Атмосфера була стерильною, майже тривожною.
Мабуть, це був поверх безпеки.
Коридор вів до масивних металевих дверей, схожих на ті, що бувають у банківських сховищах. За кілька кроків до них гучномовець раптово озвався, і всіх у групі зупинив голос охоронця.
За товстим панорамним склом, яке виходило прямо на коридор, сидів чоловік у чорній формі. Він насторожено дивився на групу, а потім холодним тоном попросив:
— Працівник, пропуск, будь ласка.
Дівчина підняла карту й показала її крізь скло. Охоронець коротко кивнув і натиснув кнопку на пульті. Масивні двері тихо, але відчутно важко зрушили з місця, відкриваючи прохід далі вглиб хмарочоса.
Пройшовши через двері, вони потрапили в новий коридор з білими стінами. Наприкінці коридору стояли два металеві ліфти сірого кольору, а між ними — широкі сходи. Вони підійшли до одного з ліфтів, і працівниця провела карткою. Двері відчинилися, і Джейс з відкритим ротом увійшов у ліфт. Такого не могло бути! Ліфт був неймовірно великий — майже як ціла квартира! Він просто не міг в це повірити.
Коли всі зайшли в ліфт, дівчина знову провела карткою, і на екрані з'явився номер поверху. Вона ввела номер 107, і ліфт миттєво почав підніматися. Поки вони піднімалися, працівниця розповідала:
— Цей ліфт має розміри 10 на 10 метрів, і це необхідно для зручного переміщення мешканців "Найвищого міста". Також є ще один ліфт для екстрених служб, але ним можуть користуватися тільки працівники. Якщо потрібно піднятися або спуститися на кілька поверхів, будь ласка, скористайтеся сходами.
Ліфт зупинився на 107-му поверсі, і група вийшла, слідуючи за працівницею. Вийшовши з ліфта, всі зупинилися і почали оглядати поверх.
— Цей поверх має площу 5000 квадратних метрів, — почала розповідати працівниця. — На ньому є 36 квартир, і вільна площа займає приблизно 3500 квадратних метрів. Розміри будівлі — 100 на 50 метрів, тож тут є досить місця для прогулянок.
Джейс не міг повірити своїм вухам.
Як це все може стояти? Що в них за фундамент? — думав він.
Працівниця продовжила:
— Тепер я дам кожному з вас брошуру, в якій буде вказано ваш поверх і номер квартири. Якщо у вас виникнуть питання, спершу перевірте брошуру. Якщо відповідь не знайдете, зателефонуйте на синій телефон, який є на кожній кухні.
Вона дала брошуру кожній родині та продовжила:
— Тепер йдемо на 120-й поверх. Там вас чекає щось дуже цікаве.
Всі повернулися до ліфта, і працівниця ввела номер поверху без картки. Ліфт знову почав швидко підніматися, і Джейсу навіть заклало вуха від швидкості. Коли двері відкрилися, він вийшов, і перед ним розгорнувся дивовижний вид.
На 120-му поверсі звучала музика, як у супермаркеті. І Джейс побачив... супермаркет! Але не просто супермаркет — це був супермаркет на 120-му поверсі хмарочоса! Всі стелажі були заповнені продуктами, і хоч поверх був не дуже великий, він все одно вражав.
Працівниця продовжила:
— Супермаркет займає третину цього поверху, інша частина відведена під склад. Всього в будівлі є п'ять таких супермаркетів на різних поверхах які вказані у вас в брошюрах. Якщо вам потрібно щось швидко купити, кожні десять поверхів є мінімаркети, де продаються снекі та товари першої необхідності.
Якщо запитань немає, продовжимо.
Після короткої паузи один чоловік підняв руку і запитав:
— А що, якщо почнеться пожежа або комусь стане погано?
— Хороше питання, — відповіла дівчина. — У такому випадку у нас є пожежні станції. Хоча вони не мають звичних пожежних машин, пожежники є і вони всі пройшли спеціальну підготовку для цього міста. У нас також є медичні пункти, поліція і охорона, які працюють в екстрених ситуаціях. Всі номери для виклику екстрених служб вказані на табличках біля синього телефону в кожній кухні.
Дівчина закінчила свою розповідь і поглянула на групу, чекаючи подальших запитань.
Вона знову повела всю групу до ліфта. Уже всередині працівниця сказала, що всі основні деталі екскурсії вона розповіла, і тепер проведе кожну сім'ю до їхніх квартир.
Ліфт рушив угору. Першою вийшла сім'я з одним хлопчиком — на 107-му поверсі. Далі кабіна поїхала вниз на 56-й, де вийшла родина з маленькою дівчинкою. Так, поверх за поверхом, люди виходили з ліфта, поки на табло не спалахнула цифра 209 — поверх, зазначений у їхній брошурі.
Ліфт зупинився, двері роз'їхалися, і сім'я Джейса вийшла в просторий, світлий коридор. Працівниця посміхнулася напівофіційною усмішкою й додала:
— Шукайте свою квартиру. Номер вказано в брошурі.
Двері зачинилися, ліфт поїхав далі, а коридор миттєво став дивно тихим. Джейс першим озирнувся і почав шукати табличку №12. Це виявилося неважко — двері були підсвічені м'яким білим світлом, а номери вирізнялися срібними цифрами.
Підійшовши до дверей, вони зупинилися: ключа в них не було.
Батько коротко вилаявся собі під ніс і почав обмацувати кишені. Мама переглядала сумки. Джейс теж перевірив усе, що міг, але ключа ніде не було.
