Що таке це ваше "розуміти"?
Коли людство любить хейтети усіх.
Що в такому випадку, Господи, робити?
Яку емоцію використовувати: гнів чи сміх?
Іноді соціум не розуміє тих,
Хто хоче дати їм поняття "доброта",
Проте, людям реально байдуже на них,
Ба більше, вони використовують поняття: "сліпота"...
Ніхто не бачить вчинків героїчних,
Лише критика та неповага всюди,
Суспільство дивиться лише на все трагічне,
А я скажу їм: "міняйтесь, люди!"
"Моя красива Батьківщина!"
Україно моя — не лише на мапі слово,
Ти в серці пульсуєш, мов правда жива.
У полі пшениці, у небі ранковім,
У пісні, що мати співала сповна.
Ти в подиху вітру над тихим Дніпром,
У кронах калини, в журбі й доброті.
У слові простому, але золотому,
Що предки лишили на вічні віки.
Ти — шлях козацький, що потом окроплений,
Ти — волі криця і віри вогонь.
Тебе не зламали ні ніч, ні кайдани,
Ні темна навала, ні зрадницький стогін.
Стояла ти гордо — розп'ята, але жива,
І з попелу знову зростала у світ.
Твоя незалежність — не дата, не слова,
А вибір щоденний і правди політ.
У селах і містах — одне серцебиття,
В окопі й класі, в лікарні й дворі.
За тебе ідуть у безсмертя життя,
Щоб діти сміялись у вільній порі.
Ти — в сльозах матері, що сина чекає,
Дивіться також
- Ярослав Брунько — Весна, що дихає життям
- Ярослав Брунько — Промінь крізь війну
- Ярослав Брунько — Щаслива поезія
У кожній молитві, що не замовкає,
У світлі свічок і в теплі очей.
Але ти і сміх — молодий і дзвінкий,
І мрії, що небо торкають крилом.
Ти — правда, що йде проти темряви сміло,
Ти — світло, що виросло з болю й злом.
Україно моя, ти не жертва — ти сила,
Ти воля, що в крові, у пісні, в строю.
Ти вистоїш, бо завжди вміла
Народжувати світло крізь лють і війну.
І прийде той ранок — без вибухів, страху,
Де тиша не рве, а лікує серця.
Над вільною землею, ясною без жаху,
Зійде твоє сонце — навіки, до кінця.
Бо ти — не лише моя Батьківщина,
Ти — вибір, любов і мій красивий будинок.
Україна — ти моя Батьківщина єдина.
І я радий писати для тебе! Це для мене потужний вчинок!
"Моя присяга серця…"
В моїх думках — не спокій, а тривога
За кожен дім, за кожне немовля.
Я знаю, що терниста ця дорога,
Та кличуть мрії і свята земля.
Я хочу стати тим, хто не зламає,
Хто в очі гляне чесно і прямо.
Хто біль в країні кожний відчуває,
І йде вперед крізь бурі та шторми.
Я мрію бачити державу вільну й сильну,
Де справедливість — то не просто звук.
Де кожне право — справжнє і незмінне,
І де не знають горя і розлук.
Не заради слави, крісла чи трибуни —
Я прагну змін, щоб розцвіли міста.
Щоб молодість і досвід, наче струни,
Я вірю в день, коли на схилах Дніпра
Побачу світ без сліз і без війни.
Стати Президентом України — це не тільки гра,
Це борг мій перед майбутнім і людьми.
"Сивий велетень"
За сизими туманами віків,
Де небо п'є водицю із долонь,
Тече Дніпро між вільних берегів —
Живий і невгасимий, як вогонь.
Він пам'ятає гомін козаків,
І гуркіт хвиль, і тихий шепіт верб,
Як він крізь скелі дикі гомонів,
Гартуючи наш дух і волі герб.
Дзеркальна гладь — мов вишита парча,
Де сонце розсипає бурштини,
А в глибині — терпіння і печаль,
І мрії про щасливі, світлі дні.
Ти, батьку наш, величний і святий,
З'єднав серця від краю і до краю.
В твоїх очах — спокійний і міцний —
Весь обрій України оживає.
Реви, Дніпре, неси свої пісні,
Хай чує світ твій невгамовний клич!
Ти — символ віри в кожному човні,
Ти — світло, що пронизує всю ніч.
"Малюнок сонцем"
Тут небо вмивається в чистій росі,
Де сонях до сонця підняв своє чоло.
Вся ніжність землі у ранковій красі,
І степ, що розлігся безмежно навколо.
Тут пахне чебрець і полин гіркуватий,
І вишня схилилась до самого вікна.
Цю землю не можна собі вибирати —
Вона, наче мати, у світі одна.
"Молитва за землю невмирущу"
На мапі світу — серце, сонячне і тепле,
Де кожна стежка — пам'яті сувій.
Тут небо розлилося, мов бездонне стебло,
Над золотом розбурханих полів.
