Але вона змінювалася з часом. Зараз маємо таку мову. І душа з часом також змінювалася, але це одна і та ж сама душа. Пам'ять поколінь, це пам'ять предків, від яких ми отримали нашу мову.
Російська мова штучна. Доєднавшись до пам'яті поколінь, думаючи російською, я отримаю або куцу інформацію, обмежену лише парою сторічь, або потраплю в інформаційний шар до предків тих, хто зараз розмовляє російською. Там безлад. Орда, мордва, фіни, пруси. Мені це не подобається і мені цього не треба. Там інша культура, якщо розкидатися на різні боки, то сили не знайдеш. А я хочу бути сильною відьмою. Це куце пояснення, але можу лише так. Як то кажуть, на пальцях.
— А які є інші магічні істоти?
— Є багато. Але як я відрізняюся від твого уявлення про відьму, так і ті, інші істоти, відрізняються від тих назв, які їм дали люди.
— Тобто магія існує?
— У тому понятті, яке створили люди в казках, не існує.
— Заплутала ти мене зовсім. А … .
— Зачекай. Ось другий фігурант завітав. — Стелла нахилилася до огорожі і покликала чоловіка, доволі похилого віку: — Вітя!
Побачивши Стеллу, чоловік запосміхався, зрадів, і підійшов до огорожі.
— Добрий день, пані Стелла! Радий вас бачити.
— Вітя, ти куди пропав? Знову в загул пішов?
— Таке життя, пані Стелла, таке життя. Чим можу бути корисним?
— Ти куди дівся кажу? Чого це я за тобою бігати повинна?
— А що сталося?
— Час, Вітю стався. Час.
— … Що, все… ? – обличчя чоловіка зробилося сумним.
— Ну, як було обіцяно. Три роки.
— І коли я маю їхати? Може ще тиждень?
— Я, звісно, зробила б тобі знижку, але ми не на торжищі. Завтра. Завтра зранку і їдь. Грошиків з собою трохи візьми. Можеш гульнути наостанок. На тілі писульку тримай, що бажаєш кремацію, бо якщо твоє тіло сюди цілим привезуть, ти велику свиню підкладеш своїм родичам. Той рак, який тебе добиває, може до них навідатися. Лише вогнем відвернути можна.
— Але ж, я так добре себе почуваю. Ще як молодий бігаю.
— Забув уже, як три роки тому, у лікарні тобі два місяці життя лишили? Отож бо. Це не ти себе добре почуваєш. Це сила тебе добре почуває. І за все є своя ціна. За твої три роки життя, я також заплатила ціну. І не тільки я. Ще твої родичі доклалися. Тож не віддячуй їм злом на добро. День там погуляєш, а уві сні відійдеш. Не переймайся, болі не буде.
— Дякую вам, пані Стелла. Щиро дякую. Простіть мені.
— Бог простить. Йди вже.
— Чи можу я спитати…? – промовив я, коли чоловік, з якого немов витягли стержень, поклигав у тому напрямку, звідки прийшов.
— Ніякого секрету. Рак. Повинен був померти три роки тому. Але дуже життєлюбна людина. Родичі за нього вписалися. Я пообіцяла три роки життя без мук. Кажучи людськими словами, доклала трохи енергії, родичі трохи доклали. З миру по нитці – хворому на рак – три роки нормального життя.
— Тобто ти і свою силу давала?
— За все треба платити.
— І чого йому вартувала така послуга?
— Нічого. Він бо живе у моєму під'їзді. Але все колись скінчається. Досить і нам з тобою теревенити. Перейдемо до твоєї частини угоди. – Стелла, хоч і виглядала юною дівчиною, але її радісна посмішка згасла, а у її карих очах з'явилося щось …, сталь …, холод …, може мудрість.
— Отже слухай. У мене підростає правнучка. Майже за пів року їй виповниться тринадцять. Невдовзі я передам їй свій дар і піду собі. Правнучка виросте, увійде в силу. Рівно через тринадцять років і чотири дні від сьогоднішньої дати, до тебе звернеться один чоловік за допомогою. Твоя частина угоди полягає у тому, щоб порадити йому звернутися по допомогу саме до моєї правнучки і передати йому її візитівку. Ось цю. — на стіл переді мною лягла пластикова візитівка з написом: "Климко Ірина Ігорівна. Радник. Контакти: TSB-36-13-11"
— Ти все зрозумів?
— Ну …, це трохи дивно, але …, зрозумів. Тринадцять років і чотири дні. Чоловік. Порадити вашу правнучку …, Ірину Ігорівну, як я розумію, і віддати цю візитівку. Зрозумів наче. – я сховав телефон і візитівку до кишені. – А що то за номер?
— Контактний телефон.
— Але ж то не телефонний номер.
— Так. Проте, ще не минуло тринадцять років і чотири дні. Добре, бачу що зрозумів. Отже ми у розрахунку. Тепер побудь джентльменом, віднеси брудний посуд і будемо прощатися.
Я швиденько приніс тацю, ми з Стеллою переклали на неї рештки нашої зустрічі і я попрямував до вітрини. Зробивши пару кроків, я щось відчув і різко озирнувся. Стілець де сиділа Стелла був порожній. На столі у попільничці, пускаючи тоненьку цівку диму, лежав недопалок тоненької дамської цигарки. У мене на обличчі з'явилася посмішка.
— Як пацана! …
***
— Ну, що я можу сказати, нормально, нормально. Бачиш, я ж казав, що у тебе все вийде.
Мій друг, дочитавши щойно роздрукований рукопис, полишив його на столі і перейшов на диван. Я задумливо сидів і крутив у руках візитівку. Друг, пильно подивившись на пластиковий прямокутник запитав: – Слухай, а це, часом, не та візитівка, що наштовхнула тебе вигадати такий сюжет?
— Саме вона.
— Так що ж то за номер, все таки, на ній написаний?
— Ти ж читав, це номер телефону.
— Фантазер ти Валера. І розповідь у тебе вийшла гарна. Але над текстом ще треба працювати. Речень кострубатих багато. А скільки русизмів. Тобі не соромно?
— Звісно соромно. Але все на світі знати неможливо. А якщо врахувати те, що на світі окрім звичайної інформації, є незвичайна, то шукаючи всі оці помилки, русизми, невдалі словосполучення, все частіше розумієш, що поки ти сидиш над паперами, найсмачніші інформаційні смаколики проходять повз тебе і ти вже ніколи їх не наздоженеш.
— Не будь снобом, Валерон. Треба працювати. Он, треба ще сюжетну лінію про Людку довести до логічного кінця.
— Телефонував я їй пізніше. Сказала, що якщо Стелла не хоче, то я, навіть якщо дуже захочу, її не знайду. Всі жителі під'їзду кістьми ляжуть, але будуть казати, що її не знають і ніколи не бачили. Вони з нею напряму пов'язані. Там дружний під'їзд. Як одна сім'я.
— Ось бачиш, з тебе текстовка на ходу пре. Так і напиши. І давай, відправляй. А потім за щось наступне сідай. Тут головне не зупинятися.
— Все так. Добре, дякую, друже, що прочитав. Піду закінчувати.
Поклавши візитівку до скриньки, де лежить паспорт та інші важливі документи, я пішов до комп'ютера. Треба було хоч трохи перевірити текст на помилки, та відправити його на модерацію.
(12.10.2022р. м.Бровари Київської області.)