Посміхнувшись своїм думкам, я увірвався в сонячну корону і зірвав із себе всі бар'єри…
Шмат XVI
∞ Епілог. Зараз. Невідомо де
Степова дорога, різнотрав'я навкруги й глибоке чисте небо. Босі ноги неспішно розгрібають тонкий шар теплого пилу, що приємно гріє шкіру. Гарне місце. Треба буде колись приїхати сюди на відпочинок. Це ж бо зовсім недалеко від дому. Сюди їхати… Скільки? Неважливо. Не пам'ятаю.
Онде праворуч – стіна лісу. Ліворуч, на небокраї – гори. Дивні якісь… Схожі на столову гору, ту, що в Америці… Як-бо її? Здається, Вежа Диявола… Але ці набагато вищі… А ще ці гори нагадують моє творіння для світу Зеї…
"– Це ж сон! Точно! Я уві сні!"
Процес усвідомлення всередині сновидіння проходить звично, як і багато разів до цього. Ледь усвідомивши себе у давно відомому місці, неначе павутину, розкидаю навсібіч думки, вживаючись у створений мною сон і закріплюючи у свідомості деталі ландшафту, роблячи цей вигаданий мною шматок світу більш реальним для сновидіння.
Уже свідомим поглядом окидаю довкілля. Все так. Ліс праворуч, гори ліворуч, попереду скоро буде видно місто маленьких, схожих на єнотів, зейців. Напевно, я несвідомо знову опинився тут, бо добряче скучив за світом Зеї.
Ця дорога є моїм улюбленим місцем відпочинку. Сховавши руки в кишенях уже звичних суконних штанів, які я, разом із такою ж сорочкою, одягаю на своє молоде тіло у кожному сні, неспішно рушаю вперед, отримуючи насолоду від процесу і розмірковуючи про високе.
Потрібно глянути у пам'ять поколінь. Я був там уже багато разів і щоразу знаходив там пустку, але постійно намагаюся зі свідомого сновидіння у світі Зеї завітати й туди.
Легка зміна напряму думок не дала результату. Ще раз, і ще раз. Я не можу потрапити у сон про пам'ять поколінь? Дивно. Можливо, потрібна якась допомога для свідомості? Вирішую створити для свого сну кристал переходу. Саме завдяки йому, бувши на Зеї, я доєднувався до пам'яті поколінь. Можливо, таку милицю потрібно зробити й для мого сну?
Простягаю руку вперед, сподіваючись побачити на долоні кристал переходу, але дзуськи! Долоня лишається порожньою.
Та що таке? Знову втрачаю контроль у власному сновидінні?
"– Альтер его викликав? Повторюй за мною: "Я уві сні. Тут можна все. Я сплю.""
"– Ой, усе! Відчепись! Якось без тебе згадаю прописні істини. "Я уві сні. Тут можна все. Я сплю.""
"– На руки ще поглянь!"
"– Відчепись, кажу. Руки як руки. На правій руці лінія життя чомусь довша, ніж на лівій. У мого реального тіла, здається, навпаки. "Я уві сні. Тут можна все. Я сплю.""
"– Поновив контроль? Тепер… Не знаю… Спробуй у полі, поряд із дорогою, виростити дерево."
Степ лишається гладеньким, трава – м'якою, теплий вітер – лагідним. І ніякого дерева при дорозі не виникає.
"– Знову втратив контроль… Тепер чекай вивертів підсвідомості."
Я спиняюся посеред дороги й озираюсь довкола, в очікуванні появи якихось монстрів, або зміни пейзажу, але нічого не відбувалося. Вдалині розгледів шеса.
" Зовсім як тоді, на торжищі…"
"– Ні, зараз він рухається зовсім в інший бік від мене. А було б непогано знову втрапити на Зею…"
Нічого суттєвого не відбувається і разом з тим контроль над свідомим сновидінням я втратив, бо змінити нічого не можу, тож вирішую прокинутися і щипаю себе за ногу.
"– Боляче!"
"– Та годі!!! Невже?!!!"
У мові відсутній термін, яким можна описати процес хвилі усвідомлення реальності, яке відбувається над усвідомленням у свідомому сновидінні. Це як вихід на новий рівень життя. Я усвідомив, що все довкола не є сном! Все навкруги – реальність!!!
Усміхаючись, немов повний ідіот, я стояв посеред степу, щипав себе мало не до крові, радіючи від болю, глибоко вдихав чисте повітря Зеї й не міг надивитися на краєвид. Я повернувся!
Пригадалися всі недавні події. І хоч те, що я відносив на орбіту чайник і спалив своє смертельно отруєне тіло в сонячній короні, видавалося майже стовідсотковим сновидінням, усе ж навіть це мене зараз зовсім не хвилювало. Головне, що я повернувся на Зею.
Першим прийшло бажання зв'язатися з Сірі, але пригадав, що пам'ять поколінь я зможу увімкнути, лише отримавши від дріад кристал переходу.
Потім у голові почали виникати питання:
Спогади Ваарона про Зею потрапили в тіло Валерія (минулого), а що відбулося із тілом Ваарона? Якщо Валерій отримав лише копію від спогадів Ваарона, то чи не зустріну я свій дублікат, який продовжує вчитися у Сірі ремесла, біля дерева життя, якщо полечу на зустріч до деміурга? Ким я тоді буду? Ваароном номер два, який має трохи більше спогадів Валерія?
"– Знову ставиш собі неправильні питання! Коли ти вже звикнеш до того, що твоє альтер-его таки може дати розумну пораду?!"
"– Кажи вже, до чого додумався?"
"– Не вийде з тебе Ваарона номер два. Якщо ти покажешся на очі Сірі, або Аїду, тебе просто ліквідують."
"– Справді… Я ж, бувши Валерієм, перекосив купу кацапів. Це злочин, бо я це робив без наказу вчителів, а права самостійно знищувати погань я ще не маю…"
"– Тож ось тобі порада від твого розумного альтер-его: йди в ліси й не показуйся на очі дріадам. Ти достатньою мірою володієш ремеслом, щоб вижити й прожити гарне життя на Зеї у ролі партизана. Так, пам'яті поколінь ти не матимеш, бо кристал ти можеш отримати лише у дріади, а кожна дріада через пам'ять поколінь вирахує всі твої походеньки й здасть на суд деміургу. Але можна жити й так."
"– Ох і гниле ж мені альтер-его попалося. Боїшся смерті так, неначе мені соромно за свої вчинки. Мені не соромно, і якби я міг повторити винищення ворога, я б лиш іще більше старався і знищив би ще більше кацапні. А те, що за це потрібно відповісти, що ж, я готовий. І не забувай, що є варіант розвитку подій, де у деміурга думки зійдуться з моїми й всі мої дії не будуть злочином, а стануть благим діянням. Бо Сірі може прочитати мої думки й зрозуміти, що кацап – це зло не лише в масштабі Землі, а і в масштабі Всесвіту!"
Тож я з радісною усмішкою підскочив у повітря, загорнувся у сріблястий транспортний кокон і неспішно, постійно вивіряючи курс, бо доступу до пам'яті поколінь поки не мав, полетів у бік лікарні Аїда. Бо життя – то невелика ціна за чисту совість…
∞
Кінець
4 квітня 2023 року, м. Бровари Київської області