Поєднання "сенсаційних ефектів" і тонкого ліризму в поезіях В. Маяковського

Шкільний твір

"Геть класику з корабля сучасності!" — гасло футуристів, представників напряму, який характеризується неприйняттям вічних цінностей і захопленням "грубими" речами. До футуристів належить і Володимир Маяковський, російський поет і драматург. Його творчості притаманні тотальне заперечення сучасної для нього дійсності, тема революції, різка сатира, епатажне світосприйняття. Складається враження, що поет — жорстка людина, яка не знає почуттів і тонких душевних переживань. Та це не так. Ознайомившись з його творчим доробком, розуміємо, що за епатажністю й напускною грубістю ховається ніжний і тонкий лірик.

Я вмить закреслив карту буднів,

хлюпнувши фарбами зі склянок.

Відкрив я в холодці на блюді

вилицюватість океану, —

пише Володимир Маяковський у вірші "А ви змогли б?". У цих рядках помітні ознаки поетичного світу футуриста: відраза до буденного існування, передчуття чогось нового, кращого за теперішнє. Помітний різкий настрій вірша, адже ліричний герой "закреслює" будні, "хлюпаючи" фарбами життя, "читає... губ нових порив", пропонує "заграти на флейті заіржавілих ринв", що надає твору планетарного розмаху. Та все ж ми відчуваємо за цими рядками глибоко душевні переживання. Автор не згодний із повсякденністю, що засмоктує і заражає міщанством, він пропонує кожному з читачів уявити ноктюрн, який можна було б виконати на "флейті ринв". Так, вірш є певним викликом, однак викликом не тільки всьому світу, а й собі самому. Не менш тонко й ненав'язливо ліризм проявляється у поезії "Послухайте!". Ліричний герой ставить, здавалось би, дивне питання:

Послухайте!

Якщо зірки засвічують... —

виходить — це комусь треба?

Називаючи зірки "плювочками", В. Маяковський розраховує на епатажність такого незвичайного порівняння, й емоційна напруженість вірша тільки виграє від цього. Ефект "сенсаційності" виявлений дуже чітко, і читач може бути навіть обуреним: як можна високе ставити поряд із низьким?! Та нові смислові акценти бачимо в кінці вірша, де виголошується:

Виходить — це необхідно,

Щоб кожного вечора

Понад дахами

Загорялась хоч би одна зоря?!

Поряд із прозаїчним живе високе, поряд із сумнівами ліричного героя йде переконання, що світле, високе є важливим для кожної людини. Емоційна напруженість у поезії переплетена з радісним передчуттям незвіданого. Однак найбільш виразно ліризм В. Маяковського проявляється у вірші "Лілічко!". Адресований Лілі Брік, твір є справжнім поєднанням епатажності й ніжності. Ідучи від коханої, герой бачить її "серце в залізі", його рука "зламана дрожем", він відчуває себе "диким, оскаженілим від відчаю звіром"... Та водночас він ніжно називає її "дорога", "мила", зізнається, що, "крім кохання твого, нема мені моря"... Завершальним акордом звучать рядки:

Дай хоч

останньою ніжністю вистелити

твого відходу крок.

Так, навіть переживаючи душевні муки, закоханий з любов'ю думає про Неї, і ця емоційна забарвленість вірша дозволяє характеризувати його як зразок тонкої лірики.

Давно стало звичним характеризувати Володимира Маяковського як поета нестримного, палкого, такого, що дещо грубо говорить про правду життя у своїх творах. Та уважно вивчивши його творчість, вчитавшись у кожний рядок поезій, розуміємо: за напускною бравадою, "ударними" рядками приховувалась ніжна вразлива душа. Це дає змогу характеризувати доробок митця як поєднання "сенсаційного" й глибоко суб'єктивного.