У голові навіть залунав вступ до композиції Енніо Морріконе "Хороший, поганий, злий".
Коли Рій Фіск наблизився до кордонів мого бар'єра, окремі фіск почали забігати, а деякі навіть заскакувати за межу бар'єра, але, відчувши значний дискомфорт, швиденько поверталися назад.
Зрозумівши, що я у відносній безпеці, трохи заспокоївся й увімкнув, нарешті, мозок. Рій Фіск має загальну свідомість, він звернувся до дріад по допомогу, а зараз він сприймає мене як тепленький мішок із кров'ю лише тому, що я став як пентюх і мовчу.
Все-таки я ще погано тримаю удар страху. Цієї миті я можу і втекти, і злетіти в повітря, й огорнути тіло кількома міцними бар'єрами; і маю з десяток можливих варіантів на шмаття порвати цей Рій своїм волевиявленням, але, он же ж як, мало штани не намочив.
Практики мало. Не звик іще до власних можливостей, коли не відчуваю стороннього захисту і маю реальну загрозу для життя. І це коли Рій від мене на десяток метрів …
Ой, ні, за п'ять метрів! Я ж бо писав про п'ять… Та хто рахує?
Заспокоївши думки, я знизив усе-таки радіус ментального бар'єра до рекомендованих трьох метрів, хоча вже бачив, що дістане й двох. Поки Рій рухався до нових кордонів бар'єра, я вирішив розпочати розмову.
– Вітаю. Я прийшов надати вам допомогу.
Рій відразу перестав охоплювати півкільцем мій бар'єр, зібрався в одну живу пляму, фіск заскакуючи одне на одного, утворили щось на кшталт горбика з крутими схилами, що трохи нахилив верхівку у мій бік.
Передній ряд фіск почали терти кістяні серпи передніх кінцівок один об один. Шурхіт зріс. Я почав розуміти, що таким чином Рій відповідає мені. З'явилися образи.
– Вітаю, майстре смерті. Маю замах на моє життя. Необхідно вбити вороже тіло. Я лишуся жити. Підступний агресор утратить наді мною владу.
Хоч в ієрархії титулів ремесла немає майстра смерті, але мене розчулило таке звертання, однак, окрім звертання, я не зрозумів майже нічого.
– Маю подумати. Чекай.
Іще раз, про всяк випадок перевіривши ментальний бар'єр, я, заплющивши очі, знову поринаю у пам'ять поколінь. Завдання важке. Для отримання більш детальної інформації я переглядаю життя Рою Фіск у зворотному напрямку.
Споглядаю ліс Товстих дерев. Красиво. Якби ще не так небезпечно. Колись, коли вивчусь на великого ремісника, політаю й там.
Бачу інші рої, але зрозуміти що відбувається, не можу. Маю мало загальних знань і не можу охопити картину життя Рою. Тоді вирішую скористатися досвідом Аїда.
Лише профільтрувавши життя Аїда на контакти з роями фіск, отримав необхідну інформацію. Тоді ще раз пробігся по життю Рою, і побачив ключові моменти зараження.
Проблема була у виникненні в лісі Товстих дерев роя-канібала. За нормальних обставин, коли є їжа і територія, рої розмножуються тоді, коли кількість фіск перевищує норму, приблизно в п'ять сотень. Тоді рій ділиться на два рої.
Але за неврожайних років може створитися рій-канібал, що пожирає інші рої та росте невпинно. Помножуючись коштом залучених фіск, рій-канібал створює не нові свідомі рої, а дублікати своєї свідомості з бажанням канібалізму.
Це відбувається як зараження вірусом. Під час контакту з хворим на канібалізм роєм, фіск хворого рою, начебто умовляють фіск здорового рою перейти під вплив хворого.
Відчуваючи недобре, здоровий Рій Фіск розриває контакт і знаходиться осторонь. Але заражені фіск, починають умовляти ще незаражених фіск здорового рою на перехід під вплив великого і могутнього хворого рою.
Для мене це видалося схожим на інформаційну війну із залученням зрадників до лав переможця.
Для порятунку Рою Фіск, я маю вбити всіх заражених фіск. Інакше вже завтра їхня кількість перевищить критичну і свідомість Рою згасне. Юрба фіск побіжить шукати хворий рій, щоб доєднатися до нього.
Я зрозумів також і те, чому вирішення даного питання полишили на мій розсуд.
Рої Фіск – це звичайні рослинні паразити, які просто відіграють свою роль у харчовому ланцюгу Товстого лісу. Якими свідомостями будуть керуватися загони фіск, для дріад байдуже.
Я міг вилікувати Рій, повбивавши хворих фіск, або навіть убити його повністю, видавши той факт, що фіск "подряпали" мій ментальний бар'єр, за загрозу для свого життя, міг залишити все, як є, і цим допомогти рою-канібалу, але ніяке з моїх рішень ні на що не вплине.
Знову мене тестують. Цього разу тест відбувається на порцелянових котиках, щоб втрати не були занадто великими. Ну, що ж, котики, то й котики.
Використовую пам'ять поколінь як доповнену реальність. Завдяки простенькому діагностичному фільтру бачу, як більша частина фіск підсвічується червоним кольором. Зрозуміло. Цілі визначені.
– Я готовий убити вороже тіло. Ти готовий?
Рій Фіск утворив коло і розшарувався рівномірно по всій площі. Так краще стало видно заражені тіла. Сприйнявши це як відповідь, я водночас увімкнув повну анігіляцію для червоних фіск. Мить і замість хворих фіск на землі лежать купки рудого піску.
