Якось Ісус біля моря сів
разом із учнями, відпочивати.
Зійшлися люди до них звідусіль,
і Він почав їм розповідати:
"Сіяв на хлібному полі сіяч,
тільки по-різному зернятка впали –
он, край дороги деякі – бач?
Тож, їх одразу птахи склювали.
Інші на грунт кам'янистий лягли,
й скоро посходили. Але ж, замало
там для коріння було землі –
Сонце зійшло і коріння зів'яло.
Деякі в терен упали (туди
вітер завіяв їх і там лишив)
тож, не минулося без біди –
вигнався терен і всіх поглушив.
Інші ж на добрую землю впали
(мабуть, їм видався вдалий час)
тож – і зродили, і всі надали –
в сто, шістдесят, або тридцять раз.
Мов чисте золото те зерно,
проте – не кожен його смакує,
хоч всім дається даром воно...
Хто вуха має – нехай почує".
Учні сказали: "Дозволь запитати –
нащо нам, Вчителю, розповідь ця?"
— Про Царство Небесне щось будете знати,
коли поясню її до кінця:
Тож — різні грунти, каміння, дороги,
це — люди, обставини і буття.
Зерно – то Слово Самого Бога,
яке дарує вічне життя.
Коли потрапить Воно до того,
хто розуміти Його не в змозі,
приходить лукавий і краде в нього
посіяне в серці (як при дорозі).
Потраплене ж до каменистого грунту –
це той, хто слухає і приймає
те Слово – з радістю і без бунту,
Тому слабкий він і не постійний
і, якщо утиск за Слово буде –
зараз спокуситься, бо ненадійний,
і потім швидко Його забуде.
А ті, що в клопотах марнують дні,
чи їх омана багатства поглинула
(хоча й розумілись на Слові) вони –
зерно, яке поміж теренів згинуло.
А котре на добрую землю впало –
це той, хто про Слово дбає всяк час,
тому ж і плоду дає чимало –
у сто, шістдесят, або тридцять раз.
Така ось притча про сіяча –
власника того врожаю чудесного...
Але ж, насправді, розмова ця
про таємниці Царства Небесного.
Слово від Бога – живе насіння,
котре по різних серцях кочує.
Отож, сьогодні ще – День Спасіння!..
Хто вуха має – нехай почує.
Притча про милосердного самарянина
(Євангелія від св. Луки 10:25-37)
Коли Ісус по землі ходив,
являв багато чудес і див,
тому, де був Він – завжди і всюди –
за Ним юрбою ходили люди,
щоб щось спитати, чогось навчитись,
Його торкнутись, аби зцілитись –
ходили сотні і тисячі,
ще й вартували – вдень і вночі.
Але ж, не всі так Його любили,
були і ті, котрі потім вбили,
а поки що намагались вловити
на букві Закону, щоб якось зганьбити.
Ті люди зналися на Писанні
і хитрі ставили запитання –
на площі, вулиці, чи в оселі –
законники, книжники та фарисеї.
Тож, як Ісус поміж люди став,
один законник Його спитав:
"Учителю, як мені бути,
щоб вічне життя осягнути?"
На що Ісус йому відказав:
"А що в Законі? Як ти читав?"
Законник мовив: "Я відповім:
любити Бога всім серцем своїм,
любити Його всією душею,
всім своїм розумом, силой всією,
а, також – любити ближнього свОго
так само, як любиш себе самОго."
Ісус сказав: "Хіба мало слів?
Все – так, ти правильно відповів:
любити Бога й добром служити.
Отож, роби це – і будеш жити."
А той себе в Иправдати бажав
та й до Ісуса знову сказав:
"Так, добрий Закон поклав нам Всевишній,
та, як пізнати – хто ж то, мій ближній?"
Ісус відповів: "Колись, в давній вік,
ішов по дорозі один чоловік
з Єрусалиму до Єрихону –
мав гроші, їжу й теплу попону.
Та, на безлюднім скелястім розі,
попав розбійникам на дорозі,
які обдерли, побили його,
поранили й кинули, ледь живого.
Проходив випадком тією дорогою
священик один. Побачив й ого –
і проминув. Так само – й Левіт,
що знав Закони і Заповіт,
мав славить Бога, в храмі співати –
залишив бідного помирати.
Проходив же там якийсь самарянин
(поганського роду, звичайний мирянин)
та й, також, зненацька натрапив на того
побитого, зраненого, ледь живого.
І змилосердився з його стану,
і підійшов, обв'язав йому рани,
поливши на них оливи й вина,
а потім (для деяких це – дивина)
підняв, посадив на худобину власну,
й приставив його до гостиниці вчасно,
і далі про нього всю ніч клопотався,
допоки аж день новий розпочався.
Тож, другого дня, від'їжджаючи далі,
дістав з гаманця іще два динарії
і, давши господарю, так сказав: "Друже,
опікуйся ним, доки той не одужа,
бо – немічний він, безпорадний, слабкий ще –
не виживе сам. А, як витратиш більше,
про гроші, добродію, ти не турбуйся –
я все заплачу тобі, як повернуся."
