Я займався різанням частин, миттєвим висушуванням клею та преспап'є, рівномірним нанесенням фарби. Всі мої здібності пояснював новими технологіями. Може, я дав забагато грошей, може, співробітники студії справді були такими наївними, але вони вдавали, що мені вірять. Другою частиною мого творіння повинен був стати генератор голосу українською мовою, з клавіатурою і маленьким екраном. Його майстер зліпив із двох стареньких телефонних апаратів і запрограмував. Виявляється, в Мережі є програми чоловічим і жіночим голосами. Я обрав чоловічий. Як воно влаштоване, я, звісно, не знав, тому, просто виготовивши один, зашив його в середину ляльки та помножив ляльку з начинкою. Хотілося запобігти можливому бажанню Олега або його оточення знищити таке прекрасне творіння високих технологій.
Увечері я сидів у своїй кімнаті, яку орендував у літнього одесита, серед купи однакових іграшок. Коли я домовлявся за оренду з Серафимом Йосиповичем, то за відсутність у мене повноцінного паспорта він підняв ренту на п'ятдесят відсотків. Я погодився і запропонував йому ще подвоїти суму, якщо весь час спілкування зі мною він буде послуговуватися лише українською мовою.
Це хитре створіння, відчувши запах легких грошей, із радістю погодилося на мої умови. Коли ми потисли руки, я, притримавши рукостискання, повідомив йому, що віднині й на час мого проживання тут, якщо він не буде послуговуватися українською мовою, до нього буде навідуватися Швидка Настя.
Він із хитрою посмішкою завірив мене, що все зрозумів, хоча з його хитрого і задоволеного погляду я відчув, що Швидку Настю він особисто не знає, і йому на неї байдуже.
Добре, що перед орендою я попіклувався, щоб у мене був окремий туалет. Українська Серафиму дається дуже важко, але, відсиджуючи у вбиральні штрафні години, він мужньо терпить і намагається ніколи не потрапляти мені на очі. Просто-таки ідеальний орендодавець. Не ризикуючи спілкуватися навіть зі своїми знайомими, він більшу частину часу проводить у своїй кімнаті, де на телефоні проходить курси мови, і на дошці оголошень шукає надійну ворожку, котра може зняти прокляття.
Отже, влаштувавши у себе під ліжком склад іграшок, я лишив собі одну і почав тренуватися. Проблемою поліпшення моїх навичок стала кількість маніпуляторів. На сьогодні я був володарем дев'яти маніпуляторів.
Що це таке? Уявіть, що ви сидите у стані спокою. Очі закриті. Кінцівки розслаблені. Перед вами – коробка з олівцями. Пропоную вам, не рухаючи тілом, вивільнити одну уявну руку, взяти уявний олівець, і почати уявно малювати уявні хрестики на уявному папері. Це просте завдання і з ним кожен справиться.
Вітаю, ви маєте один маніпулятор. Тепер завдання ускладнюється. Потрібно збільшити уявну кількість уявних маніпуляторів, і залучити їх одночасно для різних завдань.
Подвоїти число маніпуляторів легко. Пустіть у дію другу уявну руку. Здавалося б, можна залучити й третю руку, вона ж бо уявна, але тут на перешкоді вам стануть ваші поведінкові стереотипи. Бачте, у вас ніколи не було третьої руки.
Отже, такого третього маніпулятора одразу, без довгих вправ, вам не опанувати. Але якщо ви уявите, що використовуєте ногу, нехай вона уявно росте довгою, гнеться в різні боки, зможе уявно хапати різні речі, то на опанування такого маніпулятора у вас піде набагато менше часу.
Поспостерігайте за водієм-професіоналом. Якщо він водить машину з механічною коробкою передач, то користується майже всіма природними маніпуляторами. Ноги тиснуть на педалі, руки контролюють важіль передач, кермо, ручні гальма, цигарку, запальничку і кришечку від термоса, наповненого розчинною кавою. Пальці своєчасно перемикають індикатори поворотів.
Якщо є бажання заощадити на часі підготовки нових енергетичних мацаків, можна не вирощувати нові уявні кінцівки, а відокремити окремими маніпуляторами пальці рук. Але це вже техніка. Думаю, принцип керування предметами на відстані ви зрозуміли.
Можна одночасно робити дві, або три речі різними маніпуляторами, ми в побуті таке часто робимо, але точка погляду у безтілесній формі у вас все одно залишиться єдиною. Точка погляду – це сприйняття навколишнього середовища вашою свідомістю. Це ваша особистість, якою вас нагородила природа, і подвоїти її не вийде. Помножити особистості може лише деміург. Нас, простих смертних, такою можливістю не наділили.
Отож, для початку, я схопив хрестовину з мотузочками одним маніпулятором і доволі непогано почав водити нову цяцьку по кімнаті.
Другим маніпулятором я увімкнув усередині іграшки генератор мови, набрав текст і натиснув клавішу дії.
– Р. Вітаю, господарю! – промовило синє чудо-юдо.
Добре, рушимо далі. Відрізавши всі мотузки від іграшки й відкинувши хрестовину, я змінив реальну хрестовину з мотузками уявною. Маніпулятор залишився тим же.
Моєю метою було залучити для керування іграшкою мінімальну кількість маніпуляторів, щоб у майбутньому, для своїх забаганок, робити рухи звірятка більш реальними, одночасно збільшуючи кількість своїх маніпуляторів, шляхом вирощування нових. Так, граючись, я буду збільшувати силу і віртуозність своїх навичок.
На такі заняття я витратив цілий день.
