Розглянемо абстрактну ситуацію.
– Не знаю, як я відреагую, але таке зауваження викличе у мене обурення. Бо живемо ми у вільній країні, отже, думати я можу тією мовою, якою схочу. Чому вас так непокоїть мова? Невже ви не розумієте, що вбивати людей за мовною ознакою – це збочення? Хоча, що це я дурниці питаю, хворі на голову серійники не розуміють своєї хвороби, хоча і можуть відрізнятися задраним IQ.
– Можу допустити, що з головою у мене не все в порядку. Для ролі ліквідатора мене готували лише останні півтора року, але мушу сказати, що вжився я в цю роль гарно. Однак людство зараз не розуміє тієї небезпеки на яку наражається. Незважаючи на те, що в осяжній історії людства вже був час, коли частина організмів людського виду хворіла на інформаційний вірус, висновків людство не зробило, і сьогодні, образно кажучи, із самовпевненим виглядом лікує пневмонію глюконатом кальцію. Коли людство минулого разу хворіло на інформаційний вірус, його назвали "фашизмом", і після того, як видалили основну пухлину (завдали поразки гітлерівському режиму), навіть намагалися примусово, підкреслюю, примусово, вилікувати метастази. Певний час проводили антипропаганду. За те, що житель Німеччини годину часу дивився розвінчуюче антигітлерівське кіно, йому давали банку тушкованки. І все ж примусово вилікувати цивільних вірян у Гітлера не вийшло. Одужання не відбулося. Про це або не знали, або не хотіли говорити. Але тих, що хворіли на останню стадію фашизму, не вилікували, а лишень законсервували. Вони залишалися хворими, аж поки не померли від старості. Бо остання стадія цієї психічної хвороби невиліковна. Вдруге людство захворіло на інформаційний вірус, який назвали на честь "радіо тисячі пагорбів". Інформаційний вірус точно так, як і попереднього разу, розповсюджувався за допомогою ЗМІ. Цивільні жителі брали мачете і бігали містом, убиваючи жителів іншого племені. Разюча кількість жертв. А нині все ще гірше, бо працює "модифікований" вірус "руского міра". Його готували весь час існування союзу і ще тридцять років існування рашки. Вірус дуже змінився. Після модифікації, звичайними ЗМІ справа не обмежується. Спочатку йде російська мова. Поглиблюється хвороба за допомогою російської культури з імперськими поглядами. А останній гвіздок в труну забиває російська пропаганда. І хвороба "руского міра" на останній стадії також є невиліковною. Головна пухлина зараз розбухла. Хутінський режим тягне соки звідусіль. Як тільки пухлина досягла критичних розмірів і почала зростати ще, від неї в різні боки пирснули метастази, несуни "руского міра", які емігрували та прикидаються доброякісними російськомовними пухлинами. Звісно, серед них і справді є доброякісні, але їх настільки мало, що в загальній кількості ними можна знехтувати. Все свідчить про те, що цього разу пухлину, можливо, і зможуть видалити, але з метастазами нічого вдіяти не зможуть. А це велика біда для людей у майбутньому. Ну що, Олеже, схожа ця теорія на маячню хворого на всю голову серійного вбивці-маніяка?
– Ця теорія схожа на прикриття і виправдання, для угамування вашої жаги до вбивства. Цікаво, а навіщо ви все-таки проводили той дослід, під час якого холоднокровно вбили невинну жінку? Знову шах!
– От, не хочете ви ні на хвилинку відірватися від вашої головної цілі, полювання. Напевно, це все-таки гарна риса для вашої професії… Вбив? Насправді, краще сказати, що її не вбито, вона згасла. Це як вимкнути світло. Щойно воно було, а зараз немає. Дуже гарний відхід, на який, на жаль, чимало з невиліковно хворих не заслуговують. Але такий уже я гуманний серійник. Що я виніс для себе в результаті досліду? Знання, яке ось зараз і застосую на практиці. Ви вже зрозуміли, що під час процесу трансформації матерії відеосигнал у сучасних цифрових камерах не проходить. Іноді необхідно на деякий час вимкнути ваше спостереження. Тож зараз я виготовлю індикатор, за допомогою якого мені легше буде контролювати час, упродовж якого мені потрібно заглушати ваш відеосигнал.
Один із гвинтів, які тримали лавочку, втратив форму і сріблястою кулькою повітрям поплив до рук Валерія. Обкрутившись навколо середнього пальця правої руки, метал утворив гладеньке блискуче кільце. Валерій, знявши прикрасу, демонстративно розділив її на два півкільця. Одна половина стала білою, друга – чорною.
На кінцях двох половинок з'явилися маленькі голови драконів із відкритими пащами. З'єднавши дві половинки так, щоб хвіст білого дракона опинився в пащі чорного, і навпаки, Валерій знову одягнув чорно-біле кільце собі на палець.
– Тепер, якщо мені потрібні будуть перешкоди для спостереження, я увімкну трансформацію матерії на цьому кільці, яке буде працювати та нагадувати мені, що згодом функцію трансформації потрібно буде вимкнути.
Валерій продемонстрував Олегові кільце на пальці. Воно ожило, голови драконів почали жерти хвости противника і рухатися по колу, трансформуючи один колір в інший. Здаля здавалося, що кільце обертається на пальці, змінюючи колір із чорного на білий.
– Зараз ваша вебка сліпа. Бачу ваш хмурий вираз обличчя. Саме час вам зробити те, що задумали. Ходіть.
– Вам мат, Валерій. Приємно було зіграти з вами партію, – Олег устав і церемонно простягнув перед собою руку для потискання.
