Уся Еллада знає про твій вчинок.
Це її не переконало.
— На війні, кожен день може бути останнім, а годувати родину за копійки не хоче ніхто. Підійму зарплатню удвічі.
Джеймс підвів брову.
— В такому разі людей для наступу вистачить. Але зброї, снарядів, палива, ліків… навряд.
— Можливо. Та який у мене вибір? Прохати вище командування мов головою об стінку бити, а якщо не дозволяти командирам красти гроші й не красти самій, коштів побільшає, тим паче, генерал Оскар якось-таки допоможе: він неабихто і вбачає в Амінгемі можливість змінити хід війни.
Чоловік зітхнув, розуміючи, що проблему вирішено.
— До речі про нього. Оскар ж нещодавно був на нараді вищого командування.
— Був.
— То ти тепер законна лейтенантка, а я законний заступник?
— Стривай-но. Загалом питання наступу ми вирішили… , — Ліза вишкірилась, показавши брудні зуби, — Якщо шукаєш привід випити пиво, то він з'явився. Тільки слабоалкогольне й небагато, ми ж на службі.
Джеймс встав і рушив до шафи коричневого кольору. Узявши пляшку й дві склянки, повернувся назад. Він пальцями відкрокував напій і налив його. Пиво виглядало бурштиновим, з білою, як місячне сяйво пінкою.
Жінка увесь час реготала і після другої склянки вирубилась. Схоже, вона давно не спала, постійно працюючи.
Чоловік лишився абсолютно тверезим, оскільки мав вагу близько ста кілограм, він сидів у холодній кімнаті й дослухався до звуків дощу. Через розмову із Генрі, спогади дванадцятирічної давнини знову й знову зринали в голові.
Тоді Джеймс поїхав на Романську війну, навіть не здогадуючись, скільки невинних людей помре із-за нього. А тепер підтримує дії лейтенантки, яка кидає власних підлеглих на кривавий забій. Генрі втратив ногу, а дівчині з їхнього підрозділу дозволили вчинити самогубство аби не терпіти болю від ран. "Щось узагалі змінилося?" спитав себе чоловік.
Розділ 5
Минала північ. Кілька годин тому Ліза напилася алкоголю, тож заснула на столі. Прокинулась від телефонного дзвінка з вищого командування. На дворі припинився кількаденний дощ, заливаючи кабінет місячним сяйвом, білим, як молоко, а нічне повітря приємно освіжало обличчя лейтенантки, яка ошелешено тримала слухавку.
Їй дзвонив Джон. Представник вищого командування шістдесяти років із хрипким голосом.
— Як… як це сталося, сер?
Чоловік зітхнув.
— Генерал Оскар оголосив, що задля скасування мобілізації планує захопити владу. А оскільки більш ніж половина наших солдат – мобілізовані, вести війну Еллада не зможе, тож доведеться підписати мирну угоду.
Дванадцять років тому Еллада напала на Романдію, зазнавши поразки. За чотири роки після чого, романці запропонували угоду: згідно з нею під їхню окупацію мали б відійти прикордонні регіони, як гарантія ненападу. Така собі сіра зона. Втім елліни відкинули пропозицію, спричинивши війну, яка триває уже вісім років. Скоріш за все, Джон говорить саме про цю угоду.
Він продовжив:
— Двоє з одинадцятьох гарнізонів під керівництвом Оскара, рушили до столиці. Розумієш, Хендерсон, хоч їх і небагато, проблем вони створили удосталь. Позиції лишились порожніми і романці користуються цим, змушуючи нас перекидати туди солдат, деякі рядові разом із командувачами прагнуть приєднатися до заколоту, тож і зрадників доводиться стримувати.
Лізина голова йшла обертом. Хай вона випила тільки дві склянки, кожна давалася взнаки. Повіки заплющувалися, а тремтячі пальці ледь тримали слухавку. Жінка ж-бо вперше за кілька днів нарешті заснула.
