Не тому, що згасли мрії,
А тому, що кожен день
Вчить ховати свої надії.
Війна забрала тихі ранки,
Спокій вулиць і дитячий сміх,
Залишила тривожні світанки
І питання: "За що це все нам?"
Я не бачу сенсу життю,
Коли рідне місто плаче,
Коли замість звичних розмов
Чуєш вибухи й сирени неначе.
Та десь поміж темних думок
Ще жевріє маленьке світло.
Можливо, сенс — не відповідь,
А просто не втратити себе.
І, може, прийде той день,
Коли тиша вже не лякатиме,
Коли ми знову підемо вперед
І навчимося просто жити.