Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа, час заходити у тромвай і врем'я платити штраф, час бухнути і врем'я здавати пляшки, час давати по пиці і врем'я отримувати бланж, час їсти цукерки і врем'я вставляти зуби.
Чому з'явився цей відгук? — виникає слушне питання, що має, між тим, просту відповідь.
Бо врем'я тому настало.
Стиль це людина, людина звучить гордо, гордість смертний гріх, а горбатого могила править.
Писати треба просто, за вийнятками тих випадків, коли краще писати складно. Слова вживати короткі й зрозумілі, крім тих, коли доречні довгі й науковидні. Образи добирати меткі та влучні, крім тих випадків коли ліпи абищо. Лінії розвитку треба дотримуватись неухильно, крім тих випадків коли радше так-сяк-абияк.
Пишучи тра добре дбати. Чим клясичний твір відріжняється од усякої халяви? Тим, що наприкінці дає крилатий вислів, коротку і влучну характеристику, яка відсумовує, по-перше, світогляд автора, покоління та суспільної свідомости кількох поспільних епох, по-друге свідчить співбесіднику про обізнаність мовця, придатна служити заключним акордом до балачок на інтелектуальні теми, лишаючи при тому вражіння приємного туману в голові, та по можливости сприяє травленню.
Пишучи тра зважати, що мозок складається на 1 відсоток із сірої речовини, та на 99 — із жовтої. Сірою писар думає, жовта ж відповідальна за все інше. І добре, що людина використовує тільки 5% мозку, бо інакше мирне співіснування було б неможливе.
Кожна порядна книжка має починатися якими-небудь святими словами. Як-от, наприклад: У початку сотворив Бог небо і землю. Або ж: У почині було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово. Привид ходить по Європі. Нєлєпо лі бяшет, братіє. Можна так: На початку треба зазначити про який предмет трактує ця книжка й до якої науки належить. Чи твоя, наприклад, книжка — порядна?
Книжка має містити глибокі прозріння людської натури та трактувати про події небуденні, дивовижні та актуальні водночас. У ній мусять бути виведені особи, наділені високими морально-етичними якостями, що мають слугувати еталоном святости грішникам, каменем підпори праведникам, напученням для дітвори, зразком для підлітків, порадою людям середнього віку та розрадою — похилого. От, наприклад, твоя книжка — про кого?
Кожна значна книжка має витирати білі плями. Витирати плями бажано прокладаючи консеквентні стежки до решти культурних племен. Нота бене: є інші племена, крім тих, що допіру сюсяли в колисці братніх народів-сестер. Прокладання стежок відбувається засвоєнням клясичніх творів, як-от "Альфа-Ромео і Джульєтта", "Сажотрус і Попелюшка", журнал "Джигун", "Артюр Рембо-2", "Капричос" Поганіні і "Роман про чортяче бздо"; знакомитих текстів, придатних до цитування, як-от "Дойче зольдатен, Дойче офіцірен! На хаус, на хаус, Ніхт капітулірен!", "Ой, як буйно квітне черемшина, Я без тебе, як пробита шина...", "Ой, лихо, не Петро, В нього пика, як відро...", "Блакитне — то любов, а жовте — то журба...", та видатних персон — д-р Бенджамін Будьспок, генерал Ів. Франко, Максим — матрос Магнітний Залізняк, цар Вухогорлогіс, співачка Сара Сенбернар; Атос, Портос, Араміс і сестриця Констанція, тощо.
Письменник не мусить шкутитьгати за епохою. Він має передкувати, заздалегідь склавши власний план "Барбариска" — так би мовити, працювати з випердженням. Приклад вірного передкування — романи "Хилороб" (Вадим Совко) та "Пригоди доктора Гальванеску". Пишучи тра, втім, зважати: література, як химерна молодиця, вимагає великої роботи над собою. Єдина порада молодим літераторам: залізь і куй, поки гаряча. Тільки тоді є шанц, що вона запросить вас на білий гопак.
Кадри вирішують все, як казав відомий кінорежисер. Це треба розуміти так, що суб'єктивна творчість є тільки "шліфування" народної творчости. Як той казав: "Телеграфний стовп — це добре відредагована ялинка". Аби твір ваш не лишився, як глас Діогена, волаючого з бочки; ви мусіте не лише вживати слова стограматично правильно, а винищувати слова-покручі. Недаремно нашу мову називають пташиною. Прислухайтесь-но : жджид, жджіхад, бжджоли, жджужджелиця, жджлоб, жджджигун... Вона дійсно співучіша за італійську. Пильнуйте та не забувайте: на кожну Марту Богачевську-Хом'як знайдеться своя Магдалена Вишневецька-Пацюк!
Най, як поставити двокрапку, слівце заохочення. Ти, гунцвот доста мудрий, пишеш? Аво жи зачне хтос допитуват, не бій си, ніч ти си не стане, — жи се Божий палець!
***
На дворі росте спориш.
Ми поїдемо в Париж.
На городі лобода.
Ми поїдем навсігда.
В нашій хаті таргани.
Спробуй нас наздожени.
На горищі дід Бабай.
Рідний краю, прощавай!
ТЕЛЄФОН
боже вишня
боже брама
боже крижень
боже яма
може й більше
тільки мало
і куди ж це ти
пропала
я тебе уже
забештав
подзвони мені
нарешті
задзвони мені
нарешті
як це можна справді
де ж ти
набери нарешті
номер
бо я наче Сімпсон
Гомер
я не можу вийти з
хати
зглянься,
пані Сарасваті
ось тобі мій
SMS
може відгукнешся
десь
===================================
I. ПIД СОНЦЕМ IНКУБАТОРА
***
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! —
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
неначе пресловутий динозавр?