Решта здорових фіск повелися по-різному. Деякі присіли, деякі завалилися на бік, деякі, впавши, засіпалися у судомах.
Навіть не хочу думати, як вплинуло таке кардинальне "хірургічне втручання" без анестетика на свідомість Рою. Можливо, вбити повністю було б милосердніше.
Фіск почали приходити до тями. Хто як: кроками, стрибками, поповзком, вони підтягувалися ближче до центру Роя. Один Фіск зробив кілька кроків у мій бік, прошарудів своїми кігтями "Дякую" і доєднався до решти. Утворивши невелику руду пляму з панцирів, підібгавши лапи, фіск повлягалися впритул одне до одного і завмерли без ознак життя.
Я похитав головою, загорнувся у дзеркальне веретено – і за декілька секунд був біля Сірі. Вона досліджувала земний прилад "нівелір". Біля Лісу стирчала рейка з позначками, а Сірі вдивлялася в окуляр.
– Зроблено, сказав я, і розлігся на килимі з м'якої зеленої трави.
– Нічого подібного. – Сірі відірвалася від приладу, всілася поряд зі мною, підтягла повітрям до нас кілька свіжих фруктів.
– Ти виконав роботу, але в тебе лишилося багато питань, вирішувати які тобі лінь. Ти не виніс моралі зі свого вчинку, отже, завдання виконано не повністю.
– Я не знаю, де шукати.
– Так, інформації по епідемії канібалізму серед роїв фіск у пам'яті поколінь дуже мало, і це єдине, що тебе виправдовує. Багато інформації підтерли деміурги. Вся справа в процесі лікування. Це не перша епідемія в лісі Товстих дерев. Завжди сценарій однаковий. Виникає канібал, гине багато роїв, але з часом обов'язково знаходиться один, який вчасно діагностує у себе хворобу і звертається по допомогу до дріад. Якщо від дріад він допомоги не отримує, то сам ампутує у себе хворих фіск. Своєю волею жене їх якомога далі від своєї свідомості, на декілька кілометрів, і своїм примусом обриває зв'язок із собою. Це викликає дуже нестабільні емоції. Це якби ти самостійно, за допомогою лебідки відірвав собі руку і ногу і залишився після цього живим. Твоя допомога замінила повільний розрив зв'язків на швидку ампутацію, але страждання там… Надважкі. Тому в пам'яті поколінь ці емоції вичищаються деміургами та Богом. Якщо Рій Фіск не виживає, то обов'язково знаходиться інший рій. Канібал іще жодного разу не перемагав.
– А яка моя мораль з цієї катівні? – я жую м'ясний плід. Смачно.
– А твоя мораль трохи далі. Коли знаходиться рій, який зміг вилікуватися, він повертається в ліс і починає щось схоже на агітаційну діяльність. Він умовляє інші здорові рої добровільно приєднатися до нього, втративши при цьому свою особистість. Коли утворюється великий здоровий рій, відбувається битва двох гігантів, унаслідок якої здоровий рій повністю знищує канібала. Після перемоги фіск великого здорового рою діляться, і якщо чисельності після поділу дістане, відбувається поновлення свідомості всіх тих роїв, які пожертвували собою для знищення хвороби. Загалом, цікаві створіння. А твоя мораль у тому, що ти обрав допомогти не примусу і знищенню, а свободі волі та оновленню. Ти обрав свій бік.
Я викинув рештки з'їдених фруктів, і, вихопивши з повітря соковитий плід, напився з нього соку. Витерши моську рукавом сорочки, подумав уголос:
– Я обрав свій бік. Я допоміг свободі волі… Однак радість від вдалого вибору якось тьмяніє, від усвідомлення тієї кількості страждань, на фоні якої я роблю свій вибір. Страждань настільки великих, що навіть деміурги разом із Богом змушені пам'ять поколінь від них відчищати…
Шмат XIII
∞ Зараз. Одеса. Квартира
Сьогодні я прокинувся від болю в лівому коліні. Все буденно. Просто настала його черга боліти.
Як там казав гном на Зеї? Якщо нічого не болить, то ти помер і скоро переселишся в наступного? Чи то сказав якийсь земний розумник? Байдуже. Нині все байдуже, крім коліна.
Рухаюся по кімнаті лише за допомогою польоту, бо стати на ногу неможливо. З жахом думаю, що б я робив, якби не вмів літати.
Оскільки для мене за звичайного життя найстрашнішим прокляттям завжди було втратити самостійність, стати безпорадним, не мати можливості самому відвідати вбиральню, то без відвідин Зеї та без отримання таких необхідних мені зараз навичок, уже сам би вирушив переселятися у наступного. Поза графіком, так би мовити.
Яке недолуге тіло. Але іншого зараз не маю. Оскільки пішло запалення й коліно набрякло, потрібні були ліки. На церемонії не було настрою, тож безтілесно відвідавши аптеку, дістав собі необхідні пігулки.
Серафим Йосипович, володар орендованої мною квартири, незважаючи на свою москворотість, від якої нині лікується у пришвидшеному ритмі, ґвалтуючи Інтернет, усе ж піклується про орендарів свого житла.
Він обладнав для кожної з двох кімнат, які здає, окремі маленькі санвузли. Це дає можливість мені й моєму сусідові уникати черги в туалет, коли Серафим Йосипович намагається спілкуватися російською.
Сусід мій, Михайло, якого Серафим лагідно зве Мішою, орендує більшу кімнату за гроші, майже втричі менші, ніж плачу я. Міша швидко зрозумів правила гри та уникнув експерименту з лагідної українізації, просто закривши рота і не відкриваючи його, доки знаходиться в межах квартири.