Пір'я встряло в шпаруни, і вікна затримали вечір.
І дивилися звірі, і не зупинялись авто,
терпли плечі.
Терпли плечі, і ноги несли неслухняно кудись,
за сіріючих вулиць криві папілярні омани.
Письмена на стовпах...
Як будяк, ти між ними котивсь,
між словами.
Не чекали — це точно, і думали, що не до нас.
Поспішали додому, утома стискала повіки.
І приходили ангели, хліб куштували і квас,
і носилося пір'я, якого ніхто не помітив.