Пішли на дно та обросли коралами —
Лук'ян Гервасій Опанас Назар
Параска Домна Феодора та Горпина...
Порозтавали мов торішній сніг.
Вже не писатиме про вас чудових книг
новий Шевченко... Часу безупинно
кружляє колесо — й раптовий рекетир
посаду обіймає робінгуда.
За димними стовпами ходять люди,
але червоні хвилі розкотить
новітньому пророку не під силу.
Програма оголошує прогноз.
'Веселка' видає 'Спінет і Силос'.
Хому читають (але це здалось).
І тільки по зусиллі нелюдськім,
чи з перепою дуже гидко стане:
в обличчі Джорджа бачиться Яким
і за повії абрисом м'яким
ввижається 'малюточка Оксана'.
ДУМА ПРО КОЗАКА БОСОТУ
Шось я сьогодні трохи втомився,
Неначе з чортами навкулачки побився
за честь і совість, або навіть за віру христову.
І шо ми, спитати б, отримали з того?
Суцільні неприємності.
Результати від'ємні та
сумні. Якшо реально судити,
ми лишилися налякані, наче діти,
що задивилися в натовп і за мить
загубили матусю. Шо маю робити,
як то співала сестричка віка,
ясновельможна довіку...
І шо нам робить,
питаючи вже на копил московщини?
Хоча такі сплески не гідні мущини,
але шо тут поробиш...
Залізли ми, наче Віктор Онбиш
у селище Небилиця.
Але між нами двома є суттєва ріжниця —
він там панує директором школи,
а в мене в кишені голісіньким голо
як на долоні.
Сиджу у вагоні,
порожньому на новорічну пору,
що доповзе ще додому нескоро,
і відчуваю в кожному нерві,
яко стискається круж мене видноколо.
От я й кажу (ся вибиваючи з ролі
хоми киянина) правдивим голосом
хоми чорного: ми догралися
зі своїм життям до останньої ручки
у дурному драйві, як велемовить Ігор Кручик.
Затанцювалися у глухий і безвихідний
кут. Пригорни мене, крихітко,
сьогодні з такого випадку.
Із такого випадку й такої причини.
А я тобі не цитуватиму Тичину
Павла Григоровича, а в сугубій крамниці
на далекій полиці,
знайду сорокабаксовий шартрез.
Аби коли з годинника зітре
останню дрібку року, що минає,
неначе кіт і кицька
пухнасті бо персицькі
ми навсидячки на волохатому килимі
поступово доїхали до "Як тебе не любити, Києве.."
під ялинкою,
що густо пахне зеленими шпильками,
та поїхали далі...
NDOTO KIDOGO
колись-то я навчуся суахілі й
почну писати мовою віршата
з такою швидкістю, що нас не наздогнати
аж поки витворю нарешті любо-мило
аж поки справді витворю нарешті
важезний корпус творів геніальних
аж поки всі свої страждання та печалі
змішаю з медом у коштовній креші
моє писання галасу наробить
серед людей ув Африці далекій
і причаровані вкраїнським діалектом
мене тоді запросять у Найробі
де на летовищі сувора стріне варта
Феліпе Ньюсі, Йовері Мусевен
and virgins: beautiful: 137
і сам Ухуру Муігай Кем'ята
і пам'ятник на острові Мфангано
мені поставлять щоби там стовбичив
екватор споглядаючи навічно
із ранку в ніч і з вечора до рана
засіявши вокабулами ниву
і премію отримавши багату
я поверну до рідної до хати
вже класиком, а не байстрюк лінивий
тоді напевне на бібліотеці
що хвалиться безплатним інтернетом
таблицю вивісять на зібрану монету:
"Тут вештав він kiedy był małym dzieckiem".
а школа №2 на Копиловській
нарешті зміне свій паскудний профіль
але мені тоді вже буде пофіг
бо я пірну до вічності назовсім
КОШМАРИ
1.
І бачив я страшний, несвітський сон,
аж самописка випадає з рук:
немовби через води та вогонь
іде на мене Карманьйола Саможук.
Залізні груди хвиля підійма
горами, як сказав поет;
і в ікла, що гостріші від серпа,
затиснено кривавий партбілєт.
Копилиться фарбована губа,
дзвенять у неї нігті накладні.
І молотками вишита габа
та вершниками на блідім коні.
Жалібний марш одразу та гопак,
що склав для мене Фредерік Шопен,
оркестра грає на зловіщий знак,
що настає мені останній день.
І в небі, що з'їжджає набакир,
тріщить од вітру домотканий стяг;
і йде за нею семиглавий звір
і привиди Європи в постолах...
І свідчили слова пророчі книг,
що далі буде торба та тюрма...
І смикнувся заскочений Хома,
але тікати не було доріг.
2.
Спектакль фантасмагоричний
посеред ночі в мене виник.
Про це казати би не личить
Хома бо скажуть халамидник.
Але було. Мені воістину
явився янгол, пір'ям напханий,
розгромну дать характеристику
моєму смертному хававканню.
Він був і грубий, і цинічний.
Рядки мої назвав халявою
і змусив, царський мов опричник,
божиться клятвою кривавою:
що я життя любовну хроніку
та мадригали чарівницям
спалю, покину хвойду Моніку
та задом перестану хвицять.
З ченцями затоваришую,
закінчу курс юриспруденції...
В цю мить, нестерпну та страшную,
прокинувся, не знавши де це я.
3.
Я з жахом ухопився за лице
бува на ньому виростають крильця.
Я владі сну нечутно підкорився
неначебто добродій Чуан‑ци.
Немов метелик мертва голова
я по світах самотньо кружеляю
та з ями чорного Едгара викликають
мої необережнії слова.
Веду життя здорове і просте:
щодня обкурююсь, в суботу напиваюсь,
з девотками танцюю голі вальси.
Борги чекають.