Прямуємо квапливо в тишу ми,
Гортаємо життя щоденну прозу,
А дехто вже не чує ці шуми.
Шуми образи, болю і тривоги,
Шуми любові, радості, турбот —
Зникають у імлі в кінці дороги,
Що небуття ховає хижий рот.
Ми живемо неначе справді вічні —
Усупереч подіям і рокам,
Але ті нові зморшки на обличчі —
Нагадують за тимчасовість нам.
І добре, що усе колись проходить,
Звільняючи для нового шляхи,
Красивий вечір...наче спів Природи:
"Лягайте спати, любі дітлахи".
30.01.2026