Ти хлопець розумний. Обличчя в тебе таке, що охоронці в міжнародній корпорації, з якою ми працюємо, самі двері відчинять. Ось документи і... бонус для їхнього менеджера з закупівель. Занесеш, усміхнешся, процитуєш свого Сенеку. Зрозумів?
Зять так торкається теки кінчиками пальців, наче це щось огидне:
— Ви пропонуєте мені роль кур'єра? Ви не зрозуміли мого масштабу. Етика бізнесу — це...
Бос перебиває мудреця:
— Етика — це коли контракт у нас в кишені! Просто зроби це. Ти ж казав, що в Україні розв'язував подібні питання.
Зять
— В Україні я створював світи. Я давав компаніям стратегічне бачення їхнього майбутнього.
Зять не пішов на зустріч. Він забрав гроші, просидів три години в елітному ресторані, поїдаючи лобстера коштом компанії, а потім повернувся і заявив, що менеджер корпорації зажадав удвічі більше. Його брехня була не продуманою схемою, а імпровізацією безумця.
Коли власники компанії з'ясували, що зять, цей хабародавець із декоративним порцеляновим обличчям, навіть не з'являвся в офісі партнерів, а замість налагодження стосунків надіслав менеджеру повідомлення з цитатою Ніцше про надлюдину, їх охопив холодний жах. Це не був махінатор. Це була некерована дитина-любитель цитат. Його професіоналізм був схожий на декорацію в театрі — варто було торкнутися рукою, і вона падала, оголюючи цегляну стіну пустоти.
Я бачу зятя вдома після звільнення й не втримуюся та голосно кажу своїй дружині, щоб мене почули у всьому домі:
— Знову не оцінили нашого генія? Чи знову чужі гроші пропали в його кишенях?
Зять кричить зі своєї з кімнати, звертаючись до моєї доки, але теж так сильно, щоб було чути в усьому будинку:
— Вони плебеї! Вони хотіли перетворити мислителя на посильного! Канада — це країна рабів, які не розуміють польоту думки!
Потім зять знову падає на диван і відкриває нову книгу з цитатами. Чому зять не розуміє, що цитати не замінять хліба, а розповіді про київські каштани не зігріють канадською зимою? Як і завжди, його бізнес закінчився, не встигнувши початися, залишивши по собі лише запах дорогого ресторану та кілька збанкрутілих надій тих, хто повірив у його красиву, але абсолютно порожню маску.
У Канаді зять спробував грати у великі справи, як колись в Україні, де лише тринькав гроші дружини та матері. Коли зять як український біженець приїхав до Канади, то спочатку влаштовувався на роботу до кількох малих компаній своїх знайомих і мав непогані заробітки. Він зачаровував канадських роботодавців цитатами з розумних книг, видаючи їх за власні думки. Зять майстерно імітує інтелект, але всередині позбавлений будь-якого морального стрижня. Бізнесмени, засліплені його виглядом і мовою, сподівалися знайти в ньому спритного ділка для сірих схем.
Керівники охоче взяли зятя на роботу, бо думали, що він буде возити хабарі великим компаніям, які замовляють у них послуги або передають їм невеликі замовлення клієнтів. Вони мріяли, що цей красень стане спритним кур'єром для хабарів й налагодить гарні відносини з партнерами. Вони думали, що його красиве обличчя й добре підвішений язик допоможе їм відкривати двері в корпораціях і підживлюватиме коріння їхнього бізнесу фінансовим гноєм. Найлегше ошукати того, хто замість людини хоче бачити власне відображення.
18.Наука давати хабарі
Не підмажеш – не поїдеш
Офіс власника будівельної фірми нагадує акваріум: скляні стіни, крізь які видно засніжені вулиці Торонто. Але всередині офісу панує задушлива тиша. Бос, чоловік з обличчям, посіченим зморшками, як стара карта доріг, повільно крутить у руках дорогий олівець.
Голос боса м'який, майже батьківський:
— Знаєш, синку, Канада — це не просто країна. Це велика машина. Якщо ти не змажеш шестерні, вона тебе перемеле. У мене на об'єктах хлопці... наші, українці. У кожного сім'я, діти. А замовлень — як води в пустелі.
Зять відчуває, як пітніють долоні:
— Я розумію. Але ж ми працюємо на совість.
Бос гірко посміхається:
— Совість у банк не перевести. Менеджери з корпорацій... вони як боги. Один їхній підпис — і мої люди мають роботу на рік. А немає підпису — і завтра твої друзі підуть на вулицю. Голодні. Ти ж не хочеш бачити їхні очі, коли вони не зможуть купити хліба?
Натяки власника були схожі на м'яку павутину, що непомітно обплітає горло. Зять уже починає розуміти до чого всі ці розмови. Совість зятя починає кричати, як поранена чайка над канадським озером:
"Він обкладає мене цеглою своєї турботи. Кожне слово — як розчин, що застигає на моїх ногах. Він хоче, щоб я став його тінню. Кур'єром у світі, де тиснуть руки лише тоді, коли в них затиснута пачка купюр. Я втік від однієї війни, щоб потрапити на іншу — брудну, де стріляють не кулями, а конвертами".
