Собор Паризької Богоматері, або Нотр-Дам де Парі є, мабуть, однією з найвідоміших монументальних споруд середньовіччя. Такій значній популярності Собор не в останню чергу має завдячувати Вікторові Гюго. Сучасники письменника пригадують, як Гюго, вказуючи на Собор, неодноразово зауважував, що вигляд цієї споруди нагадує першу букву його прізвища, адже "Гюго" французькою починається саме з "Н". Можна простити письменникові таку досить невинну пиху. Роман "Собор Паризької Богоматері" дійсно є чудовим твором. І завжди, дивлячись на величні башти Собору, люди будуть пригадувати про химерного закоханого Квазімодо та божественно прекрасну циганку Есмеральду.
Нотр-Дам де Парі є типовою спорудою в стилі готики. Цей архітектурний стиль наклав значний відбиток на історичний вигляд сучасної Європи. Для готики характерне поривання у небо, у духовну височінь, поєднане із розумінням того, що небо є недосяжним без земної опори. Готичні споруди неначе плавають у повітрі, такими невагомими вони здаються. Але це тільки на перший погляд.
У дійсності Нотр-Дам де Парі споруджувався руками багатьох сотень безіменних майстрів, наділених буйною істинно народною фантазією. Гюго захоплюється дивовижністю витворів середньовічного мистецтва, які є водночас оригінальними, неперевершеними, самобутніми. Творіння європейської готики не є лише втіленням народного генія. За визначенням Гюго, готичні споруди, насамперед собори, то є "кам'яні книги середньовіччя", адже за барельєфами та скульптурами, якими щедро прикрашені ці споруди, неписьменний простолюд вивчав Святе письмо. Дуже відомим архітектурним елементом Нотр-Дам де Парі є химери — тривимірні скульптурні фігури, які розташовані на фронтоні собору. Химери є втіленням темних, але не завжди ворожих сил. Можна замислитися над цим: нагорі католицького Собору вже понад сім століть хижо посміхаються ці диявольські створіння. Гюго з великою майстерністю змальовує образ потворного Квазімодо, який здається одним із цих скульптурних чудовиськ.
Нотр-Дам де Парі виступає насамперед центром релігійного і громадського життя парижан. Навколо Собору збирається і простолюд, який здатен боротися за кращу долю. Також споруда стає традиційним притулком для гнаних: ніхто не має права заарештувати людину, яка переховується у стінах Собору. Водночас Собор Паризької Богоматері є символом гноблення — релігійного і феодального. Квазімодо виступає тут і як той, кого пригнічує неосяжна велич Собору, і як "душа Собору", за означенням автора. Потворного дзвонаря можна вважати уособленням середньовіччя, а також самого Собору. Есмеральда, в яку закоханий Квазімодо, навпаки, є уособленням життєдайних та світлих сил життя. Дівчину-танцюристку можна вважати уособленням Відродження, яке йшло на зміну середньовіччю. Проте слід додати, що обидві ці культурно-історичні епохи минулися, але Нотр-Дам де Парі і досі височить над паризькими дахами.
- "Собор Паризької Богоматері" (повний текст)
- "Собор Паризької Богоматері" (скорочено)
- "Собор Паризької Богоматері" (аналіз, паспорт твору)
- Чи зізнається Клод Фролло у своєму коханні Есмеральді? Як він пояснює їй свої почуття? Чи можна назвати Клода Фролло вбивцею Есмеральди? Чи міг Фролло врятувати дівчину? За яких обставин? Які умови при цьому він ставить? Доведіть, що кохання священника егоїстичне і злочинне. (та інші запитання)
Роман Віктора Гюго начебто перекидає місток від давно минулого до сучасності. За своєї доби письменник виступав проти політичної реакції і соціальної нерівності. Роман сповнений відгомоном революційних подій, свідком яких був Гюго. Саме це вплинуло на зображення простолюду у творі. За Гюго, народ не є лише темним натовпом. Він сповнений шаленої волі до боротьби та нереалізованих творчих сил. Та час простолюду ще не прийшов. Автор яскраво зображує штурм Норт-Дам де Парі, який є своєрідною репетицією штурму Бастилії 1789 року, коли був покладений край багатостолітньому пануванню французької монархії. Коли ж прийде час народу? Гюго відповідає на це запитання: "Коли з цієї вежі вдарять на сполох, коли загуркочуть гармати, коли із страшним гуркотом впадуть стіни, коли солдати і натовп з гарчанням кинуться одне на одного, ось тоді і прийде цей час".
Гюго не ідеалізував середньовіччя. У романі присутні і висока поетичність, і гаряча любов до Франції, її історії та мистецтва, і зображення темних сторін феодалізму. Створена уявою письменника трагічна історія досі хвилює наші серця. І досі стоїть на тому ж самому місці Нотр-Дам де Парі — вічний Собор, зовні байдужий до невпинної людської метушні.