— Сер… то що мені наказати підлеглим? Зайняти покинуті позиції?
— Ні, це точно ні. Хоч резервам і вдається затримати заколотників, це ненадовго. Люди Оскара переважно мобілізовані, однак загартовані в боях, на відміну від резервістів, які тільки-но стріляти навчилися. За кількадесят кілометрів від столиці є доволі велике місто – Енерін, так ось аби доїхати до столиці, ворог мусить крізь нього пройти.
Після смерті матері Ліза заплатила якомусь перевізнику, аби відправив її та Роберта подалі від зони бойових дій. Тоді вона й побачила єдину трасу, яка з'єднувала прикордонні регіони зі столицею. На початку війни уряд Еллади боявся, що жага помсти романців не втамується третиною держави, тож наказав підірвати решту.
— Вам треба аби мій гарнізон перебрався до Енеріну й знищив там заколотників?
— Саме так. Хай твоїм людям і доведеться об'їхати півкраїни, резерви зможуть виграти ще кілька днів.
Жінка роздратовано закусила губу.
— А що буде з Амінгемом, сер?, — сказала різкіше, ніж хотіла.
— Зараз вирішується доля усієї Еллади! Амінгем – чергове місто на лінії фронту. Резерви недосвідчені, погано озброєні та
навчені, вони не стримуватимуть Оскара вічно.
— Минулого тижня, в бою за це чергове місто на лінії фронту загинуло дев'ятсот солдат включно з моїм братом, тут цілі вулиці були кров'ю від трупів залитими. І тепер я маю просто покинути все? Впевнена, додаткові пару днів резервісти протримаються, — вона вже й забула про звертання "сер".
Джон сказав:
— Я з вищого командування і це мій наказ.
— А в Амінгемі лейтенантка — я, і тут підкорюються моїм наказам. Доки сюди не прибуде хоч якась заміна, до Енеріну ніхто не виїде.
На тому боці слухавки чулося мовчання. Зрештою, чоловік озвався спокійнішим тоном:
— За два дні, в Амінгемі будуть шість тисяч солдат з інших гарнізонів. Однак, Хендерсон, не думай, що після придушення заколоту зможеш уникнути відповідальності. Генерал Оскар виявився зрадником, тож у вищому командуванні немає жодної людини, яка б не жадала кинути тебе за грати, покаравши убивцю підлеглих.
Після цих слів дзвінок скінчився.
Ліза уже втомилась. Звісно Оскар розпочав заколот, кращої нагоди припинити війну і бути не може, проте виникло стільки проблем, що й не злічити. Її погляд ковзнув до вікна. Півмісяць доволі яскраво сяяв у нічному небі, затуляючи тьмяні зірки, а крижане повітря наповнило кімнату. Аби збадьоритися, жінка вирішила допити пиво, яке лишив по собі Джеймс. Воно завжди допомагало міркувати. Одним ковтком перехилила склянку, витерши вуста зворотом долоні.
Лейтенантка б з радістю наказала підлеглим приєднатися до заколоту, але хто підкориться такому наказу? Хай більшість солдат не хочуть воювати, вони бояться дій уряду в разі поразки: зрадників страчують без суду, їх родичів кидають до в'язниць. Якби Оскар не був відомим генералом, за ним б навіть два гарнізони не пішли. Принаймні, на випадок розгрому повстання Ліза зробила усе можливе: сварка з Джоном коштувала того, аби Амінгем не захопили романці.
"Без мене, Оскару крім ешафоту нічого й не світить" подумала жінка, закусивши губу.
Розділ 6
Небо виглядало чорним. Темні як смола хмари затулили і місяць, і зірки, на вкриту бетоном землю повільно падав густий сніг, утворюючи ожеледицю, повітря ставало дедалі холоднішим, а морок дедалі густішим. Еллінська погода явно не найліпша, якщо в квітні панує хуртовина. Дорогу невпинно минали військові машини, безперервний гул їхніх моторів, гуркіт шин та сліпуче сяйво фар оживляли ніч. Уся техніка прямувала до сходу Енеріну, де мав відбутись бій із заколотниками.
