Найвище місто

Тоді він теж вирішив вже лягати, сходивши почистити зуби він повернувся до своєї-не-своєї кімнати й улігля в ліжко все ще думаючи про той сайт й про це ісе місто. Попереду був ще довгий час тут, і не довго думаючи він вирішив завтра прогулятимя по поверхах й роздивитися це місто.

Вже вечоріло. Джейс сидів на кухні біля вікна й милувався помаранчевим світлом, що лягало на безкраї піски пустелі. Вікно було трохи відчинене, і легкий вітерець освіжав його обличчя. На вулиці не було ні жарко, ні холодно – ідеальна погода для перших днів літа.

Мама насвистуючи готувала вечерю з продуктів, які вони привезли з дому, що залишався за тисячі миль від них. Кухню наповнював аромат свіжого огірка – саме з нього мама робила салат. Джейс спостерігав, як перший день у цьому місті добігав кінця, але він не був засмучений: попереду ще 364 таких дні.

Батько повернувся з прогулянки містом якраз перед вечерею. Цього разу вони сіли всі разом за стіл – незвично, адже зазвичай вечеряли перед телевізором у вітальні. Вперше за довгий час вони сиділи разом, обмінювалися враженнями від "Найвищого міста" та смакували вечерю.

Після їжі Джейс пішов до своєї кімнати. На письмовому столі лежав маленький сірий ноутбук, столик стояв біля лівої стіни. У протилежному куті, біля ліжка, стояв невеликий коричневий прикраватній столик. Поряд із ліжком – біло-зелена шафа. Кімната була оформлена в біло-зелених тонах, що здавалося Джейсу трохи дивним, але він не звертав на це уваги. Його погляд привернув ноутбук.

Сівши на чорне офісне крісло, він відкрив ноутбук. Завантажувався він повільно, але коли з'явився робочий стіл, Джейс побачив два ярлики на синьому фоні з блакитними напівпрозорими лініями, що хаотично рухалися горизонтально. Один із ярликів називався "HighNet". Зацікавившись, Джейс клікнув на нього і потрапив на простий, але гарно оформлений сайт.

На головній сторінці було написано: "Вас вітає HighNet – ваш спосіб гарно відпочити". Під написом – меню: Головна, Нове, Популярне, Новини та пошук. Джейс здивувався: він не знав про існування такого сайту. Натиснув на вкладку "Новини" і потрапив на сторінку з заголовком "HighNet News – новини "Найвищого міста"".

Проліставши вниз, він побачив повідомлення про початок річного безоплатного проживання, а також новини про події в місті: на 260 поверсі загубилася дитина (звернення з номером телефону, який Джейс пропустив), або на 300 поверсі виникла словесна сутичка між мешканцями, яка швидко була врегульована органами правопорядку. Далі – чорно-біла фотографія з камери спостереження, що фіксувала ту сутичку.

Джейс здивувався: новини стосувалися тільки "Найвищого міста". Проліставши до кінця, він переконався, що всі повідомлення на сайті – лише про нього. Спробувавши відкрити браузер через ярлик на робочому столі, він знову потрапив на HighNet.

Тепер Джейс був упевнений: з цього міста немає прямого виходу в інтернет – доступна лише локальна мережа HighNet. Він вимкнув ноутбук і, сидячи за столом із складеними руками, думав, чи це нормально. Неможливо дізнатися, що відбувається у світі, і ніхто зовні не може дізнатися про нього – це тривожило.

Проте за кілька хвилин він заспокоївся: у пустелі і раніше не було зв'язку, а вони і так зробили своє – це вже щось.

Вставши зі стола, Джейс помітив, що батьки вже сплять. Він пішов почистити зуби, повернувся до своєї кімнати й ліг у ліжко, все ще думаючи про сайт і місто. Попереду був довгий час у цьому місті, і він уже вирішив: завтра прогуляється поверхами й уважно роздивиться його.

ПРОГУЛЯНКА МІСТОМ

1

Там мама смажила панкейки, а тато сидів за столом із чашкою кави й дивився у вікно.

— Мам, а звідки тісто для панкейків? — запитав Джейс.

Мама трохи здригнулася — мабуть, не помітила, як він зайшов.

— Рано-вранці я спустилася на 120 поверх, у супермаркет. Купила там усе, що треба, — сказала вона.

— А, ну ок, — кивнув Джейс і сів за стіл праворуч від батька.

— Можна я сьогодні піду прогуляюся містом?

Батько трохи подумав.

— Ну якщо так тобі треба — йди. Але будь обережний. Тут є такі люди… з поганих сімей і з поганими намірами. Краще до вечора не гуляти. Якщо вже ходити, то там, де світло й багато народу.

Він дістав із підвіконня брошуру, поклав її на стіл і стукнув по ній пальцем.

— Ось. Тут написано всі поверхи, де можна нормально прогулятися. Візьмеш із собою. Там ще телефони екстрених служб є.

Сказавши це, батько відвернувся й почав сьорбати каву.

Джейса трохи здивувало, що батько так переживає. Раніше, коли Джейс казав, що піде гуляти, той навіть оком не моргав. А тут раптом — "будь обережний".

Мабуть, це місто якось дивно впливає на їхню родину. Але, здається, в хорошому сенсі.

Поки вони говорили, мама поставила на стіл тарілку з акуратно складеними панкейками.

— А де той соус, про який ти казала? — одразу запитав батько.

— Ой! — вигукнула мама.