Завітавши увечері до Олега, побачив, що він, весь день просидівши вдома, наважився-таки увімкнути комп'ютер і дивився на ютубі лише україномовних блогерів. Побачивши, що все добре, вирішив перенести всі негаразди на завтра й пішов спати.
∞
Олег прокидався рано. Вчора він поводився добре і всіма засобами намагався приспати пильність Валерія. І розумів він, що не зможе цей відьмак пильнувати двадцять чотири на сім. Колись йому і спати потрібно. Зателефонувавши вчора на роботу, Олег оформив собі вихідні на найближчий тиждень. За цей час хтось мав перемогти: або Валерій, або система. Олег зрозумів, що самостійно він із цим серійником нічого вдіяти не зможе. Тож прокинувшись рано, Олег набрав Семеновича. У вчорашній розмові колишній агент зміг за допомогою старих умовних знаків передати Семеновичу прохання про допомогу і повідомити його, що весь час знаходиться під тотальним контролем. Тож зараз на його виклик відповіли одразу.
– Слушаю.
– Семеновичу, відразу до справи. Подальше спілкування зі мною лише українською. Це життєво важливо. Можливо, навіть зараз нас слухають, тож я граю з ворогом відкрито. Семеновичу, такої риби у нас іще не було. Це серійник, що обирає жертви згідно зі шкалою своїх відчуттів. Усі зникнення людей у парках – на його відповідальності. Тих людей уже немає, і трупів також ми не знайдемо. Він їх повністю знищує. Він вважає, що "рускій мір" – це психічна невиліковна хвороба і покладає на себе місію зі знищення смертельно хворих, щоб ті не заражали здорову частину населення. Мої погляди, колишні заняття і контакти з тобою йому відомі. Коштом невідомих технологій він вважає себе захищеним навіть від атомної бомби. Для нього наша контора ніщо. Тобто він так вважає. Я йому настільки не можу нічого заподіяти, що зі мною він просто грається, як кіт із мишею. Він вважає, що я ще не встиг захворіти на "рускій мір", отже, за його принципами мене він убивати не буде. Можемо зіграти на його принципах. Він слідкує за мною дистанційно. Впливати може, як на мене, так і на осіб, які зі мною контактують. Тому, чи показуватися йому через зустріч зі мною чи ні, вирішуй самостійно. Однак майже впевнений, що через телефон він тебе не відстежить, бо його технології трохи іншого профілю, але, якщо я візуально тебе побачу і привітаюсь, то з тебе він уже не злізе. Приховати передачу інформації від мене не зможу. Зараз телефоную рано-вранці, бо маю надію, що він спить, але гарантії немає, тож я відкрито можу говорити, що його треба закрити, або ліквідувати, бо постраждає ще дуже і дуже багато людей. Чекаю відповідь.
– Почув. Три хвилини. Відбій.
Семенович поклав трубку. Оскільки він узяв паузу, йому конче необхідна консультація і поряд є консультант. Отже, він у відділку о п'ятій ранку. Це або на контору впало якесь нове діло, або іде до завершення старе, або він аж настільки серйозно поставився до тієї інформації, яку отримав учора. Монолог Олега, звісно, записано і першу хвилину агенти витратять, щоб іще раз прослухати, що він наговорив. За наступні дві хвилини повинні прийняти рішення.
Минуло небагато часу і йому зателефонували.
– Слухаю.
– Олеже, давненько ми з тобою не розмовляли про наші проблеми, не згадували минуле. Пропоную зустрітися у Дюківському саду. Погуляємо. Давай біля кінологів. Скажімо, о пів на одинадцяту?
– Домовились, буду. Відбій.
Отже, Семенович ризиковий. Вирішив спробувати особисто долучитися. Навіть хлопця якогось тямущого замість себе не відправив. Але це лише Олег розуміє, наскільки Семенович може підставитися. Отже, маємо що маємо. Все одно якимось чином контора повинна отримати інформацію про серійника.
Наступного дня на широкій стежині, серед високих акацій, біля паркану павільйону кінологів зустрілися двоє літніх чоловіків. Статури колишніх військових. Колючі погляди. Якби ми дивилися шпигунський фільм, то ці двоє ідеально підходили б на роль зв'язківців, що повинні були передати один одному пакети із секретною інформацією.
У цьому саду рідко можна побачити багато народу. Сьогодні тут взагалі людей катма.
– Вітаю.
– Вітаю.
Рукостискання. Чоловіки починають дуже повільно прогулюватися стежиною.
– Зараз стежить?
– Майже впевнений.
– А перевірити?
– Не раджу.
– Чому? – Семенович витягнув із кишені маленьку коробочку.
– А, ти про це? Цікаво. Нумо, перевіряй! Я взагалі мав дещо інше на увазі.
Олег зупинився, розставив руки. Семенович пройшовся повз тіло Олега коробочкою, заліз за комір, навіть у волоссі пошарудів. Прилад нічого не знайшов.
– На жаль, так я і думав, – Олег знову сховав руки в кишенях і продовжив прогулюватися.
– Тобто, ти хочеш сказати, що контроль відбувається навіть зараз, коли навколо нікого і немає жучків?
– Так. Це зовсім космічний рівень. Проте будьмо послідовними. Ось що відбулося позавчора, коли у вас почала відмовляти камера в парку.
Олег із похмурим виглядом розповідав. Семенович із похмурим виглядом слухав. Старі друзі прогулювалися туди-сюди по стежині між акаціями. Близько п'ятнадцяти хвилин знадобилося на повну лекцію.
– А як ти не радив перевіряти наявність контролю? – запитав Семенович, коли Олег змовк.
– Я мав на увазі спровокувати його реакцію, отримавши яку, ми зрозуміємо, що спостереження саме зараз відбувається.