Це Україна — з рос і з молитов,
Із гіркоти полину й солодкуватих мрій,
Де в кожній краплі — не здана любов,
І в кожнім подиху — життя незримий бій.
Ми виткані із пісні, що летіла понад ставом,
Із того слова, що палило, як вогонь.
Нас гартували не почесті, не слава,
А сіль землі і грубість мозолистих долонь.
Ми пам'ятаємо, як падали мости,
Як чорний крук кружляв над рідною стернею,
Та ми навчилися крізь темряву іти,
Тримаючись за небо власною душею.
Сьогодні ти — не просто краєвид із книги,
Ти — сталь, що витримає будь-який удар.
В твоїх очах розплавились криги,
В твоїх руках — свободи чистий дар.
Ти різна: в кожній хаті, в кожнім місті —
Від Карпатських верховин до хвиль Дніпра,
В калиновім, запеклім, гордім намисті,
Ти — та, що вижила, бо сповнена добра.
Нехай твої сади цвітуть під мирним сонцем,
Хай не лякає тишу гуркіт зла.
Дивися впевнено в своє майбутнє віконце,
Бо ти, кохана, вже себе знайшла.
Ти в кожнім слові, що дитина промовляє,
В кожнім зерні, що лягає у ріллю.
Твоя зоря ніколи не згасає,
Бо я тебе понад життя люблю.
Живи, моя єдина, в силі і у правді,
Хай голос твій лунає між світів.
Вчорашні рани заживуть в надії й розраді,
На многії літа, на тисячі віків.
Бо поки б'ється серце, поки диха груди,
Поки стоїть Дніпро — незламний і живий,
Ми будемо з тобою.
Ми — твої люди.
Твій нездоланний дух, великий і святий.
"Золотий зеніт"
Добре бути молодим, коли весь світ — як сад,
Де кожен ранок дихає надією і цвітом,
Коли не знаєш ще ні втрат, ні перешкод, ні звад,
А серце повниться гарячим, щирим літом.
Дороги стеляться, мов стрічки, в невідоме,
І кожна помилка — лише цікавий крок.
Ще не лягає на плече життєва втома,
І не лякає плин невблаганних сорок.
Тоді і небо вище, і зірки ясніші,
А мрії — наче птахи, що не знають меж,
В душі лунають найсміливіші вірші.
Це час, коли ти всупереч вітрам ідеш,
Бо знаєш: сила є, і миті найцінніші —
Ті, в котрих ти себе у цім житті знайдеш.
"Мовчазні вчителі"
У кожного з них є свій голос і доля:
У лева — велична, у мишки — мала.
Комусь — океану нестримна воля,
А комусь — трішки людського тепла.
Поглянь у котячі замріяні очі —
Там відблиск магії й тиха ніч.
Вони розуміють, що серце хоче,
Коли підійдуть до тебе впритул, пліч-о-пліч.
А пес — то вірність, яку не купити,
Він чекає приходу твого щодня.
Він вміє просто і щиро любити,
Мов найрідніша у світі рідня.
В лісах заховались прудкі оленята,
В полях золотистих співають пташки.
Світ цей живий — і великий, і затятий,
Де в кожній істоті — природи стежки.
Ми з ними однієї крові й коріння,
Ми ділимо дім цей — тендітну Землю.
Хай наше людське, черстве покоління
Почує їх мову, далеку й таємну.
Берегти їх — це значить себе зберегти,
Вклонитись життю у найменшій комасі.
Бо ми у цім всесвіті — просто брати,
Що разом ідуть у невпинному часі.
"Рідна мати"
Зігріває світ твоя любов тиха,
Мов промінь сонця в ранковій імлі.
Рідна мати — серця мого втіха,
Ти — мій оберіг на життєвій землі.
Твої руки — ніжні, теплі крила,
В них спокій, сила і доброта.
Ти мене від болю берегла й вчила
Вірити в світло, в себе, в життя.
Твій голос — пісня, що душу лікує,
Твій погляд — пристань серед тривог.
Рідна мати, хай доля дарує
Тобі лиш радість і Божий порог.
За кожну ніч без сну, за молитву щиру,
За серце, сповнене тепла,
Я дякую тобі за цілий світ і віру —
Моя рідна мати, ти в мене одна!
"Спи, моя земле"
Засинай, моя рідна, під небом високим і синім,
Де зорі розсипав Господь, як святе зерно.
Я вкрию тебе солов'їним співом і димом
Тих вогнищ, що гріють серця, коли навкруги темно.
Спи, моя ненько, втомлена болем і славою,
Хай сниться тобі, як колосся цілує вітри,
Як ранок встає над Дніпром золотою загравою,
І мир розливається тишею з круч і гори.
Приспів: Люлі, люлі, серце моє, Україно,
Хай янгол твій вірний з плеча не знімає руки.
Ти — нерозквітла ще вповні червона калина,
Що проросла крізь вогонь і крізь довгі віки.
