Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Він — сьогоднішній, а не минулий,
а Чернігів — його Монпарнас…
І які би вітри не дули,
він — завжди теперішній час.
Соняшник крокує до сонця…
Спалахують каштанові очі,
ліки є від безсоння —
творчість.