Кордони моралі починають розчинятися в океанському тумані. Хазяїн нахиляється ближче. Він починає на лестощах і благородстві вибудовувати фундамент їхньої майбутньої співпраці. Його голос стає тихішим:
— Мені потрібен хтось свій. Хтось, хто вміє усміхатися цим богам, пити з ними віскі, ставати своїм хлопцем. Ти молодий, красивий, балакучий, ерудований, ти маєш харизму. Розвозь подяки, заводь друзів. Зробиш це — і я підніму зарплати всім. Ти врятуєш їх, розумієш? Станеш їхнім ангелом-охоронцем.
— Ви пропонуєте мені стати посередником у... хабарях?
Начальник різко випрямляється:
— Я пропоную тобі рятувати людей! А терміни... залиш їх для прокурорів, яких тут немає. Подумай про це. Або ми будуємо разом, або ти дивишся, як руйнуються життя твоїх земляків.
"Ангел-охоронець із брудними руками... Чи не занадто висока ціна за спокій у цій чужій, холодній Канаді? Якщо я погоджуся, я назавжди залишуся там, на тому боці скла. Але якщо відмовлюся — чи зможу я дивитися в очі тим, хто чекає на роботу?"
У Канаді немає побутової корупції, але, як і повсюди у світі, часто бізнес без хабарів майже неможливий. Коли у вас немає грошей чи розуму займатися бізнесом, то вам доведеться давати хабарі тим, хто може замовити у вас товари чи послуги. ЗМІ Канади не пишуть про корупцію. Існує неофіційна заборона журналістам писати про корупцію? Як і в минулому столітті в Радянському Союзі, нині в Канаді народ переконаний, що у них в країні немає корупції. Прості люди не розуміють, що система — це не тільки правила з книг, а й руки, що зустрічаються під столом. Хабарі — це іноді мастило для справедливості ринку.
19.Павуки й мухи з конвертами
В Канаді теж є зима,
але корупція тут гріє краще за вовну
Господар розкішного офісу підходить до вікна й розглядає вогні Торонто, що мерехтять, наче розсипані діаманти. Він витягує пачку доларів-п'ятдесяток. Купюри яскраві, наче іграшкові гроші, але в його руках папір виглядає як справжня зброя.
Голос боса стає сухим, повчальним:
— Дивись на ці папірці. Це не просто гроші. Це паливо. У Торонто все виглядає стерильно: скло, бетон, усмішки. Але під цим бетоном течуть зовсім інші ріки. Великі компанії — це кити. Ми — рибки-прилипали. Щоб кит дозволив тобі плисти поруч, ти маєш його годувати.
— Але ж тут Канада... Тут закон, прозорість...
Хазяїн різко розвертається, уриваючи його сміхом:
— Закон — це для тих, хто стоїть у черзі за безплатним супом! У бізнесі є один закон: рух. Якщо менеджер корпорації не отримає свій бонус у бардачок авто, він просто не побачить твій мейл. Хабар — це святе діло, синку. Це як церковне приношення. Ти даєш радість менеджеру, а він дає роботу твоїм людям. Це коло життя. Без цього двигун заглухне.
Зять не знає як реагувати й думає:
"Його слова звучать як молитва у храмі розпусти. Він малює картину світу, де добро робиться через зло. Каже про радість людей, але я бачу лише ці купюри. Невже я переплив океан, щоб навчитися правильно засувати гроші в чужу кишеню? Невже бруд однаковий скрізь — і в кабінетах Києва, і в скляних вежах Торонто?"
Керівник бере піджак і показує на внутрішню кишеню:
— Вчися, поки я живий. Ти ведеш його в ресторан. П'єте віскі, говорите про хокей, про родину. А потім, коли офіціант принесе рахунок, ти просто...
Бос спритно, майже фокусом, просовує конверт у складку піджака, що висить на стільці й продовжує:
— Просто залишаєш йому "забудькуватість". В кишеню, в бардачок, у шухляду столу — неважливо. Головне — легкість. Наче ти не закон порушуєш, а даруєш йому частинку сонця.
— А якщо він викличе поліцію?
Співрозмовник кладе руку Зятю на плече і стискає до болю:
— Менеджери великих фірм люблять гроші більше, ніж свою репутацію. Для них це додатковий заробіток, премія за їхню прихильність. У мене немає часу на ці танці, на пошук нових жадібних ротів у Торонто. Тепер це твоя сцена. Я даю тобі бюджет на дозвілля. Стейки, вино, дівчата, якщо треба. Будь йому братом, стань йому необхідним.
У переляканого зятя плутаються думки:
"Він хоче зробити з мене професійного спокусника. Майстра корупційних лабіринтів. Я бачу, як він милується своєю теорією. Для нього я — всього лише свіжа кров, яку він впорскує в цю стару систему. Цікаво, чи можна залишитися чистим, якщо щодня занурювати руки в цей двигун бізнесу?"
Та ні, любий зятю. Хабар схожий на ін'єкцію морфію — знімає біль безробіття, але викликає смертельну залежність. Хабарі не пахнуть, поки не починають роз'їдати душу.