То, котрий з цих трьох, що пройшли по дорозі,
був ближній нещасному тому небозі?"
Законник сказав: "Той, хто милість вчинив –
підняв незнайомця і рани омив,
і не відцурався його наготи."
Ісус же сказав: "Тож – роби так і ти!"
Прощальна мова Ісуса
( Ісус втішає Своїх учнів. Євангелія від св. Івана, 14)
"Нехай не приходить вам в серце тривога,
а віруйте, любі, у Господа Бога!
Багато осель в домі Мого Отця,
до Нього іду й приготую місця —
для вас приготую у Царстві на Небі,
а потім прийду й заберу вас до Себе,
бо, хто Мене прийняв – Моя то сім'я
і будуть вони там, де буду і Я.
А ви добре знаєте, друзі мої,
куди Я іду від цієї Землі."
"Не знаємо — каже Хома тут до Нього –
Як можемо знати Твою ми дорогу?"
"Хома, принеси добрий плід каяття,
бо Я є дорога і правда, й життя –
усі, хто до Бога прямує серця,
лише через Мене прийдуть до Отця."
Говорить Пилип: "Ми ж і є – такі люди,
Отця покажи і – достатньо нам буде."
Ісус відповів: "Скільки часу вже маєш
ходити зі Мною, а все ще не знаєш
Мене? Я ж багато пояснював, наче –
хто бачив Мене, той Отця Мого бачив.
Пилипе, скажи Мені – віриш, чи ні,
що Я є в Отці, а Отець – у Мені?
А що говорю, говорю не від Себе –
Отець, що в Мені, Той все чинить, як треба.
Поправді скажу: той, хто в Мене повірить —
діла, що чиню Я, він також учинить.
Я справу Свою доведу до кінця,
а потім – на Небо піду, до Отця,
Йому принесу перемоги вінець –
зроблю, щоб у Сині прославивсь Отець.
Князь світу іде – хай це вас не лякає,
і знайте — в Мені він нічого не має,
тому ж, хто попросить в Імення Моє –
вчиню, щоби знав, що у нього Я є.
Хто любить Мене – ці слова збереже,
бо нині час Мій стікатиме вже,
але ж, Я вблагаю Отця Мого, втім –
Втішителя іншого дасть вам потім.
Дух правди – Його світ прийняти не може,
А вас Він навчить і завжди допоможе,
бо з вами пребуде і в вас буде Він –
тож, Я вас не кину, мов тих сиротин.
Як звершиться все те, що має звершитись,
до вас Я прибуду, щоб разом зустрітись –
впізнаєте ви, що в Отці Своїм Я,
а ви – у Мені, і Я в вас. Ми – сім'я.
Вам мир зоставляю, мир Свій вам даю,
щоб ви берегли від зла душу свою,
даю вам не так, як дає оцей світ.
А Слово Моє – то для вас Заповіт –
Любіть один одного, друзі Мої,
як Я полюбив вас – любіть так і ви!
Бо, більшої в світі не має любові,
як душу покласти за друзів та своїх…
А зараз – вставайте, ходім звідсіля,
бо близько, тепер вже, година Моя."
Епілог альманаху
Кожен вірш цієї збірки пронизаний емоціями, любов'ю до України, надією на краще та вірою у майбутнє!
Кожен з авторів доклав до створення альманаху частинку своєї душі, частинку переживань і почуттів!
Наш літературний клуб "Натхнення" ще дуже молодий, попереду його чекає безліч цікавих зустрічей, нових видань і творів та, безумовно, клуб чекатиме ще більше талановитих людей, як професіоналів, так і аматорів!
Якщо Ваші емоції можна перетворити на вірш, якщо Ви товаришуєте з римою і маєте бажання вчитися та створювати поетичні шедеври, то Вам саме до нас!
Віримо, що цей альманах — лише початок творчого шляху нашого літературного клубу!
Бажаємо всім поетам творчого натхнення, а клубу процвітання на довгі роки!
До нових зустрічей!
Пісня "Рідне місто"
Музика Орест Сташків слова Степана Гриценка
Стоять у задумі тополі
Красиві, стункі, осяйні.
Я радий, що випала доля
В Українці жити мені.
Приспів:
Місто солов'їне,
Батьківська земля.
Частка України –
Ти любов моя.
Я кращого міста не знаю,
Такого немає ніде.
У злагоді й праці зростає,
Неначе калина цвіте.
Приспів:
Місто солов'їне,
Батьківська земля.
Частка України –
Ти любов моя.
Хай місто Любов'ю іскриться,
Хай радує нас дітвора.
Хай завжди співа й веселиться
Українка поруч Дніпра.
Приспів:
Місто солов'їне,
Батьківська земля.
Частка України –
Ти любов моя.
Зміст:
1. Вступ – історія клуба
2. Володимир Мицюра
3. Віра Куліш – Гальчинська
4. Василій Тимофеїв
5. Дмитро Петренко
6. Діна Кучма
7. Ніна Ющенко — Кривуца
8. Олександр Драндар
9. Максим Прудніков
10. Світлана Яременко
11. Тетяна Кочнєва
12. Епілог альманаху