А ви, мої соколи, лицарі світла й розради,
Що тримаєте небо на стомлених дужих плечах,
Засніть бодай на хвилину у затінку саду,
Де пам'ять дитинства змиває і втому, і жах.
Нехай вам насниться не гуркіт заліза й металу,
А тепла долоня матусі і батьків поріг,
І дівчина та, що чекати повік не втомлялась,
І стежка в споришах, дорожча за тисячу доріг.
Спіть, мої рідні, під шепіт старого стожару,
Поки місяць висвічує шлях крізь густий полин.
Ваш сон бережуть побратими і предків чари,
І кожна молитва, що лине у синю глибінь.
Бо завтра настане світанок — ясний і прозорий,
Де кожен з вас вернеться в дім, де чекають і ждуть,
Де зникнуть навіки загарбницькі тіні і горі,
А квіти на згарищах дивним розмаєм цвітуть.
Приспів: Люлі, люлі, серце моє, Україно,
Хай янгол твій вірний з плеча не знімає руки.
Ти — нерозквітла ще вповні червона калина,
Що проросла крізь вогонь і крізь довгі віки.
Спи, моя земле. Спіть, мої вірні солдати.
Ніч затихає, схиливши чоло до колін.
Ми будемо вічно цей спокій і мир вартувати,
Поки над світом лунає наш волі передзвін.
Засинай, Україно… Вже сонце готує проміння,
Щоб вмити обличчя твоє у ранковій росі.
Ми — твоє коріння, ми — твоє вічне насіння,
Що зійде весною в безсмертній і чистій красі.
Цикл віршів: "Воїни світла"
Перший вірш
Вони ідуть крізь темряву і грім,
Де страх тремтить під чоботом солдата.
Вони несуть світанок за плечима,
Де воля — не обіцянка, а плата.
Їх погляд — гострий, наче край меча,
У серці — дім, дитинство і калина.
За кожним кроком — тиша мовчазна,
Бо за спиною — вся моя країна.
Вони не про війну — вони про світ,
Про хліб і сміх, про небо без тривоги.
І навіть там, де чорний зойк летить,
Вони стають світлом на дорозі.
Коли земля стогне від біди,
І ніч здається довшою за вік —
Вони стоять. Вони — не відступили.
Вони — це щит, надія і наш безмежний крик.
І хай не кожен повернеться з бою,
Та кожен — в серці нації живе.
Бо воїни світла йдуть за собою
Те сонце, що країну збереже.
Другий вірш
Там, де ніч розриває залізо і дим,
Де земля під ногами здригається,
Ви стоїте щитом — золотим і міцним,
І об вас вороги розбиваються.
Ви не просто солдати в піксельній броні,
Ви — пророцтва живого причастя.
Ваші душі гартовані в лютім вогні,
Щоб виборити спокій і щастя.
В кожнім погляді — воля, в долонях — життя,
В кожнім серці — молитва матусі.
Ви ідете вперед крізь палке небуття,
Щоб сказати: "Я скоро вернуся".
Хай залізо минає, хай янгол крилом
Ваші спини в бою закриває.
Ви є Світлом, що бореться з темним злом,
А Світло — воно не вмирає!
Ми вклоняємось низько за кожен світанок,
За тишу, що в наших оселях панує.
Ви — лицарі духу, ви — сонця соратник,
Ваш подвиг історію світу гартує.
Третій вірш у жанрі щаслива поезія
Всміхнулось сонце в чистім небокраї,
І тиша розлилася, мов ріка.
Вже не свистить, не б'є і не карає —
Лиш теплий вітер колоски торка.
Ідуть герої — стомлені, та світлі,
З очей спадає напруга війни.
Усмішки їхні, наче перші квіти,
Пробилися крізь кригу борозни.
В руках не зброя — яблука і трави,
В очах — відблиск вечірньої зорі.
Скінчились дні тривоги і розправи,
Співають діти в кожному дворі.
Крокують воїни — любові вартові,
Їх вдома ждуть обійми і пороги.
І квіти стеляться, яскраві й живі,
Під ноги переможцям дорогої.
Бо Світло — це не тільки блиск металу,
Це сміх дитячий, спокій у вікні.
Це та весна, що ми так довго ждали,
В якій немає місця для борні.
Четвертий вірш
Посеред бурі, холоду і втоми,
Де кожен крок — це іспит на межі,
Ви бережете шлях до свого дому,
Тримаючи майбутнє на ножі.
Але не сталь є вашою снагою,
Не лють запекла в гуркоті гармат, —
А світло те, що взяли із собою
З дитячих снів і материнських хат.
Воно горить у кожному окопі,
У кожнім слові: "Рідна, я живий".
Це світло правди, знане у Європі,
Це дух козацький, вічно молодий.
Ви — воїни, що шиють ранок небом,
Латаючи пробиті блоки днів.
Нам більшого від вас в житті не треба,
Ніж бачити, як ворог відступив.
Вертайтеся.