Тоді він глянув на брошуру — тонку книжечку, яку тримав у руках. Пальці відчули щось тверде під обкладинкою. Хлопець розгорнув останню сторінку — і там, приклеєний у маленькому прозорому конверті, лежав металевий ключ.
— Ось! — вигукнув він, простягаючи ключ татові.
Рой вставив його в замок, провернув двічі — і двері повільно відчинилися, впускаючи їх у нову оселю.
Перед ними відкрилася невелика передпокійна кімната з коричневим шафою для взуття та одягу. Вони роззулися, зняли верхній одяг, і, відчинивши сіру міжкімнатну двері, увійшли у справжній коридор квартири.
Прямо навпроти передпокою була спальня батьків — двері з матовим склом і акуратною табличкою "Room A". Далі коридор вів до кухні, залитої м'яким білим світлом. Праворуч розташовувалася дитяча — невелика, але затишна кімната з зеленими стінами. Уже на кухні, біля вікна, була ще одна двері, які поки залишалися зачиненими.
Зліва від передпокою знаходився туалет — акуратний, білий, з невеликою дзеркальною шафкою.
У брошурі, що вони отримали, був детальний план квартири: з точними розмірами кімнат, позначенням вентиляційних шахт, розкладкою меблів та навіть площею без урахування стін. Для чого їм ця інформація — було незрозуміло, але виглядало професійно.
Самі стіни мали приємний біло-кремовий відтінок, ніби спеціально підібраний, щоб заспокоювати. У квартирі було все необхідне: нові меблі, м'яке світло, чистота й відчуття… правильності. Ніби це місце чекало на них давно.
Вже вечоріло, Джейс сидів на кухні біля вікна й насолоджувався помаранчевим від безкрайніх пісків пустелі. Вікно було трохі відчинено й легкий вітерець бив прямо в обличчя Джейса. На вулиці було не гаряче й не холодно – було ідеально, ідеальна погода для перших днів літа. Мама насвистуючи готувала їжу яку вони привезли з собою з дому, дому який був за тисячі миль від них. На кухні пахло свіжим огірком з якого мама робила салат на вечерю. ДЖейс спостерігав я перший день в цьому місті добігяе кінця але він не був засмучений, бо знав що на нього чекає ще 364 таких днів.
Батько повернувся з прогулянки містом як раз перед тим як вони приготувались вечеряти. Разом вони сіли за стіл, що було незвично, адже вони завжди вечеряли перед телевізором в гостиній. Вперше за довгий час вони всі веч5ряли й перемовлялися розповідаючи свої враження від "Найвищого міста". Смачно повечерявши Джес попрямував до своєї кімнати де побачив маленький сірий ноутбук що гарненько лежав на його писемном столі що бів придвинутий ло лівої стінки. В протилежній стороні в самому куту кімнати, а біля ліжка стояв невеликий прикраватній коричневий столик. Ще в кімнаті була біло зелена шафа що стояла біля кінця ліжка. Джейсу здалося дивним що вся кімната було оформлена в біло зелених тонах, але він не зважав на це уваги. Все його внимание привлек ноутбук що лежав на столі. Підійшовши до стола він сів на чорне крісло що часто зустрічалося в офісах й відкрив ноутбук. Запускався він не швидко, але коли все ж таки завантажився на головному єкрані його зустріли два ярлика на робочому столі фон якого був синім з блакитними напівпрозорими лініями що рухалися в хаотичнгму порядку горизонтально. Джейс глянув на ярлик з назвою "HighNet" ця назва зацікавила Джейса й він клікнувши на нього він опинився на не складному сайті з непоганим дизайном, На головніфй сторінці було написано: Вас вітає HighNet— ваш спосіб гарно відпочити. Під написом були ще кілька маленьуих: Головна, Нове, Популярне, Новини й пошук. Джейс здивувався, він не знав що такий сайт взагалі є, натиснувши на вкладку "Новини" він потропив на ще одну сторінку в звголовку якої було написано: HighNet News— новини "Найвищого міста". Проліставши сторінку в низ він побачив що в новинах пишуть про початок річного безоплатного проживання, також на сторінці писали про події в самому місті, наприклад: на 260 поверсі загубилася дитина, прохання подзвонити на номер який джйейс пропустив, або – на 300 поверсі виникла словісна сутичка між мешканцями, але вона оперативно припинилася за допомогою органів правопорядку. Й проліставши вниз Джейс побачив чорнобілу фотографію з мабуть камери спомтереженя поверха на якому була сутичка. Джейс був здивован що новини тільки про "Найвмще місто", але проліставши до кінця сторінки він збагнув що всі новини на цьому сайті лише з найвищого міста. Джейс щоб остаточно переонатися в цьому віийшов на робочив стіл й натиснув на ярлик браузера, але знову відкрився Хайнет. Тепер ДЖейс був упевнений що з цього міста прямого віходу з інтернета не має, можжна лише виходити в Хайнет. Типо локальна мережа подумав Джейс й виключив ноутбук. Все ще сидівши за столом склавши руки він думав чи це взагалі нормально. Типу, вийти в глобальну мережу не можна, дізнатися що коїться в світі не можна, й щоб хтось дізнався що ти тут теж не вийде. Це неабияк занепокоїло Джейса, це озночало що він не може дізнатися що коїться в світі й дізнатися що коїться тут інший світ не може, це ще більше злякало Джейса. Але через декілька хвилин він себе заспокоїв подумавшит що в путелі і так не було зв'язку, а вони і так зробили свою, це хоч щось. Вьавши із зі стола Джейс вийшов в коридор, але побачив що батьки вже сплать.