Антична доба, за якої відбувався бурхливий розвиток різних видів мистецтв, подарувала світові багато поетів. Серед співців військової слави давніх греків вирізняється поет Анакреонт. Його творчість протікала в іншому руслі. Настрій його поезії — життєрадісний. Незважаючи на похилий вік, Анакреонт зберіг потяг до насолоди. Кохання, вино, жінки — основні теми його поезії, Поет увійшов в історію лірики як "символ ігрового, вишуканого, веселого еротизму":
Злотоволосий Ерот мене
Знову поцілив пурпурним м'ячем —
Дівчину в барвних сандалях тепер
Каже мені забавляти...
(Переклад А, Содомори)
До наших днів збереглися переважно застільні та любовні пісні, хоча відомо, що поет створював також епіграми, гімни, елегії. Адже він був придворним поетом кількох тиранів, багато пережив. На схилі літ Анакреонт сумував за втраченими роками молодості, боявся невмолимої смерті:
Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,
Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.
Відліта життя солодке — небагато вже лишилось.
(Переклад Г. Кочура)
Та найбільшу популярність мали застільні пісні поета, у яких кохання і хмільні веселощі означали переможну жагу до життя. На відміну від інших сучасників, які ідеалізували смерть на полі бою, Анакреонт прославляв радощі бенкету, насолоди кохання в оточенні краси і музики:
Принеси води, юначе, і вина подай швиденько,
І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись.
Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.
Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом
Давай пісню, серцю милу.
(Переклад В. Маслюка)
Легкість, часом жартівливість змісту, витонченість і мелодійність форми сприяли великій популярності Анакреонта ще в античні часи. До його творчості зверталися і пізніше, його перекладали відомі поети, переспівували. Особливого колориту набули анакреонтичні мотиви у творчості українських "неокласиків". Показовим є вірш М. Рильського "Вже червоніють помідори":
Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві.
Яке ще там у біса горе,
Коли серця у нас живі?