Просто для світу Зеї ти – дебіл."
Цього разу запитальна інтонація відсутня. Вочевидь, Сірі стверджує, що я саме він і є. Дебіл.
Кинувши на землю косу, де та водночас розчинилася разом із залишками трави, Сірі підійшла до нас і звернулася до Евеліни так, неначе мене тут і не сиділо.
– Розумієш, ви з Татанією не зовсім правильно ставитеся до Ваарона. Ви бачите перед собою наступного із досвідом цілого життя в іншому світі. Але майже дев'яносто відсотків знань світу Землі для світу Зеї не підходять. Тут потрібні зовсім інші причинно-наслідкові ланцюжки у системі аналізу поведінки.
– А саме? – Евеліна зацікавилася. Дві дріади почали вести наукову бесіду, інколи споглядаючи мене, наче демонстраційний експонат.
– А саме, перед тобою не наступний із тілом людини та мозком дріади, а підліток років тринадцяти, якому випадково поталанило навчатися ремесла у майстрів-дріад, не чекаючи того часу, допоки йому виповниться двадцять два рочки.
– Можна докладніше? Чому саме?
– Для того, щоб було трохи зрозуміліше, наведу приклад. Скажи, які перші думки й у якому порядку виникають у тебе, як наставниці, коли ти бачиш, що твій учень, утнувши якусь захмарну дурість, падає на землю без ознак життя?
– Ну, по-перше, треба зберегти іскру життя, швидко провести діагностику і, по можливості, вилікувати. Далі зрозуміти, які саме причини призвели до небезпечної події? Чи не є цей випадок наслідком неадекватних учинків самого учня? Далі…
– Досить. А знаєш яка перша думка виникне в учителя світу Земля у такому випадку? Спершу в земного вчителя виникає нестерпне бажання з усієї сили вдарити цього бовдура указкою по його дурному лобі так, щоб аж вода (як я розумію, тут мається на увазі саме вода з навколишнього середовища) перейшла з рідкого стану в стан одсвяченої.
– … ?!
– Так, термін "одсвячена" пояснювати довго. Ним під час аналізу краще взагалі знехтувати, як теологічним забобоном. Звісно, після подолання шокового стану, який обов'язково виникає в земних учителів, відразу після всіх несподіваних випадків у їхній практиці, вони спробують надати допомогу учню. І хоча у такому випадку, який стався із Ваароном, на Землі шансів на життя в нього взагалі б не було, на даному прикладі ти можеш порівняти, наскільки відрізняється хід думок у землян і зейців. Тож, кажучи простою мовою, ти не можеш шляхом звичайного аналізу зрозуміти, які причини призвели до таких критичних наслідків. Я, звісно, прочитала його думки й розумію їхню логіку, але тобі, Евеліно, та і йому, буде краще, якщо він сам розповість, як саме він думав та що саме він робив для того, щоб таким оригінальним способом себе порішити.
Дріади допитливо подивилися на мене.
– Я хотів піднятися у повітря.
– Раніше. Це пояснення не дасть Евеліні повної картини.
– Я навчився підіймати в повітря предмети. Ось цю кулю, – я показав на кам'яну кулю, що дала мені Сірі для тренування вміння левітації предметів. – Я підняв її ось так, – куля злетіла в повітря перед моїм обличчям. – Далі я погладив кулю рукою ось так, і вона почала крутитися. Я зрозумів, що, піднімаючи кулю, я даю команду докласти зусиль у її центрі маси. Далі я згадав, як колись бачив тренування курсантів для стрибків із парашутом. Там їх прив'язували на рівні центру маси тіла і вони крутилися у різні боки, імітуючи неконтрольоване падіння з висоти. Я захотів спробувати політати за допомогою цього вміння. Я непогано знаю анатомію, і знаю, де розташований центр маси мого тіла, тож я надав команду…
– Стоп!!! – різко крикнула Сірі. – Далі показувати на собі не потрібно. Нам одного разу вистачило.
Я побачив страх у широко розплющених очах Евеліни й зосередженість у примружених очах Сірі.
– Далі він спробував підняти себе за центр маси тіла в повітря, як до того робив із кулею? – жах не покидав очей Евеліни.
– Саме так. – Сірі, зрозумівши, що я не буду зараз повторювати свій невдалий експеримент, почала, немов досвідчений педагог, ходити туди-сюди, наставляючи двох недалеких учнів: – Саме тому земний досвід Валерія неприйнятний в умовах нашого світу. Звісно, експериментувати із ремеслом потрібно, але робити це слід на високому рівні володіння цим ремеслом. А якщо ти не освоїв азів плавання, намагатися вигадати новий стиль – це не дуже вдале рішення. Єдиний вихід із даної ситуації – це стовідсотково впевнитися, що Ваарон не повторюватиме свою помилку. Ваароне, ти зрозумів, у чому твоя помилка?
– Загалом зрозумів. Як у Валерія кажуть: "Що українцю залюбки, те росіянину – Соловки." Але в даному конкретному випадку все-таки хочеться зрозуміти, що саме я утнув?
– Добре, – Сірі всілася на траву поряд. – Дивись. Відразу попереджаю, цей приклад не відтворює реальну картину, він лише допоможе тобі зрозуміти механізм. Візьмемо кавун.
У мене під боком з-під землі вистрілили зелені пагони. За лічені секунди рослина пройшла всі стадії дозрівання і на траві з'явився велетенський, кілограмів на двадцять кавун. Водяне лезо рівненько розрізало його вздовж на дві рівні половини. Одна половина стала сторчма, червоним зрізом у нашу сторону, а друга – розділилася на дев'ять скибок. По три скибки зависли у повітрі біля кожного з нас.
