Завантажити книгу "Меч Юди або окупаційний полон Балаклії" українською мовою
Скачать книгу "Меч Иуды или окупационный плен Балаклеи" на русском языке
Далі фрагмент книги без ілюстрацій.
Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити. Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він, як поможете разом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, багато-хто дяку складали за нас. Бо це нам хвала, свідчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті жили ми на світі, особливо ж у вас.
2 до Коринтян 1: 8-12
Пролог
Інформація, викладена у цій книзі, є документальним нарисом подій, що відбувались в окупованому місті Балаклії внаслідок повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України під егідою, озвученою місцевому російському електорату, як проведення "спєциальнай ваєннай апєрациі", а насправді ж — найбільш жорстокою та підлою війною з часів Другої світової. Книга написана від першої особи у стилі щоденника, містить фотографії, посилання на відеоматеріали та статті в мережі Інтернет, спогади безпосередніх свідків, творчий плач мешканців міста, які відчули на собі окупаційний полон, у формі віршів, а також загальновідомі факти, співучасниками яких неволею стали тисячі пересічних українців.
Присвячується коханій дружині Анюті, синам Нікіті та Кірілу, а також батькам з надією ще побачитись, з вдячністю до всіх тих, хто разом з нашою країною переживав ці доленосні, але титанічно важкі дні війни та окупації.
Життя до...
Балаклія — українське містечко у Харківській області з населенням приблизно тридцять тисяч мешканців, розташоване у мальовничому місці, оточене лісами та річками. Життя йшло своїм звичаєм, кожен поспішав на роботу, діти йшли до шкіл, малюків вели до дитячих садків. Працювали ферми, заводи, сіялися поля, потроху перетворювалося й саме місто. Майже у кожному дворі рясніли дитячі майданчики, у багатьох місцях були встановлені вуличні спортивні тренажери та обладнані футбольні мініполя, закінчувалася реконструкція Палацу спорту, а у парку працював гарний фонтан із підсвічуванням, біля якого вечорами грало вуличне фортепіано.
У місті лагодилися дороги, по всіх вулицях проводилося сучасне освітлення, розширювали супермаркет і розбудовували магазини. Здавалося б, життя вирує, інфраструктура за довгі роки нарешті виходить на новий рівень, і нічого не віщувало лиха...
Хоч і віщувало, але в це мало хто вірив, навіть і зараз важко усвідомлюється.
Та "немає нічого нового під сонцем", — як казав Екклезіяст. І цього разу гріх Каїна, що полягав у вбивстві невинного брата Авеля, повторився з усією жорстокістю, будучи пророчо передбаченим ще в Євангелії від Матвія: "І віддасть на смерть брата брат... про війни почуєте, і про воєнні чутки... бо повстане народ на народ, і царство на царство".
Раптово, ніби вривається до теплої зимової хати, наперекір усьому, і навіть заскленій перешкоді, жахливо пронизуючий огидний вітер, непрохано й мерзотно вторглася до рідного дому українців ненависна всіма, крім душогубців, війна.
24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині ранку за Київським часом російські окупаційні війська увійшли на територію восьми областей України, одночасно розпочавши вторгнення з півночі, сходу та півдня.
Одним із перших, обраних російською армією для захоплення, у напрямку Харківської області стало місто Балаклія.
Величезна колона військової техніки вирушила у бік Балаклії.
Мирні мешканці, побачивши російську військову техніку й озброєних солдатів, намагалися врятувати та захистити насамперед жінок і дітей, шукаючи укриття в сусідніх містах і селах, прямуючи ближче до західної частини країни.
Дуже швидко припинилася доставка продуктів, полиці магазинів спорожніли, неможливо було знайти хліба. Оперативно у селах, селищах та містах облаштовувалися імпровізовані бомбосховища, здебільшого це були підвали шкіл і багатоповерхівок. Люди, які перебували у відрядженнях і на роботах, стрімголов поспішали додому до своїх родин, які були в небезпеці...
Перші жертви
26 лютого один із автобусів у Харкові виїхав за маршрутом у бік Слов'янського напрямку. У цей час до Волохового Яру підступали непрохані російські "асвабадітєлі". Побачивши автобус, вони застосували зброю, тим самим розстрілюючи з автоматів і кулеметів звичайний міжміський автобус. Водій і семеро пасажирів загинули відразу. Військові російської федерації, які були на місці розстрілу, не давали медикам, що приїхали, зайти до автобусу, аби порахувати загиблих і надати першу медичну допомогу постраждалим. Окупанти дозволили забрати лише поранених, їх повезли до лікарень Чугуєва та Балаклії. А тіла загиблих довго не давали забрати нікому. Лише згодом пустили старосту Волохова Яру для впізнання тіл безневинно вбитих. Там, серед загиблих, була мати нашого брата — Христич Валентина. https://youtu.be/EoFe8HEgiFU
Вже тоді ставало зрозумілим, що російський терор, який прийшов на землі України, лише набирає свої каральні оберти, і його географія охопить кожне містечко та село, незаконно окуповані російською федерацією.
Того ж дня батько нашого брата, Микола Полтавець, виїхав у село Яковенкове на старенькому москвичі, щоб із села забрати знайому та перевезти до Балаклії. У цей час російські війська, які стояли біля села, зупинили машину та жорстоко вбили Миколу біля його машини.