І для неї не треба мости.
Один берег із другим єднає
Те крило, що не вміє брести.
Те крило, що опору вже знає
Там де око не бачить нічого.
Те крило, що у висі злітає,
Й не питає дорогу ні в кого.
І літає та птаха без міри, —
Куди серце дорогу покаже,
І пускає душа її стріли —
У ту ціль, про яку всім не скаже.
Мої мрії за нею літають,
У прозорі ясні високості.
І страху вони там вже не знають,
І до них не приходять у гості.
Мої мрії вже вільні, як птахи, —
І також не шукають опори.
На землі полишили всі страхи, —
І вже сестрами стали їм гори..
І живе в високості людина,
Яка серце орлине зростила.
Яка волю любила, як сина,
І широко розправила крила..
І літають ті мрії високо, —
Хто до радості топче стежину.
І пірнає те серце глибоко, —
Хто відчув в собі справжню людину..
29.05.2026