Дорогі мої, золоті!!! Діти мої!!!
Як без мене вам ведеться в житті?
Вашу біль відчуваю душею щодня...
Сину мій, доня моя...
Дуже тяжка розлука з вами!
Сумую, плачу, чекаю... днями.
Ні спати, ні відпочивати не можу ночами...
Вже котрий день не можу прийти до тями...
05.08.2023
* * *
Три роки... Кажуть, це не термін, кажуть не багато...
Три роки... Всі вмовляють, що звикнути варто.
Не розумію, не змирюсь...
Цей світ страшний – і я його боюсь...
Так, є люди тут різні:
І добрі, й веселі, а є злі та дуже грізні.
Моє життя змінилось дуже стрімко...
Діти, мама, чоловік, рідні;
А зараз – страшні і темні будні...
Ні, не змирюсь, ніколи не звикну!?...
Ще мить... І в повний голос про це крикну...
06.08.2023
* * *
Я хочу жити як раніше,
Я хочу жити, як людина...
Я хочу покинути це місце скоріше,
Я просто хочу жити... А не бути, як техномашина...
Моє життя змінилось дуже швидко,
Як можна мовчати??? Коли на душі жахливо, бридко...
07.08.2023
* * *
Я люблю тебе, рідний! Просто
не можу без тебе жити...
Люблю тебе, милий... Про те,
Відмовив ти мені... Не хочеш говорити...
Завмерло серце, здається нема вороття,
Померла душа, невже скінчилось сімейне життя?!
Ще мить, одна лиш мить...
Як мій голос постійно тремтить?!.
Прошу, звертаюсь, благаю –
Почуй, пробач, поговори...
Знаю, перед тобою провину я маю,
Прошу, прости... Здіймаю руки догори!!!
08.08.2023
* * *
Мамо, моя рідна матусю...
Пробач, що тобі завдала страшенного болю...
Мамо, тяжко сказати, що зі мною стало...
ПРОБАЧ, ЩО ЗМІНИЛА ТВОЮ Я ДОЛЮ...
Рідна мамо моя, люблю тебе безмежно,
Пробач, ріднесенька, що була необережна...
10.08.2023
* * *
Ще мить, і в повний голос крикну, –
Поїду, покину, зникну!!!
Цей світ страшний...
Я до нього ніколи не звикну!!!
Мій план надзвичайно простий і чіткий –
Любити, кохати, радіти життю. Я вірю, все буде просто клас.
Та, на жаль, цей досвід гіркий
Зміцнив мою душу і серце враз...
11.08.2023
* * *
Моє життя враз стало зовсім іншим, –
Судимість, потяг, брама і конвой...
Душа жагуче просить бути світ добрішим,
А серце благає про ласку, добро та спокій.
12.08.2023
* * *
Душа болить, а серце плаче,
Невже, я ще довго всіх вас не побачу?!.
Всі навколо гудуть, як джмелі
Треба звикнути всім: і тобі, і мені...
В душі і в серці жагучий біль...
Живу вже котрий день я з ним...
Не знати, забути, стерти – ТАКА В МЕНЕ ЦІЛЬ...
13.08.2023
* * *
Пробачте, найрідніші мої...
Мою страшну провину перед вами..
Не можу жити... Ні, не жити – існувати...
Жагуче нищить мою душу... Втома...
Що можна ще сказати?
Коли немає слів, коли суцільна тінь...
15.08.2023
* * *
Це місце прізвищ, не імен!
Вже так набридло слухати весь день...
Це дуже важко – багато негативу...
Гадаю, для кожної людини – це вразливо...
Незвично, неприємно, і жахливо,
Брутально, бридко, страхітливо...
Це місце прізвищ, не імен!
Їх повторюють щомиті, щодень...
Звідусіль тут тільки прізвища лунають,
То там, то тут когось шукають...
Здається, ніби люди геть не знають,
Що імена, доречі, теж бувають...
16.08.2023, 18.09.2025
* * *
Мені вручили обхідний листок:
Чекала цього з нетерпінням...
Усі бажають: їдь не повертайся!
Тобі не місце тут... І ще: ніколи не здавайся!
Я зможу використати цей "квиток"
В один кінець: додому, до діток.
Колючий дріт, спецодяг і режим, –
Слова тиснуть душу як гіперзажим...