Джеймс стояв на узбіччі, видихаючи пару. Його волосся, борода і навіть брови вкрилися снігом, а щоки розчервонілись. Хай різанина ще не почалася, він мов фізично відчував утому. Зрадників було сімнадцять тисяч, в той час як оборонців удвічі менше, єдина перевага – місто. Аби втримати його, Ліза відіслала групу з кількох підрозділів, загалом, три тисячі людей на східні околиці. І керувати ними призначила Джеймса.мінгема
Йому цей наказ видався дивним. Гарнізон ж-бо мав кількох кращих за нього людей.
"Та яка різниця? Вище командування зробило Лізу відповідальною за придушення заколоту, тож хай робить, як схоче".
Вона стояла перед ним. Промені фар осяювало худорляву постать, і усмішку на блідому обличчі.
— Знаєш, чому я призначила саме тебе керувати групою?, — їй довелось підвисити голос, аби звук машин не заважав.
Джеймс стенув плечима.
— Бо ти мене кохаєш?
Лейтенантка хрипко засміялась. Підійшовши ближче, поклала руку на його плече. Долоня виглядала червоною від холоду, а темні кучері вкрилися снігом.
— Ти допоміг мені в Амінгемі, тому допоможеш і тут. Знаєш, жоден з моїх командувачів не прагне захистити Елладу так сильно, як ти, друже, — вона міцно обійняла його, заплющивши очі.
Чоловік давно мріяв про це. Ліза ж-бо висока й струнка, хай і виглядає значно старшою, ніж є насправді. Пригорнувшись до жінки, він відчув приємний холод її тіла. Волосся здавалось таким ніжним, однак водночас брудним.
— До речі від тебе тхне потом, ти колись миєшся?
— Я прекрасно пахну, — вона розтиснула обійми й махнула рукою, — Ну все, шуруй.
…Протягом кількох годин бої лише затягнулись, тож Джеймс хотів особисто поглянути на важку ситуацію, до того ж, бажання бути у безпечному штабі подалі від своїх побратимів, було відсутнє.
Коли заступник вийшов із машини, побачив дев'ятиповерховий будинок, осяяний світлом дюжини машин. Споруда майже не постраждала, окрім пари вибитих вікон. Така картина здалась заступнику дивною. У прикордонних регіонах бої тривають уже вісім років, тож більшість міст є суцільними руїнами. Зовсім нещодавно війна була лише там. "А тепер і в Енеріні" гірко подумав чоловік.
До нього підійшов командувач Ентоні. Лисий чоловік із сивою бородою, чию форму сніг пофарбував у біле. Мимохідь вклонившись, сказав:
— Вітаю, сер.
Джеймс видихнув хмару диму й подивився у вічі. Внаслідок хуртовини виднілось тільки обличчя, геть синє від холоду. Саме цей чоловік керував третьою групою під час бою за Амінгем.
— То як ситуація?
Командувач прочистив горло.
— Я можу казати лише за свій підрозділ, однак інші опинились у подібному ж стані. Отже солдати досі втримують околиці міста, ще жоден заколотник не ступив до Енеріну, хай як вони намагалися, але…, — він зробив паузу, відвівши погляд.
Заступник кинув почорнілий недопалок у сніг.
— Що "але"? Мені потрібно знати правду, а не зручну брехню.
— Так авжеж, — жваво погодився Ентоні, хоч вираз його обличчя про це не свідчив, — Справа в тому, що ворог навіть не намагається розпочати наступ, натомість просто веде артилерійський вогонь. За наказом лейтенантки, ми не маємо права відступити, тож і лишаємось на місці.