Чорне число двадцять сьоме —
бездушне, безсонне…
Знов почали гатити,
в підвалах — жінки і діти,
тремтить бідолашна малеча,
небо — квадрат Малевича,
клич "Усі — в укриття!" —
під прицілом — життя…
Замало землі вам, рускі?
Та нашої — дзуськи!
Тануть, мов сніг, рублики
на дірку від бублика…
На втрачене на ракети
можна би звести не край —
чарівну планету
на ім'я рай…
Та замість пишного цвіту —
безмежний цвинтар
загублених доль…
Чи це — історична роль?
Чорне число двадцять сьоме —
бездушне, безсонне…
Знову давай гатити!
Все одно будемо жити,
боротися, будувати,
попри вибухи і гармати —
молитися і любити.