Вона повернулася до підвішеного кухонного шкафчика, дістала звідти темно-помаранчеву баночку й поставила на стіл.

Коли батько полив панкейки соусом, Джейс узяв баночку й прочитав:

"Кленовий сироп".

— Дивно… — тихо сказав він. — Я такого раніше не бачив.

Баночка була невелика, скляна, але чомусь здавалася важкою. Джейс поставив її на стіл і глянув на батька — той з апетитом їв панкейки з цим сиропом.

Джейс теж захотів спробувати.

Відкривши баночку, він почав лити сироп на панкейки. Той повільно стікав "гармошкою", лінія за лінією.

Відрізавши шматок, Джейс нарешті скуштував.

Смак був неймовірний — солодкий, але трохи гіркуватий. Саме ця дивна нотка й робила його таким незвичним.

Поївши, Джейс встав із-за столу й попрощався з батьками. Він уже хотів побігти до прихожої, але батько зупинив його й простягнув брошуру.

— Не забудь.

— Дякую.

Взявши її, Джейс пішов у прихожу. Там він накинув зелену кофту, вдягнув сірі штани й, відчинивши двері, вийшов у те, що тут можна було назвати двором.

2

— Так-так-так… — пробурмотів він і розгорнув брошуру.

Вона розкладалася, як карта з мотелів — таких, у яких вони зупинялися дорогою сюди.

Джейс почав переглядати розділи, поки його погляд не зупинився на написі "Парки та розваги", виділеному червоним кольором.

Він провів очима вниз і почав читати поверхи.

270 поверх — Зелений парк.

— О, цікаво.

Джейс підійшов до ліфта. Біля нього вже стояло кілька людей — напевно, теж чекали.

Через кілька хвилин пролунав дзвінок, і двері ліфта відчинилися.

Зайшовши всередину, Джейс помітив, що люди стоять переважно в центрі, а не в кутах. Дехто виглядав так, ніби кудись дуже поспішає.

Коли двері зачинилися, Джейс набрав 270 на панелі, схожій на кодовий замок.

Спочатку ліфт зупинився на 257 поверсі. Там вийшла невелика група людей у чорній формі, схожій на форму охоронців.

Поки двері були відкриті, Джейс помітив, як вони заходять у якийсь центр зі скляними дверима. Усередині стіни були обшиті білою та чорною металевою плиткою.

Над дверима був напис:

HCS

А під ним —

Highest City Security.

Джейсу сподобалося, що навіть охорона тут виглядала серйозно. Все було, як у справжньому місті.

Ліфт їхав далі — поверх за поверхом. Люди виходили й заходили.

Поки ліфт зупинявся, Джейс встиг зрозуміти, що тут купа різних місць роботи: якийсь центр управління, електроніки, навіть сантехніки.

Так він і доїхав до 270 поверху.

Коли двері відчинилися, Джейс на секунду навіть не повірив очам.

Перед ним розкинувся величезний парк.

Справжній парк — зі скамейками, деревами… і навіть травою.

По зеленій траві тягнулися хвилясті доріжки, схожі на звичайні земляні стежки. На лавках сиділи літні люди, на траві гралися діти.

У самому центрі стояла кав'ярня.

Вийшовши з ліфта, Джейс помітив табличку перед входом у парк. На ній були написані правила поведінки, а також план евакуації з поверху.

Уважно прочитавши все, він пішов акуратною доріжкою до кав'ярні й подивився на меню.

— Еспресо класичний — 6 ВРТ…

— Так, стоп. А це що таке? — здивувався Джейс.

Він звернувся до продавця.

— Скажіть, будь ласка, що таке ВРТ?

— Це валюта нашого міста, — відповів продавець. — Тут не приймають долари. І вона електронна. Використовується через спеціальний магнітик, типу як пейджер.

— А де його взяти?

— У спеціальному центрі. Іди на 300 поверх. Вийдеш у велике приміщення — там буде стійка. Підійдеш, і тобі все пояснять.

Подякувавши продавцю, Джейс відійшов від стійки. Ще трохи оглянувши "Зелений парк", він попрямував до ліфта. Там набрав номер 300 на панелі — їхав отримувати той "типу пейджер", як сказав продавець.

3

Вийшовши, Джейс побачив купу людей. Сам поверх нагадував якесь державне відділення — типу того, де отримують паспорти. Стіни були білі, лише під самою стелею тягнулася широка чорна лінія, що йшла по колу всього приміщення.

Джейс попрямував до стійки, що стояла по центру. Він також помітив, що вздовж стін стоять маленькі одиночні столики з великими квадратними комп'ютерами. Столи були розставлені приблизно за два метри один від одного, і за кожним сиділа жінка в діловому одязі.

Помітивши Джейса, молодий хлопець за стійкою реєстрації звернувся до нього:

— Чим я можу вам допомогти?

Джейс підійшов ближче.

— Мені сказали, що тут можна отримати якусь штуку, на якій зберігаються гроші.

Хлопець усміхнувся.

— hPay можна отримати, але спочатку назвіть своє ім'я та по батькові. Потім підійдете до столика А2 і будете слідувати інструкціям.

— Добре, — сказав Джейс.

Хлопця звали Боб. Джейс назвав йому своє ім'я та по батькові. Боб ввів дані у великий квадратний комп'ютер і сказав зайняти чергу до столика А2.

Джейс так і зробив.

Стоячи в черзі, він раптом усвідомив, що його навіть не запитали, де його батьки.