Наразі я прощаюся з вами. Мені не подобається дивитися, як людей примушують до чогось. Якщо я вам буду потрібен, завтра ми зможемо зустрітися на старому місці. А може, я ще щось вигадаю. Залишаю вас наодинці з високими технологіями.
Сказавши це, Валерій повернувся до Олега спиною і пішов до виходу із парку.
Олег відчув, як сила, що до цього лише утримувала його, відірвала його праву ногу від землі й силоміць поставила її на клумбу. Олег міг, лише скосивши очі, дивитися на свої ноги, які стояли: одна – на асфальті, інша – на сухій землі клумби. Людей навколо майже не було. Кричати не мало сенсу, Олегу просто не дозволить гордість. Так, було страшно, але в його віці цей страх давно був підконтрольним.
Олег просто аналізував ситуацію і шукав вихід. Раптом суха земля під його правою ногою стала багнюкою і нога почала занурюватися в землю. Олег намагався ривками перенести вагу тіла на ліву ногу, але сила продовжувала тримати його у позиції циркуля, занурюючи однією ногою в землю глибше і глибше.
Нога вгрузла вже до коліна. Зате сила звільнила тіло Олега. Зараз його тримала лише земля. Ривки й сіпання не допомагали. Обпершись об землю руками, Олег спробував витягти ногу. Натомість і руки почали заглиблюватися в чорну безодню.
Прийшло розуміння, що все марно; він не зможе самостійно вибратися. Але Олег, зціпивши зуби, мовчав. Цей старий маніяк не дочекається від нього прояву паніки.
Раптом занурення припинилося. Олега одномоментно висмикнуло із землі й відкинуло від клумби. Сидячи на п'ятій точці, Олег розглядав свою праву ногу, яка зараз була без черевика, без носка, і штанини вище коліна на нозі не було, неначе ножицями відрізали. Крім того, нігті були коротко підстрижені й волосся на нозі повністю відсутнє.
Те, що Олег, як і більшість чоловіків, ноги раніше не голив, казати, мабуть, зайве. З руками була та ж історія. Без рукавів, без волосся і без годинника, який він, між іншим, дуже цінував, як подарунок.
Ідучи до магазину, Олег намагався думати. Цьому маніяку ніяк не можна було заподіяти. І, судячи з усього, нічого заподіяти йому не зможе не лише Олег, а й контора. З приводу вимог, які надав Валерій, Олег не переймався зовсім. Він не бачив жодної проблеми в тому, щоб перейти на мову. Більше його хвилювала можлива шкода, яку через Олега могли отримати його знайомі.
Зайшовши до маркета, Олег зробив "погляд уперед", насупив брови, даючи всім зрозуміти, що за кожне криве слово на його адресу помста буде неминуча. Але касирки натяку не зрозуміли.
– Алєжа, чьо случілась? Брюкі прєвращаются … Прєвращаются … Ха-ха-ха!
– Курортний сєзон уже закончєн, но рєкламу нікто нє атмєнял! Ха-ха-ха!
Олег мав у що переодягтися, але, бажаючи справити на діловода враження, прямо так зайшов до кабінету.
– Алєґ, что случілось?!
– Мені потрібно взяти вихідний на завтра. Склалися не дуже гарні обставини.
– Что с тваєй формой?!
– Форму я компенсую власним коштом.
– Алєґ, ти мєня пуґаєш! Что случілось?!
– Не можу про це зараз говорити. То ви надасте мені вихідний?
– Харашо, харашо! Ставлю тєбє на завтра атґул! Іді пєрєадєнься, а то ти мнє всех пасєтітєлєй распуґаєш!
Шмат VII
∞ Ніколи. Ніде. Площина Хаосу. Мілітарка
Маленький тушканчик тримає передніми лапками якусь травинку і, відкушуючи її по шматочку, кумедно сіпаючи пухнастими щічками, набиває свій шлунок, завмирає, рухає вушками, прислуховуючись до звуків старого цвинтаря. Закінчивши з рослиною, пухнастий клубочок вирішує продовжити свій, відомий лише йому шлях.
Перескочивши через горбок могили, довгоногий мандрівник опинився перед невисокою огорожею дюймів десять заввишки. Вирішивши подолати перешкоду, тушканчик напружив довгі нижні кінцівки, стрибнув і перелетів перепону. Під час польоту в тільце вдарив розряд струму. Маленька тушка з підпаленою шерсткою впала на землю, кілька разів сіпнулася в конвульсіях і затихла.
Це була лише її локація. Мілітарка встигла зарезервувати її для себе, й іншим богам сюди було зась. Серед безкрайнього цвинтаря була галявина затишку. Її галявина. Вона прилітає сюди в пошуках заспокоєння і гармонії. Буремне серце богині все частіше потребує спокою. Чи то вона стала мудрішою, чи то старшою.
Мілітарка не летить відразу на галявину. Вона полюбляє трохи пішки прогулятися межи поховань, подивитися на різні зображення Уробороса, що віряни втілюють у камені та металі. За звичаєм, зображення змія встановлюються в ногах поховання, наставляючи тих, хто відійшов в інший світ, на вічний шлях, що немає кінця.
На цвинтарі панує осінь. Суха трава на неприбраних могилах; купи опалого листя, що, пріючи, розносять навкруги запах грибниці. Голі, покручені дерева, які вологими стовбурами намагаються втримати клапті вечірнього серпанку, що ось-ось має захопити весь простір.
Великі чорні берці Мілітарки тонуть у траві. Іноді знаходять калюжі або багнюку, але весь час сяють лоском та чистотою. Богиня слідкує за зовнішнім виглядом своїх черевиків. Також вона слідкує за обличчям. Тонкі, аристократичні риси. Втілення жіноцтва і холодної краси. Решта власної зовнішності їй нецікава.
