Наш відомий поет Микола Кіндратович Вороний увійшов в історію української культури як людина талановита й усебічно обдарована. Своє призначення він вбачав у тому, щоб дбати про збагачення скарбниці української літератури, про щасливе життя рідного народу, який він хотів бачити високоморальним, гуманним, благородним і духовно красивим. Ці погляди він відобразив і в своїх творах.
Особливо хвилює читачів поезія "Легенда", яка сюжетом наближається до балади. Звертається у ній поет до розкриття теми материнської любові. Мати — це найрідніша людина в нашому житті. Про любов дітей до матері і матері до своїх дітей написано безліч творів, але висновок із них завжди один — любов до матері є тим найсвятішим почуттям, що робить людину людиною і дає їй відчуття щастя й духовної сили. Любов до матері наснажує й захищає від багатьох нерозумних учинків. Але не всі це розуміють і, буває, легковажать. Що ж може статися з такими людьми?
Саме над цим питанням і розмірковує М. Вороний у баладній пісні "Легенда", в основі якої — старовинний народний переказ. Письменник розповідає трагічну й повчальну історію про серце матері, в якому любов до своєї дитини і почуття всепрощення живуть вічно.
Хлопець покохав уперше в житті. Сильно та віддано. А красуня вирішила перевірити силу його почуття до себе доволі жорстоко: попросила принести їй серце його матері. Три дні юнак мучився, серце йому краяло від почуття любові до матері та до дівчини. Врешті-решт зробив вибір: уночі, "як кат", вирвав у матері з грудей її живе серце і поніс його їй, єдиній і коханій:
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
Ой леле! — і впав на поріг.
І серденько неньчине кров’ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Ой леле! воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
"Мій любий, ти впав... Чи тебе не болить?!
Ой леле! — тебе не болить?"
Востаннє мати звертається до свого сина, який позбавив її життя, але в її словах не чується докору, тільки турбота про свою кровинку. Так, для матері завжди її дитина найкраща, любляче серце матері безкорисливе, воно готове простити найтяжчий гріх. А от чи простить себе нерозумний син? Чи зможе почуватися щасливим навіть поряд з тією, заради якої вчинив як справжній злодій? Питання риторичне.
Сюжет про любляче серце матері належить до найдавніших. У різних народів, у різних письменників він інтерпретується по-різному. Але завжди у творі возвеличується свята материнська любов, з якою ми сильніші, захищені та впевнені в правильності своїх вчинків.