Карантин, колонія, обшук, етап, –
Здається, це якийсь негативний стартап...
Я їду в Київ, там ближче до рідних...
Чоловік, діти... Дуже важко бути далеко від них.
Я щиро вірю, що скоро буду вдома...
Я знаю, скоро піде геть утома...
І знову етап, холодний, похмурий ЗАК, "Столипін",
Жахливий стук коліс, конвой... знов гуркіт, брама...
І перший дітям, чоловіку, і мамі дзвінок...
Яка жахлива для нас усіх травма,
Я знову думаю, згадую, кричу –
Та я все ж менше плачу...
Цей світ надзвичайно страшний,
А час розлуки безмежно складний.
Рідні мої, дорогі... Все не сказати словами...
Все життя промайнуло в уяві в ці дні,
Вибачте, що я тепер не поряд з вами,
Що стали наші бесіди болючі і складні.
Я хочу, рідні, вас міцно обійняти,
Я хочу, вам багато всього розказати,
Я хочу відверто з вами поговорити,
Хочу смаколиків приготувати,
Хочу про все у вас розпитати...
Мої бажання прості і звичайні, –
Я прагну полинути до рідних негайно...
Найдорожчі мої, пробачте, будь ласка!
Вірю, що швидко скінчиться жахлива ця казка...
Серпень-вересень, 2023
* * *
Доню моя, донечко...
Яскраве моє сонечко!
Сину мій, синочку...
Міцно цілую вас у щічки!!!
Коханий, любий, дорогий,
Без тебе світ немилий, дуже злий.
Жити без вас – справжня мука...
Я вірю, вже скоро скінчиться страшна ця розлука.
Чекаю зустрічі з вами щоденно,
Як набридла вже... ця режимна буденність.
Серпень, 2024
* * *
Ти знаєш, коханий, – не можу мовчати,
Так багато хочу тобі розказати...
Знаю, ви навчилися жити без мене за рік,
Я ж не можу звикнути... як і торік.
Дуже важка і болісна розлука...
Коли ж ця щаслива звістка постука?
Я думками лину до вас, мої рідні,
І сьогодні, і вчора, і завтра – в усі дні!!!
Справді, дуже важко мовчати.
ОСОБИСТО ТОБІ, коханий, хочу все розказати.
Вересень, 2024
* * *
Я страшенно сумую за вами,
Плачу, сумую... мрію ночами.
Час не летить, він спинився... ще мить,
Ще мить, і зміни стануться, звичайно.
Знаю: ми хочемо цього тепер і негайно...
Рідні мої, я думками лину до вас щодня і щоночі,
Хочу бачити вас і ваші щасливії очі...
Надіюсь, вірю, сподіваюсь, що дуже скоро
Прийде зустрічі жаданая пора...
Обійми, привітання і цілунки, –
Для нас це будуть НАЙКРАЩІ ДАРУНКИ!!!
Вересень, 2024
* * *
Біль душевний – жагучий, терпкий, невгамовний...
Біль фізичний – мука страшенна...
Можу сказати, що фізичний – важкий, безумовно,
Я терплю ці жахливії муки...
Та немає нічого складніше розлуки...
Розлука з рідними – цей біль страшніший за усе,
А зустріч з рідними – любов і спокій принесе!!!
Фізичний біль вже не зникне і не пропаде,
Душевний біль – у небуття він скоро відійде,
Але то буде тільки вдома, не будь-де...
Я вірю, що дуже скоро побачу рідних,
І життя буде СПРАВЖНІМ тільки серед них!!!
Вересень, 2024
* * *
Колонія – тут жах, тут кримінал, тут бруд суспільний,
Колонія – тут світ диявола суцільний.
Здається тут пишуть власні закони, стандарти...
Людське життя!!! Жартуєте?! Та воно ж нічого не варте!
...Тут кажуть, людиною бути не треба... Не можу так жити!!!
ЛЮДИНОЮ БУТИ – ТО МОЯ СУСПІЛЬНА ПОТРЕБА!
Я вірю, що й тут є щирість, людяність, турбота,
Душевність, вдячність, і серця доброта!
Я не хочу бачити зло в реальному світі,
ХОЧУ, ЩОБ ЖИТТЯ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ МОЖНА БУЛО ПОРІВНЯТИ
З ВОЛОШКАМИ В ЖИТІ!!!