– Так, ви граєте краще за мене. Чудова партія. І я вас розумію. Ви повинні були спробувати.
Валерій легенько штовхнув чорного короля, і той упав на шахову дошку до ніг білого слона, яким Олег поставив мат. Тієї ж миті уся дошка розсипалася в пил, який опав на землю і зник серед трави. Валерій також устав і потис простягнену руку.
Ледве Олег відчув, що стискає руку Валерія у своїй, він кинувся вперед, щоб ухопити злочинця в захват і повалити на землю. Рука Олега в рукостисканні Валерія немов би потрапила в кам'яну брилу. Зрушити з місця або висмикнути її було неможливо. Використовуючи застиглу долоню як точку опори, Олег думав зайти Валерію за спину, але прозора невидима стіна відштовхнула його назад. Повторна спроба також не принесла результату.
– Заспокойтесь, Олеже. Я ж сказав, що розумію ваші намагання. Ви повинні були спробувати. Але хоч камера нас із вами зараз не знімає, люди краєм ока за нами спостерігають. І ваші сіпання їх лякають.
Озирнувшись, Олег побачив бабцю, яка, часто озираючись на них, швиденько намагалася віддалитися якомога далі від незрозумілої парочки.
– Ви, Олеже, все правильно розрахували. Для того, щоб потиснути вам руку, замість голограми я мав бути тут власною персоною. Але ви все ще не можете зрозуміти, що на моїй стороні високі технології. Це якби ми знову взялися грати в шахи, але в мене на дошці замість восьми пішаків стояли б вісім ферзів.
Олег відчув, що його руку звільнили.
Розім'явши долоню другою рукою, Олег запитав:
– Ну, і що далі?
– Далі ви, поза вашим бажанням, візьмете участь у досліді. Ви належите до групи людей, котрі володіють українською мовою, але у побуті спілкуються російською. Зараз існує наратив, що потрібна лагідна українізація, себто, свідомі російськомовні українці якось так самосвідомо, без примусу, освоять українську мову на рівні думок. Звісно, такі люди є, і їх багато, але для більшості все інакше. Якщо ліниву масу не примушувати до змін, то мінятися українська русня ніколи не буде. Я хочу зрозуміти: якщо над вами буде примус, чи зможете ви в російськомовному середовищі повністю перейти на українську? Про жорстокість та ганебність самого факту примусу говорити не будемо. Я маніяк, отже, мені притаманний диктат. Згідно з теперішнім наративом про лагідну українізацію, ви повинні на примус відповісти обуренням, і на зло мені продовжувати говорити кацапською. Ось і побачимо, як ви будете насправді реагувати, коли на кону буде щось дуже цінне для вас.
– І чим же ви мене будете шантажувати?
– Ось зараз і подумаємо, – спираючись на тростину, Валерій потихеньку почав крокувати в бік центральної клумби.
Олег відчув, як невідома сила, охопивши його з усіх боків, потягла паралельно руху Валерія. Не бажаючи впасти, Олег почав потроху перебирати ногами.
– Ви професіонал, – продовжив Валерій, – отже, ваше життя не може слугувати предметом шантажу. Відкидаємо. Ваші близькі родичі? Це ницо і суперечить уже моїм поглядам. Також відкидаємо. Тим паче, що, найімовірніше, завдяки вашій минулій роботі, якщо у вас і була дружина та діти, то вони всі разом утекли від вас. А ось ваше оточення… Скажімо так, я не можу контролювати ваші думки, тож не зможу знати, що ви витримуєте умови досліду. Але я можу контролювати вашу мову, навіть якщо мене не буде поряд. На жаль, не завжди, але іноді можу. Тож, якщо ви будете весь час спілкуватися українською, думаю, за тиждень почнете думати цією ж мовою. Отже, строк дії досліду – тиждень. Якщо ви будете споживати російський контент, я зможу цьому заподіяти. Якщо будете розмовляти російською зі своїм російськомовним оточенням, яке повинно розуміти українську, вашому співрозмовнику буде зле до тих пір, поки він не перейде на українську мову, або ви не припините з ним спілкуватися. Якщо ж ви будете спілкуватися із хворим на "рускій мір" в останній стадії, і він сам покаже це у своїх намірах, то він помре. На відстані я не зможу анігілювати тіло, отже, ви можете стати підозрюваним у вбивстві. Сподіваюся, зароблений сумлінною працею авторитет має для вас якусь цінність. Не варто його втрачати.
Співрозмовники підійшли до клумби. Олег напружився.
– Олеже, хочете скупатися?
– Не маю бажання.
– Я мушу довести вам, що ваші підозри з приводу зникнення людей відносно мене справедливі, і продемонструвати вам, що відчуває людина, яка намагається всидіти на двох стільцях. Ось, це вам як компенсація, бо я хочу завдати вам матеріальних збитків.
Валерій витяг із внутрішньої кишені рульку грошей, підперезану ґумовою стрічкою. Олега по стійці струнко тримала сила, тож Валерій поклав гроші до нагрудної кишені Олегового комбінезона. Потім Валерій знову показав кільце на руці, що продовжувало обертатися.
– Нас не бачать. Зараз я буду вас залякувати. Ви повинні зрозуміти, що має сенс виконувати умови досліду. Це ж примус. Отже, вам повинно бути страшно. Звісно, у вас відмінна підготовка, і ви не покажете свого переляку, але мені достатньо, якщо ви відчуєте вкид адреналіну і впевнитеся у своїх підозрах.