Мій зять разом з сім'єю, моєю дружиною і мною втік у Канаду під час повномасштабного вторгнення росії в Україну. Я прошу зятя закінчувати з його цікавими пригодами в прекрасній Канаді, яка виявилася нам не по зубах, і повертатися додому та йти на фронт захищати Україну. Ми з дружиною, пенсіонери, дуже скучили за Києвом і вже не дочекаємося, коли опинимося у своїй квартирі двірників у Художній академії та побачимо куполи Андріївського собору.
Де ти був, Одіссей?
СКАНДАЛ У БЛАГОРОДНОМУ СІМЕЙСТВІ
Час сповідатися — Чому ти в танку не згорів? — Хабар у 7 тисяч доларів? – 650 тисяч українських ухилянтів – В очікуванні прощення — Канадські мільярди для України –Швидше тікати в Україну – Опускаємося все нижче й нижче, аж самому цікаво чим усе скінчиться – Фізична праця на чужого дядька як подвиг мого зятя – Використовувати зятя на фізичних роботах, то все одно, що мікроскопом забивати гвіздки – Культ особи зятя в родині призвів до бунту на кораблі – Мій зять, найкрутіший мужик у Києві, зі страху міг би втекти від війни на Марс – Одна з кращих київських вчительок англійської пояснила зятю, як треба любити Україну – Зять кинув Україну у її найважчий час, то кине всіх! І сина з дружиною — Без 5 хвилин Кайдашева сім'я в Канаді — Зять, як 12-річний герой голлівудського фільму "Великий" з Томом Хенксом— Скажеш правду зятю і станеш його ворогом №1, як я — Покарання за правду – Тещині сльози – Майбутні небезпеки зятя, коли опиниться наодинці з Канадою – Я можу бути відповідальним за недосконалість цивілізації – Депортація сина з дружиною як покарання за щеплення? – Бенефіс клоуна – Чи для зятя не стане мій внук живим щитом від власників оренди? – Зять – це міна чи холодний душ? –Зять встановив "жучки" для прослуховування? — Сам стелюся, сам лягаю – Ніхто не заважатиме грати в "Танки" — Авантюра з Канадою – Моя чорна невдячність зятю – Не вийшло з мене другого батька для зятя – Зятя виховували рукоприкладством за методом Антона Макаренка? – Я і моя дружина як безплатний обслуговчий персонал для зятя – В Україні понад 100 тисяч військовослужбовців, які самовільно залишили частини (СЗЧ) і дезертирів? – Київський Тутсі переодягається бабцею – Мій дім, моя тюрма – Ухилянти наближають Перемогу, лежачи на дивані – Мій сон, як притча про серце матері
Мій 42-річний зять, який для мене, як син, хоч він ніяк цього й не визнає, часто грає в онлайн – гру "Танки", в якій завжди виходить переможцем та палить ворогів у бойових машинах. Я не знаю чи зять говорить правду про хабар, бо поза очі називаю його Бароном Мюнхгаузеном, але диванний танкіст по секрету розповідає знайомим, що за 7 тисяч доларів отримав дозвіл на виїзд з України у найскрутніший для нашої держави час, коли російські окупанти ще знаходилися біля його рідного Києва. Під час повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну дуже багато здорових чоловіків за хабарі, начебто, через поганий стан здоров'я чи з інших правдоподібних причин, втекли з рідної країни, щоб не захищати Батьківщину, а нині багато з них, як і мій зять, дуже хочуть повернутися й чекають закінчення війни та гарантій від української влади, що їм не буде ніяких покарань. За даними медіа з України від початку повномасштабного вторгнення втекло не менше 650 тисяч чоловіків призовного віку, але я думаю, що виїхало набагато більше. Нині зять, моя донька, мій внук, моя дружина і я (дід няньчить онука, а бабуся готує їсти) вже 3 роки перебуваємо в Канаді згідно з програмою CUAET з допомоги українцям під час війни, за яку я і всі мої рідні та земляки дуже вдячні канадському народу й уряду Канади, який під час повномасштабного вторгнення ще й передав Україні кілька мільярдів доларів допомоги.