– Спробуй, Евеліно, у нас щось подібне є, але саме такої ягоди до сьогодні не було. Розмножується насінням.
Я першим узяв скибку з повітря і вгризся в соковиту м'якоту. Солодкий, соковитий, напевно, і Валерій такого ніколи не куштував. Декілька насінин виплюнув на землю.
Сірі взяла свою скибку. Насінини із трьох її скибок одночасно відірвалися, злетіли в повітря й осипалися на землю, де миттєво трансформувалися в ґрунт.
Евеліна слідом за мною скуштувала кавун. Судячи із задоволеної усмішки, їй сподобалося. Вона покосилася на Сірі, потім поглянула на свої скибки. З її частини кавуна насіння злетіло й невеличким табунцем залетіло у складки Евеліниного комбінезона. Сірі вдала, що не помітила цього.
Раптом усі зернятка із моєї скибки і з інших двох моїх скибок здійнялися в повітря, і разом з однією із моїх скибок кавуна полетіли кудись мені за спину. Озирнувшись, я побачив, як Аїд, сидячи у повітрі, кусає величезні шматки від моєї скибки. На мій обурений погляд він відповів самовдоволеною посмішкою.
– Отже, маємо кавун у розрізі, – Сірі взяла пучками одне зерня з другої половини цієї великої ягоди. – Уявімо, що ця зернина – це центр маси тіла кавуна. – Сірі вдавила зернину рівно в центр червоної м'якоті. Неначе харчова плівка, на всю площу розрізу ліг повітряний бар'єр. – Це для того, щоб нам краще було видно, що відбувається всередині.
Сірі встала і продовжила ходити із виглядом ментора.
– Ваароне, ось зараз перед тобою кавун. Ти бачиш центр його маси. Зроби те, що вже робив із кам'яною кулею. Дай команду волевиявленням, схопи кавун за центр його маси та підіймай у повітря.
Я зробив, як мене просили. Зробив так само швидко, як робив для себе.
Половина кавуна лишень трохи смикнулася і лишилася на місці. Зернятко, розірвавши м'якоту і пробивши дірочку у скоринці кавуна, злетіло в повітря. Темно-червоний слід, що зерня продавило у м'якоті, до половини заповнив яскравий сік.
Евеліна хмикнула:
– Сірі, це дуже лагідний приклад. У Ваарона всі нутрощі в шмаття були порвані.
– Це тому, що у кавуна насінина маленька, а у Ваарона почуття власної важливості велике, а центр маси тіла ще більший. Ваароне, ти збираєшся працювати над своїм зовнішнім виглядом? Подивись, який красень!
Переді мною виникло люстро. З нього на мене дивився збочений вурдалак. По підборіддю і по сорочці розтеклися патьоки крові, змішані з соком кавуна.
– Евеліночко, – я пальцями відтягнув комір сорочки, показуючи забруднену тканину, і зобразив плаксиву гримасу, що у поєднанні із закривавленим обличчям мала, напевне, страшний вигляд. – Можеш мені допомогти із цим?
– Фу! Відчепись, Ваароне! Ти страхолюда! Єдина на Зеї людина, і та страшна. Я тебе вилікувала. Ти учень. Твоєму життю більше нічого не загрожує, тож більше я тобі допомогти нічим не можу. Самостійно.
– Але я ще не вмію!
– То вчися, хто тобі забороняє? А якщо не навчишся, то що, руцями нічого не зможеш зробити?
– Сірі! Покажи, будь ласка, як я можу відчистити сорочку? А заодно і як умиватися, і воду для цього діставати?
– Ти ж зайнявся польотами та левітацією?
– Я зможу!
– Зможеш?
Сірі без попередження кинула мою свідомість у демонстрацію умінь. В земній термінології немає символів, якими можна передати принцип навчання ремесла. Сірі мені показала, як я сам відчищаю свою сорочку та вмиваюся за допомогою фонтанчика, струмінь якого я сам підняв з водоносного шару. Всі команди й волевиявлення я творив сам. Але запам'ятати та відтворити все в реальному житті дуже тяжко, якщо ти ще не звик запам'ятовувати і не відчуваєш повної картини ремесла.
Уявіть, що ви ніколи не грали в шахи, вам демонструють партію, в якій проти вас грає машина дуже низького рівня. В однаковій ситуації вона завжди буде ходити однаково. Тобто, якщо ви навчилися ставити противнику дитячий мат, то зможете поставити його знову, тому що порядок ходів збережеться.
Вам показують партію і вам кажуть, куди ходити. Ви самі переставляєте фігури. Виграш гарантовано, але лише в тому випадку, якщо ви добре запам'ятаєте свої ходи. Різні вміння – різні партії.
Очистити сорочку можна, відокремивши від неї кров і сік, або трансформувавши кров і сік у тканину сорочки, зробивши тканину товщою.
Сірі показала мені обидва варіанти. На цей час я вивчив декілька вмінь. Мовою алегорії, я навчився ставити дитячий мат і мат за 11 ходів. Зараз же, у пришвидшеному порядку, мені продемонстрували, як я зіграв партію із майстром спорту ходів на п'ятдесят, виграв у нього, і запропонували повторити всі ходи в ній.
– Не зможу, – похмуро сказав я і похнюплено пішов до річки прати сорочку та вмиватися.
Шмат V
∞ Зараз. Одеса. Один із міських парків
Охоронця звати Олег Васильович Книш. Чому Олег Васильович працює охоронцем? Сумна історія. Він зробив гарну кар'єру у відділку боротьби із серійними вбивцями. Не знали? Є й такий. Не хочеться нікому псувати апетит, але серійні вбивці існували раніше та продовжують існувати зараз.
Люди, які залучені до полювання за ними, мають дуже специфічні здібності й особливу психологічну підготовку.