Прочитавши повість Оноре де Бальзака "Гобсек", я задумався над багатьма питаннями: як у Гобсекові поєдналися "філософ" і "скнара"? чому прагнення молодого Гобсека самоствердитися в житті призвело його до однієї-єдиної пристрасті — накопичення золота? чому життєві негаразди зробили головного героя не мудрим, а злим і жадібним? І ще багато "чому". Гобсек добре засвоїв важке ремесло життя. Гадаю, що в нього є чому повчитися. Він мав проникливий розум, надзвичайну працьовитість, велику силу волі. Зі своїх помилок Гобсек витягав максимум користі, він не помилявся двічі в одній і тій же ситуації. Але до якої благої справи доклав він ці свої прекрасні якості? Перенісши усі примхи долі, Гобсек сформулював для себе певні життєві принципи: не вірити ніяким переконанням, тому що вони залежать від часу й обставин ("...те, що є пороком у Парижі, за Азорськими островами визнається необхідністю..."); єдине справжнє почуття, властиве людині, — інстинкт самозбереження; "найнадійніше земне благо — золото"; золото дає людині можливість "панувати над світом". Дуже шкода, що пристрасть до золота перемогла в Гобсекові людину: в ньому є достоїнства і ті риси характеру, які можна поважати.
Я вважаю, що життю необхідно вчитися: треба планувати своє майбутнє і ставити перед собою мету; треба навчитися працювати; треба вчитися на своїх і чужих помилках; треба реалізовувати всі свої можливості. Я хочу в цьому житті відбутися як Особистість. Я хочу поважати себе не тільки як майбутнього гарного професіонала, але і як гідну людину. Я не хочу, щоб наді мною взяли гору гроші, але грошей хочу мати досить, щоб досконало опанувати професію, подорожувати, купувати гарні книги, відвідувати гарні театри — словом, жити нормальним життям.
Життя дійсно "складне і важке ремесло" і, як усякому ремеслу, йому треба вчитися.