Ми з дружиною, немічні пенсіонери, і коли почалася війна, то не збиралися виїздити за кордон, але наша вагітна донька після того, як побачила звірства російських військових, попросила нас поїхати з нею спочатку до Польщі, а потім за категоричним наполяганням зятя — до Канади. У Польщі донька місяць знаходилася в лікарні та ледь не втратила дитину. Ми всі скучили за Україною і вже не дочекаємося, коли зможемо побачити Київ. Я з дружиною давно просимо дочку повертатися в Україну та вона благає нас потерпіти та поїхати разом з нею. Донька хвилюється за нашу безпеку і безпеку свого сина та затягує з поверненням до Києва. Дочка відтягує наш від'їзд в Україну, а ситуація з утриманням нашої сім'ї в Канаді поступово перетворюється на все гіршу й гіршу та невдовзі може стати катастрофічною. Я і моя дружина в розпачі та хочемо швидше тікати з Канади в Україну. Ми опускаємося все нижче, аж, самому цікаво чим усе скінчиться. Хоч буде що писати про наше життя в Канаді! Ми живемо не лише на гроші, які з великими зусиллями заробляє бідолашний зять, а й на заощадження мами зятя і моєї доньки. Заощадження невдовзі закінчаться і скромних заробітків мужнього зятя не вистачить на оренду житла для 5 людей. Якщо за мінімальні зарплати збираєтеся утримувати в Канаді таку немаленьку сім'ю, як наша, то потрібно, щоб трудилося 2 члени родини, а то й ще й 3-ій. Коли в Канаді в сім'ї працює лише одна людина та отримує середню чи хай і трохи вищу зарплату, то зароблених грошей не вистачає або притик. Щоб вижити в Канаді, потрібно або самому тяжко працювати, або сісти на шию якісь "робочій конячці", яка буде вас утримувати. Мене та мою дружину, як і інших українців похилого віку, що разом з нами прибули до Канади й вже не в змозі працювати, або мають взяти на утримання родичі, або таким, як ми, тут нічого робити. Мене і мою дружину повністю утримують донька, зять та його мама, за що ми їм дуже вдячні, бо маємо можливість тішитися з внуком. Це подвиг для зятя, який 3 роки працює на фізичній роботі в Канаді, самі думки про яку в нього викликають гидливість, тому й найпримітивнішу та найлегшу роботу підсобника, часом, ухитряється виконувати чи не найгірше за всіх колег та ще й з якимись претензіями до власників бізнесів, які дали йому можливість заробляти. Зять ніколи в житті не працював на фізичній роботі, тому використовувати зятя, як чорнороба, то все одно, що мікроскопом забивати гвіздки. Зятю важко когось слухатися чи бути у когось на побігеньках. Ненавидить, коли йому кажуть, що робити, а правила, рамки, зобов'язання викликають алергію й агресію. Але аби у дітей не було заощаджень і донька пішла працювати, то, я думаю, на наступний день зять міг не вийти на роботу, бо мріє, щоб у Канаді було все, як і в Києві, де жив майже на повному утриманні дружини та своєї мами й бабусі та був ледь не найкращою людиною, яку ми знали. Зять – прекрасна людина, за натурою не злий, але з ним у вас рано чи пізно виникнуть проблеми, бо запальний, непередбачуваний, мінливий, легко ображається, схильний до крайнощів, для нього не існує середини й через дитячі травми, зокрема, виховання без батька, застряв у своєму розвитку десь у підлітковому віці та ніяк не може подорослішати, через труднощі й неможливості добитися швидкого успіху в Канаді псує життя нам, але собі ще більше. Так, він здатен на сміливі вчинки й миттєві рішення, але за них потрібно нести відповідальність, а це не завжди йому під силу.
Я казав своїй доньці й дружині, що не потрібно із вдячності, що зять єдиний працює (бо ми з дружиною вже не маємо сил), робити культ його особи в родині, бо це не доведе до добра та ми ще й станемо його першими жертвами. Так і вийшло. Я проти культу особи, за свободу слова і за свободу критику й самокритики байдуже кого, попри авторитети й заслуги. Хоч коли я виїхав з України і перебував у Польщі, то в лікарні, де лежала донька, дав слово їй, вагітній, що не буду заради її майбутньої дитини робити зятю ніяких зауважень і не буду його критикувати. У дітей гарна сумісність, моя донька дуже кохає свого красивого чоловіка і готова терпіти всі вибрики зятя через його наївний і довірливий характер. У Києві багато людей їм заздрили, бо бачили, як відносяться один до одного. Мої рідні розуміли, що мій конфлікт через те, що зять втік з України неминучий. Мені та й деяким його знайомим соромно за зятя, який все час розповідав усім який він крутий, а коли потрібно було проявити ці свої риси та захищати Батьківщину, то накивав п'ятами, аж, за океан. Вчителька моєї дочки, одна з кращих у Києві, у якої вчилися мої доньки й у якої заради імміграції до Канади зять кілька років брав уроки англійської, прочитала йому мораль після того, як він опинився за океаном; вчила, як треба жити, наче школяра, присоромила за те, що кинув Україну й не хоче захищати рідну землю. Наші мудрі родичі, колишні педагоги й керівники, добре розбираються в людях і на відміну від мене та дружини для них зять, аж, ніяк не був нерозгаданою загадкою, відчували його справжнє нутро, не вірили, що у хвалька щось вийде за океаном, розуміли, що авантюра з Канадою закінчиться скандалом, тож в один голос радили нам сісти на найкращу допомогу українським біженцям в Європі, мені поводитися тихо, як миша (Гриша – миша!), й чекати на повернення чоловіка моєї доньки з Канади.
— Такі думають лише про власну шкуру.