У правому вусі у мене стрекочуть коники. У лівому море шумить, бурунами здіймаючись пінними. Я рухаюсь вгору вперед між світами із мрій та споминів, між вогким піском і вільними неба обіймами.
Я рухаюсь ніби пливу, а можливо — падаю, злітаючи вниз над дахами до сонця променів. Ті плями на сонці й сітківці були вадами, і, відповідно, ті очі були хворими.
Тепер я дивлюся навколо очима закритими і чую як сонячні промені рухають простором. І як концентрується світло коштовними злитками в усіх хто потрапив у коло на відстані пострілу
© Ольга Бурканова #EnlitePoetry