Трагедія Олівера Твіста (за романом Ч. Діккенса "Приходи Олівера Твіста")

Л. М. Толстой писав: "Просійте світову прозу, залишиться Діккенс..." Не тільки видатний російський письменник, але й численні його сучасники й ті, хто прийшов після нього, вважали Діккенса великим майстром психологічного роману.

Звернувшись до світу дітей в романі "Пригоди Олівера Твіста", Діккенс торкається однієї з найважливіших проблем протягом усієї-творчості письменника — проблеми виховання та навчання дітей, відповідальності суспільства за своїх юних громадян.

Герой роману — Олівер Твіст — народився в робітному будинку. Одразу ж після народження він залишився сиротою. Потрапивши на "ферму" доглядачки Манн, дитина непосильно працює, її зморюють голодом, жорстоким ставленням. А вже в десять років Олівер стає "учнем" погребальника, від якого тікає і потрапляє у лондонський грабіжницький притон. Тут йому уготована доля злочинця. Скрізь хлопчик бачить жорстокість, зло, бездушність. Та даремно і скупник краденого Фейгін, і жорстокий грабіжник Сайкс, і "джентльмен" Монкс намагаються примусити Олівера красти. Олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинних діях. Незважаючи на байдужість, жорстокість навколишнього середовища, хлопчик не втрачає своєї щирості, природної доброти, гідності.

Щасливий збіг обставин дозволяє йому втекти від грабіжників і знайти притулок у містера Браунлоу — людини, яка була другом батька дитини. Роза Мейлі, добра подруга Олівера, бачить в Олівері не сироту, не грабіжника, а глибоко нещасну маленьку людину, що не знає доброти, ласки, співчуття. Долю дитини вирішено: шляхом пошуків і зіставлень, зустрічей з "покидьками" світу містер Браунлоу відтворює недовге життя Олівера Твіста, розповідає дитині історію кохання, поневірянь та розлуки його батьків, знайомить з небагатьма родичами дитини, бере на себе обов'язок освіти та виховання Олівера.

Протягом усього роману видатний гуманіст Ч. Діккенс намагається викликати у читача відчуття симпатії, жалю. Разом з письменником ми переживаємо негаразди героя та радіємо тим хвилинам щастя, що інколи випадають на долю героя.

Останні сторінки роману перегорнуті. Але співчуття Оліверу Твісту, ненависть до дикунства, невігластва, зажерливості — рис людської душі — ще довго не залишають нас байдужими.