Одягнена в купу брудного лахміття, що відсутністю гармонії нагадує маскувальне вбрання снайпера. Бійці з теплотою називають таке "кікіморою". На грудях тьмяним сріблом поблискує бляха застібки драного плаща, який спадає на спину.
На поясі під праву руку, стволом донизу, кріплення утримує великокаліберний обріз. Оголені до ліктя, худі жилаві руки прикрашені довгими міцними пазурами, якими Мілітарка полюбляє залишати глибокі подряпини на гранітних обелісках.
Повільно ідучи та насолоджуючись навколишньою гармонією, богиня спостерігає буденне життя цвинтаря. Неподалік, біля свіжо розкопаної могили стоїть уся в землі зомбі, що колись була жінкою, і чекає на свою долю. Поруч троє калічених влаштували бійку за майбутню здобич.
Гарчання, клацання беззубими ротами та ляпання довгими м'ясистими язиками, що слугують каліченим основною зброєю, розносяться навкруги.
Попереду, неподалік від своєї галявини, Мілітарка запримітила групу ченців у білосніжних мантіях, що готують проводити літургію.
Освячуючи себе круговим знаменням Уробороса, не звертаючи ніякої уваги на все, що відбувається навкруги, ченці зосереджено вишикувалися в колону по три. Їхній Головний стоїть попереду і розклавши на якомусь обеліскові святі писання, прочищає горло, готуючись своїм співом потішити великого Змія.
Мілітарка спиняється. Щось заважає рухатися. Опустивши погляд долу, бачить, що за черевик її тримає почорніла чоловіча рука, котра стирчить із землі по лікоть. Гарне це все-таки місце. Навколишня милота викликає філософські думки та дає час на роздуми. Неспішно Мілітарка відчіпляє обріз від пояса і, замахнувшись, розмірено б'є ним по ліктю руки мерця. Під час удару зброя трансформується в кельтську сокиру, і відсічена кінцівка вже сіпається на траві.
Закріпивши сокиру до пояса, богиня підіймає із землі відрубану руку і продовжує свій шлях, задумливо розглядаючи місце зрізу. Понюхавши почорніле м'ясо, Мілітарка наближає відрубану кінцівку до обличчя. Трохи скривившись, відкриває рота. Щелепи трансформуються в пащу із двома рядами гострих білосніжних зубів. Відхопивши шмат м'яса від своєї знахідки, Мілітарка методично розжовує його, не забуваючи пасом вільної руки знищити на своєму обличчі рештки бруду і повернути йому недоторкану красу. Гарне місце. Повно їжі.
Певно, м'ясо Мілітарці не дуже сподобалося, бо вона відкидає відсічену руку. Пройшовши повз ченців, які продовжували зосереджено молитися, богиня переступає через низеньку огорожу своєї галявини і прямує до трону, що, виблискуючи чорним полірованим деревом, стоїть по центру.
Пригадуючи, як минулого разу сиділа на цьому жорсткому сідалі, Мілітарка морщить носик. Взявши свою сокиру, що цього разу перетворюється на великий молот, двома руками вона наносить по трону страшний боковий удар, від якого крісло розлітається на друзки, що, не встигнувши впасти на землю, розчиняються у повітрі. Тепер центр галявини прикрашає велике м'яке шкіряне крісло, яке Мілітарка підгледіла в одному зі світів, на візиті до психолога.
Вмостившись на новому кріслі, богиня потягується і муркоче від задоволення, неначе Сфінкс, якому слуги чухають його волохату спину. Так значно краще. Це місце Мілітарка знайшла під час пошуків закутка для роздумів і медитації. Подивившись трохи на захід сонця і на зграйку ченців, що завивають щось величне, повелителька блаженно заплющила очі.
Крісло під Мілітаркою почало різко хитатися. Розплющивши очі, вона з подивом подивилася на причину неподобства. Велетенський чотирилапий монстр, метра півтора у холці, шкірячись жовтими іклами завдовжки із вказівний палець, ухопив ними край крісла і намагається порвати оббивку.
На обличчі Мілітарки з'явилася материнська посмішка. Он який вимахав. Розжирів на дармових харчах. Підвівшись, богиня, продовжуючи мило посміхатися, підійшла до звіра, різко вхопила того за м'ясисті вуха, що росли по боках від великої, немов барило, голови, котра короткою шиєю кріпиться до тулуба. Крутонула голову чудовиська, неначе велике автомобільне кермо, на дев'яносто градусів. Пролунав гучний хрускіт. Різко, не випускаючи з рук голови звіра, Мілітарка відштовхнула від себе монстра. Відірвавшись від голови, товстий тулуб пролетів із десяток метрів і впав боком на металевий обеліск Уробороса. Наштовхнувшись на гостре металеве коло, тулуб репнув майже надвоє та забруднив усе поховання потрухом. Тримаючи однією худою рукою велетенську голову, Мілітарка знову всілася в крісло.
Покопирсавшись у лахмітті свого одягу десь на рівні грудей, богиня витягує звідти невелике біле яйце. Вичавивши око з очниці голови звіра, вона вдавлює яйце на його місце. Голова трансформується в білу пташку, яка продовжує сидіти на руці Мілітарки. Утримуючи голуба закривавленою рукою, вона роздивляється його з різних боків.
– Красунчик. Думаю, тобі личить ім'я Марс.
Мілітарка підкидає голуба в повітря. Той не бажає далеко летіти. За декілька метрів він спускається на галявині біля обгорілого трупика якогось пухнастого гризуна і заходиться діловито видзьобувати йому око.
Богиня почувається задоволеною.