Вересень, 2024
* * *
Синочку рідний, дорогий,
Тебе люблю, мій золотий!
За рік змінився ти, змужнів,
Дорослий став... не можу підібрати слів...
...Життя назад не повернути....
Я дуже хочу тебе попросити,
Пробач, прости, рідненький сину,
За втрачений час, за важкі дні і години...
Чекаю зустрічі з тобою, синку!
ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, МІЙ ДОРОГИЙ! ЛЮБЛЮ І ТАТУСЯ, Й АФІНКУ!!!
Вересень, 2024
* * *
Такі близькі пісенні ці рядки: "А без тебе далеко до неба,
Мої крила у шафі лежать..." –
Тільки ти, тільки ти мені треба,
Мої тіло й душа шалено від туги тремтять.
Нарешті, зустріч – така жадана!
Нарешті, поряд – людина кохана!
Люблю тебе, коханий, милий, дорогий!
Прошу тебе, тримайся!!!
Я лину до тебе щомиті, ти ж мій золотий!!!
Жовтень, 2024
* * *
Надзвичайно тяжко, боляче і складно,
Бо між найріднішими – життя не складається ладно...
Невже не можна знайти спільну мову?
Невже не можна провести нормально розмову?
Чому дитячі душі ви пошматували?
Невже за цей час ви нелюдами стали?
Прошу, благаю вас, почуйте – лікуйте душі!
Бо ж іншого бажання я не маю... Тому просити я вас мушу!!!
Грудень, 2024
* * *
Діти, коханий чоловік, мама, друзі, знайомі, –
Для мене всі люди надзвичайно вагомі...
Життя перевернулось догори ногами,
У кожному серденьку сталися великі злами...
Два роки – страшний-жахливий термін...
Рідні-близькі ждуть-чекають змін...
І вірять всі, що стрімко піде в небуття,
Скінчиться швидше, темний час цього буття...
І зникне, стліє, безмежний негатив,
Безповоротно зійде з рейок обмеження локомотив.
Травень, 2025
* * *
Люблю, цілую, обіймаю, –
Найріднішим слова завжди я промовляю...
А ще, звичайно, щомиті зустрічі чекаю.
Найшвидшого звільнення з нетерпінням жадаю.
Синочку, донечко, коханий!!!
Вам надзвичайно складно, знаю!
Розлука кожному із нас серденька розриває,
А душі наші спустошує, шматує, крає...
Ось так: система судить і карає,
Невпинно та несамовито волі позбавляє...
Дуже тяжко, та й не можна зрозуміти, –
Чому від вироків суддівських страждають, в першу чергу, діти,
Які так прагнуть щасливо жити, приємно радіти...
Так, ні ж... Система вирішила – цьому не бувати...
треба маму від усіх ізолювати...
15.09.2025
* * *
Мою душу шматують думки негативні...
Постійно шукаю інші, – позитивні.
Невже сімейний світ зруйновано до тла?
Невже не буде більш жаданого тепла?
Не хочу вірити в страшну хвилину,
Не хочу бачить цю важку картину...
Я геть відганяю думки негативні...
Знаходжу інші, – позитивні...
І буде день... І буде сонце...
Настане звільнення пора...
Воля вже стукає в віконце;
І матусю зустрічають чоловік і дітвора.
16.09.2025
* * *
Моє життя залежить...
Від звуку телефонного гудка,
Від п'ятнадцяти хвилин щоденного дзвінка...
Розмова – п'ятнадцять хвилин і не більше...
Як хочеться, щоб хвилини йшли повільніше...
Бо ж треба запитати так багато,
Послухати дітей! Їх розповіді щирі і завзяті!..
І діти, й чоловік щораз питають
Чому хвилин так мало надають???
Як пояснити рідним? Та краще їм цього не знати...
Що добре, хоча б цей мізер завжди мати...
Бо ж гірше – цілий день той телефон чекати,
А тоді, не мати можливості, навіть, зателефонувати...
Не кажу вже про те, щоб хоч слово рідним сказати...
Чому? Бо телефон, як виявляється, потрібно заряджати!!!
Що ж тут я можу ще сказати?
Я просто слів не можу підібрати,
Щоб особливості мобільного зв'язку детально описати...
16.09.2025
* * *
Чому в житті сучаснім так буває?
Що нелюд думає: образи, біль...