Вірші не творять постмодерн,
біля пластичних звуків смерті
лежать Сократ, Гюго, Жюль Верн,
і той чіє ім'я вже стерте.
Ми з інших часових шарів
закинуті пригодой
постсексуальних берегів
в болото покидьків й уродів.
Налаштуватись на життя
після ударів нижче пупа,
і зірве подих каяття,
коли у стійку влучить Штрупар
Пісок годин розітне марш,
і в черзі непохованих процесій
хтось продавати буде фарш
без зіткнень зайвих і ексцесів.
На очі ніч додасть думок,
коли заповнить мозок небо
безліччб ясних зірок,
буття мені не треба
11.06.02 р.