Твори О. Т. Твардовського "про час і про себе..."

Шкільний твір

ТВАРДОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

(1910-1971)

Російський поет, журналіст, перекладач, лауреат багатьох літературних премій.

Долю Твардовського можна назвати типовою для людини радянського часу: поет свято вірить в ідеали, проголошенні більшовиками, згодом проходить через розчарування, на собі відчуває безжальний тиск влади, яка доводить до смерті.

Популярність до Твардовського прийшла з виходом поеми "Країна Муравія" (1936). Всенародну любов здобув автор уроки Великої Вітчизняної (Другої світової) війни: працюючи військовим репортером, створює "книгу про бійця" — "Василь Тьоркін" (1941-1945). Тема війни стає провідною у творі.

Смішливий, веселий, кмітливий Василь Тьоркін продовжує своє літературне життя у поемах "Дім при дорозі" (1946) та "Тьоркін на тім світі" (1957), але тональність образу стає більш трагічною, звучить критика на адресу радянської бездушної бюрократичної системи.

У наступних поемах — "За даллю даль" (1958), "По праву пам'яті" (1969) — знову ж таки виразним є голос правдивого, критичного, автора-вільнодумця. Твардовського вдруге звільняють з посади головного редактора журналу "Новий світ" (був редактором 1950-1954; 1958-1970).

У своїх творах автор утверджує цінність кожної людини, використовує живу народну мову, фольклор, у той же час звертається до почуття особистої відповідальності кожного за долю країни.

Твори О. Т. Твардовського "про час і про себе..."

Олександр Трифонович Твардовський відомий читачу насамперед як автор поеми "Василь Тьоркін", що так полюбилася народу. У знак особливої прихильності до героя, що уособлює мужність, простоту, любов до батьківщини і людей, на добровільні пожертвування громадян СРСР у Смоленську було поставлено пам'ятник "Безсмертному рядовому Василю Тьоркіну".

Дивіться також

Твардовського-поета завжди цікавила доля своєї країни на крутих поворотах і переломах історії. Лірика поета не відривається від землі, від долі селянина-сівача і солдата. Про них він, здається, знає все і може усе пояснити.

Складнний і суперечливий характер селянина Микити Моргунка з поеми "Країна Муравія". Він шукає казкову країну, де здійсниться його життєвий принцип: "Земля в длину и ширину — кругом своя. Посеешь бубочку одну и та — твоя". Моргунку б жити не тоді, а зараз, коли цей принцип відроджується у свідомості селян-власників, що відвикли так трудитися, як це розумів герой Твардовського.

Люди нерідко задумуються над тим, з чого складається почуття Батьківщини. У Твардовського в цьому почутті з'єднався багато чого: і материнський голос, і "угол милый", "где есть деревья, что отец садил, где есть, быть может, прадедов могилы", і рідні поля, ліси, міста. Поету "мила до рыдания" земля батьків, "что на свете одна", — Смоленщина.

У фронтовій ліриці поета особливо виділяється тема героїзму, тому в нього з'являється новий жанр — балада: "Балада про червоний прапор", "Балада про товариша", "Балада про зречення". У "Баладі про товариша" із суворою правдою розказано про відступ, про довгий і важкий шлях на схід:

Быть может, кто-нибудь иной

Расскажет лучше нас,

Как горько по земле родной

Идти, в ночи таясь...

Біль і ненависть до ворога викликають у бійців картини зруйнованого села:

...Стой и гляди! И ты пойдешь

Еще быстрей вперед...

Один із кращих віршів О. Твардовского "Я був вбитий під Ржевом" — своєрідний пам'ятник воїнам, що віддали життя за мир на землі:

Я убит подо Ржевом,

В безымянном болоте,

В пятой роте, на левом,

При жестоком налете...

Невідомий солдат, убитий під Ржевом, звертається до тих, хто залишився живий:

Завещаю в той жизни

Вам счастливыми быть

И родимой Отчизне

С честью дальше служить.

"Вірші ці, — писав О. Твардовський, — продиктовані думкою і почуттям, які протягом усієї війни і в післявоєнні роки найбільше заповнювали душу". Це було те непозбутнє почуття провини перед полеглими, котре жило в серцях фронтовиків, — усіх тих, хто боровся за Батьківщину і залишився живий.

Сьогоднішнім молодим читачам важко сприймати вірші О. Твардовського, тому що в них багато високого пафосу, що незвичний для молодих. Такі слова, як "честь", "обов'язок", "совість", пішли зі словесного побуту, а ввести їх знову майже неможливо: це потрібно відчувати, як відчував поет.

Коли читаєш поему "Василь Тьоркін", то звертаєш увагу не тільки на подієві глави, але і на ліричні відступи, що названі гранично просто: "Від автора", "Про себе", "Про війну". У них висловлені думки про малу і велику батьківщину, про обов'язок перед нею, про відповідальність кожного "за Родину, за народ и за все на свете". У них автор розмірковує, говорить з читачем правдиво і відверто, поділяється тривогами і надіями. Так сьогодні з читачем ніхто з письменників не говорить.

У 1941 році, коли вже йшла війна, О. Твардовський написав вірш "Тобі, Україно":

Какой это радостный край и богатый!

Земля золотая, долины и горы,

Заводы и села, хлеба и луга,

В суровую эту и грозную пору

Ты сердцем любому стократ дорога.

Розмову письменника "про час і про себе" продовжують дві поеми О. Твардовського: "Дім біля дороги" і "За даллю даль". У них перед читачем з'являються Волга, Урал, Сибір, Ангара, Байкал і інші регіони, що відбивають долю великого народу, з її труднощами і грандіозними помилками. Історичне минуле, у якому так багато прорахунків і трагедій. Несподівана зустріч на тайговій станції Тайшет із другом юності, що був незаконно репресований у 1930-і роки і зараз повертається додому, сколихнула в авторі "тех годов глухую боль".

Особисті спогади перетворяться в спогади, зв'язані з наслідками епохи культу особистості Сталіна:

Так это было. Четверть века

Призывом к бою и труду

Звучало имя человека

Со словом Родина в ряду.

Мы звали — станем ли лукавить? —

Его отцом в стране-семье.

Тут ни убавить,

Ни прибавить, —

Так это было на земле.

Свій обов'язок поета О. Твардовський бачить у тому, щоб говорити правду в ім'я майбутнього, в ім'я нащадків: "Я жил, я был — за все на свете я отвечаю головой".

Ліричні вірші Твардовського не схожі на вірші О. Блока, С. Єсе-ніна чи В. Маяковського, у них завжди є присутнім "громадянський присмак". У його віршах залучають сердечність, відкритість і пісенність:

Прощаемся мы с матерями

Задолго до крайнего срока —

Еще в нашей юности ранней,

Еще у родного порога...

Прочитавши тільки один цей вірш — "Пам'яті матері", що нагадує читачу, що він син чи дочка, говориш "спасибі" О. Твардовському за тепло і сердечність думок і слів.

загрузка...