Ганс Крістіан Андерсен відомий усім дітям світу. Разом із добрим чарівником Оле-Лукойє він розповів нам десятки добрих, мудрих і красивих казок. Від нього ми довідалися про маленьку північну країну Данію, де жив письменник, про ельфів і тролів, про малюсіньку Дюймовочку й сумну Русалочку. Ми побували навіть у палаці китайського імператора, де змагались у мистецтві співу жива маленька сіра пташка і штучний соловей, обсипаний діамантами і рубінами.
Казка "Соловей" допомагає людині побачити по-новому те, до чого вона звикає і перестає цінувати. Як і придворні китайського імператора, люди часто не помічають принадності живої природи. Вони всі прикрашають своє житло і забувають помилуватися заходом сонця, гаєм за вікном. А жива природа зовсім поруч, і ніякі палаци не можуть з нею зрівнятися.
Соловей летить з імператорського палацу не тільки тому, що там не вміли цінувати справжнього мистецтва. Він летить до лісу, тому що ліс живий і веселий, там воля і краса. І про це хочеться співати пісні. А соловей умів це робити краще будь-якої найдосконалішої іграшки. Тому що він відчував красу і розумів людей. Його спів не тільки звеселяв китайців і іноземних гостей. Соловей зачарував своїм мистецтвом навіть смерть і відігнав її від постелі умираючого імператора. Та й сам імператор, почувши спів маленької сіренької пташки, став добріший і кращий. Той, хто може плакати, слухаючи солов'я, повинний уміти почувати й розуміти не тільки мистецтво, але й людей. Соловей пообіцяв імператору щовечора співати біля його вікна про щасливих і нещасливих, про добро і зло, що криються навколо імператора.
Хочеться вірити, що життя його підданих зміниться на краще. Адже й в імператора є серце, і він може плакати, слухаючи солов'я.