у ворожих гілках не знаходячи ліпшої масті
несолодкого дня, що оголював вісті тривожні,
для знаходження сміху у непоцінованім щасті,
щоб утратити там, де і пастир не втримає паству,
вже не маючи сил посилати молитвами сльози
на Босяцькім Узвозі говіючи з маревом птаства,
оболонками слів опираючись фазам екстазу
зголоднілого тіла, змалілого у сновидіннях
не насправді, а десь у надіях Медового Спасу,
де ще вартості смутку не знає самотня людина.