Краса врятує світ (за твором "До прекрасного")

Шкільний твір

Хто відчув насолоду мистецтва,

для того вже інші насолоди не існують.

А. П. Чехов

Сонет "До прекрасного" Вільяма Вордсворта, видатного англійського поета-романтика, розкриває перед читачем сутність мистецтва в житті людства, його функцію у формуванні "прекрасних" рис людини.

Вірш починається словами: "Святе мистецтво! В пензлі чи пері..." Автор визначає мистецтво як "святе", бо вважає, що воно має якусь вищу силу та може увінчати будь-яку мить: чи то хмарина, що пливе в небесній висі, чи то "веселі промінці в химерній грі". Сонет Вордсворта — це своєрідний гімн, уславлення "святої сили мистецтва". Людина, що займається будь-якою творчою діяльністю: музикою, художньою літературою, живописом — це людина, яка має божий дар, що надала їй природа для виконання в цьому світі певної місії. Художник, який "вириває мить із плину часу" за допомогою фарб чи пензля, дарує людству свої творіння, що залишаються й після його життя. Особисто мене дуже зачаровують полотна геніального художника Айвазовського. Дивлячись на них, можна побачити "справжнє море", хвилю, яка за мить накриє тебе. У сонеті "До прекрасного" поет описує мистецтво як "дитя весни, і літа й падолисту", що може спинити плин часу, спіймати будь-яку мить життя й увінчати її назавжди: "І подорожніх, що ідуть у лісі, і корабель, що при скелястім мисі, навік в заливі кинув якорі..." Скульптор, залишаючи майбутньому поколінню дивовижні образи й фігури, вкладає в них свою душу, а також відображає історію епохи, у яку він жив і творив. Музикант, який за допомогою звуків дарує світові свою чарівну музику, що сповнює нас позитивними емоціями, викликає почуття насолоди й задоволення, теж є тією частинкою людства, яка має особистий дар своїм творінням передати "божисту вічність". Письменник, поет за допомогою "свого художнього пера" відображає свої почуття, думки, всю свою людську сутність чи то у вірші, чи то у іншому творі, увінчує себе в цьому світі як "майстра слова", використовуючи при цьому художній вимисел, фантазії та почуття, що виникають у нього впродовж усього життя. Тим самим митець залишає нащадкам те найцінніше, що є духовним надбанням як особистості, так і цілої нації.

Людина за будь-яких умов завжди повинна прагнути "прекрасного, святого" мистецтва, і тільки тоді її життя буде "чистим" і "яскравим". Адже недарма Вордсворт у своєму сонеті визначає мистецтво як святе, що дарує людству вічну благодать.

Дивіться також

Зарозумілі мудрування про мистецтво з рідкими посиланнями на сонет одного британця

Вітер дме в напрямку розмови про мистецтво, і, придушуючи бажання почати щонайменше від Адама та Єви (адже скільки існуємо ми, стільки ж існує й мистецтво — один з головних компонентів нашого життя), поставимо вітрило та з божою милостю пустимося в море зарозумілих мудрувань, попередньо перепрошуючи за банальність і повтори вічних істин.

Святе мистецтво! Саме такими словами починає свій сонет "До прекрасного" відомий британський лірик Вільям Вордсворт. І дійсно, мистецтво — святе, тому що воно є подарунком Богів, амброзією, насолодою для наших душ, втіленням чистої краси й мудрості. А якщо пишномовство залишити за бортом, то все буде ще простіше: мистецтво дає можливість нашому буттю, прикутому ланцюгом безумовних інстинктів виживання та продовження роду до чіткого й розміреного існування, стати життям, повним, насиченим і цілком нами усвідомлюваним (пишномовство за борт не схотіло). Людей людьми робить діяльність: розумова, фізична, творча. А мистецтво як раз і є плодом останньої — творчим відображенням дійсності (a-propos, тут закрався цікавий парадокс: фантазія, якщо розглядати її в контексті наших мудрувань, також є дійсністю).

В пензлі чи пері

Є сила дати вічність кожній рисі

Хмарини, що пливе в небесній висі,

Веселих промінців химерній грі.

І знову ж таки знімемо капелюха перед англійським поетом на знак поваги та нашої згоди з ним: за допомогою мистецтва ми маємо змогу передати швидкоплинну мить століття, народження й смерть, танок молекул і парад планет (та чи не є це одним і тим же?) І не просто передати, а й трансформувати їх нашою уявою, зобразити їх у нових іпостасях і... увічнити. Різцем, пензлем, пером чи просто неозброєними пальцями — усім їм підкоряться і простір, і час (в ім'я святого мистецтва!) Але не тільки в цьому його святість. Мистецтво, а краще навіть сказати "роль митця" — одна з граней діаманту, у якому заключено нашу сутність. Лише крізь "загартування творчістю" ми можемо повною мірою пізнати себе та свій внутрішній світ. Люди прийшли на цю землю вільними творцями (як не хотіли б служителі деяких релігій викривити це), і особисто я бачу ключ до розгадки всіх таємниць Всесвіту саме у мистецтві, бо суть його є акт творіння. Зрозумівши механізми останнього, ми зрозуміємо Абсолют.

Блукати лабіринтами думок про мистецтво і його роль у нашому житті важкувато навіть для їх власника. За планом я маю ще сказати про "благодать мистецтва" і його цілющу силу, про те, як воно інспірує нас, насичує енергією, дарує гармонію та резонує з нашими мікро й макро (космосами, світами та іншими теософськими й езотеричними термінами). Але на моєму морі вже повний штиль і біле вітрило провисло, та й банальностей хотілося б уникнути. Але є ідея: quid pro quo — коротше, тепер ваша черга розповідати, як сприймаєте мистецтво та його роль у житті бутті (бажано, з посиланнями на той же сонет Вордсворта), а я буду слухати й насолоджуватися бунацією, у яку вже перетворився мій штиль.