Так, із тіла можна буде зняти кристал переходу і перенести копії моїх іскор розуму і досвіду в нове тіло, до нової іскри життя, але то вже буде не моє життя, а життя мого "наступного", який буде користуватися моїм досвідом і моєю пам'яттю. Я ж просто здохну з вигаданою діркою у черепі.
Остання надія на те, що Сірі не знала, що в мене відмовило ремесло. Я намагався щось крикнути, але з горла виривалося лише недолуге каркання і бухикання. Мій голосовий апарат потребував очищення. Я заходився кашлем. Але час, відведений мені на роздуми, минув.
Пролунав постріл. Щось цвьохнуло в мене над головою і з дерева посипалася кора.
"– Промазав?!"
"– Як казав невідомий мені Станіславський: "Не вірю!" Весь сценарій у цьому випадку від деміурга, отже, і промазав цей горе-боєць по сценарію Сірі!"
"– Знову взялася вчити мене виживанню?! Ну добре, отже, тепер я у своєму праві!"
У мене не вийшло захиститися, тепер настала черга випробовувати вміння нападу. У світі Зеї вбивство живих істот практикується як у вигляді евтаназії, так і у вигляді невідворотного покарання злочинців.
Будь-який процес погашення іскри життя повинен бути виконаним якомога швидше і, по можливості, безболісно. Висока мораль дріад тут ні до чого. Якщо істота вмирає в муках, то всі її еманації болю потрапляють до пам'яті поколінь. Деміурги та Бог можуть знешкодити негативний вплив даних еманацій і спогадів, але для цього їм потрібно напружуватися і робити те, для чого вони, власне, й існують. А отже, всі ті, кого на Зеї терміново необхідно доправити на той світ, отримують легку і безболісну смерть, лише коштом лінивства вищих сутностей.
Але я – законослухняна дріада. Отже, незважаючи на певні технічні незручності, необхідно знайти для супротивника якщо і не безболісну, то хоча б швидку смерть. Уся ця моральна гризня миттю пролетіла у мене в голові і я, після пострілу, терміново почав експериментувати над різними видами упокоєння цього нещасного.
Ще раз подякував світу Зеї та Евеліні, що відразу привчила мене не застосовувати тіло у використанні ремесла, а то мусив би розмахувати руками, що дуже боліли, кричати всілякі допоміжні фрази, на кшталт "Авада кадавра". На щастя, мені для роботи з уміннями ремесла був необхідний лише мозок.
Найпоширенішим видом безболісної смерті є перелом шийного відділку хребта. Щоб із гарантією і без крові, я привчився провертати голову кандидата на триста шістдесят градусів. Але це спрацьовує лише на дріадах. З ельфами та гномами такий фокус не пройде, бо вони можуть і самі так крутонути головою. Для них краще звернути голову на бік.
Оркам і гоблінам, незважаючи на забруднення оточення, потрібно голови відривати. А гігантським розумним тарганам із пустелі навіть втрата голови не допомагає потрапити до їхніх хітинових богів. Там треба влаштовувати шматування серця, поряд з яким, до речі, знаходиться і мозок цих агресивних тварюк.
На видових родичах Валерія я збирався використати ремесло вперше. Але моя втрата здібностей і тут стала на заваді. Тож, непогано знаючи анатомію людини, я вирішив не фантазувати й просто зігнути шию противника на дев'яносто градусів у бік. На людині це повинно спрацювати, наче миттєве знеструмлення комп'ютера.
Ворог мав упасти на землю без ознак життя й можливо трохи посіпатися в конвульсіях. Але він лише болісно закричав, відпустив автомат і схопився руками за шию.
В бою із застосуванням ремесла рішення приймаються за долі секунди, помилки виправляються миттєво. Від цього залежить життя.
Тому вирішив не займатися повторенням невдалих спроб, а максимально швидко прокрутити весь барабан умінь, щоб заодно зрозуміти, які козирі залишилися у мене в рукаві.
Наступним умінням застосував стискання серця уявною рукавичкою Фреді Крюгера, щоб замість м'ясного двигуна кровообігу в грудній клітці залишилася лише купа м'яса. Але, зовсім не відчувши відгуку, зрозумів, що про це вміння поки треба забути.
Наступною в черзі йшла вакуумна бомба. Для такого маленького вибуху не потрібно було мобілізовувати багато контролю. Зелений берет, наповнений фаршем із сірої речовини та фрагментами кісток черепа, відлетів метрів на півтора. Всіх, хто стояв поряд, заляпало кривавою кашею. Безголове тіло завалилося на траву.
На моє здивування, армійські "діди" виявили набагато більшу готовність до бою, ніж молодь. Першим відреагував Самара.
– Снайпєр! В зємлю!
І водій, і троє більш досвідчених солдатів миттєво стрибнули в невидиму для мене яму, розташовану біля машини. Один молодий кинувся тікати до села. Швидко побіг. Можна автоматом ставити залік по фізичній підготовці. Якби тут дійсно був український снайпер, упевнений, він би також оцінив старання молодого бійця і поставив би йому залік, тільки не автоматом, а снайперською гвинтівкою.
Другий "дух" від страху присів і закляк на декілька секунд. Зрозумівши, що на видноті, на роль джерела кривавого феєрверка лишився він один, чимдуж рвонув за товаришем. Відстань до них швидко збільшилася, і я відчув, що вже не зможу їх спинити.
Бійців, котрі опинилися в ямі, я накрив перевернутим лагідним гравітаційним щитом. Він у мене вийшов вдало, і це мене потішило. Це прозора структура з прямо пропорційною дзеркальною функцією відображення зусиль і зворотно пропорційною функцією швидкості реакції...
Так, розумію, що стратив. Якби я заходився такими словами пояснювати навіть для Сірі принцип дії лагідного гравітаційного щита, то вона вмить увімкнула б дурненьку й запитала: "Дядьо, а з ким ото ти зараз балакаєш?"
Прозора, майже нескінченно товста ковдра, на яку чим сильніше давити, тим сильніше вона буде пручатися. Таким бар'єром можна замінити батут.
А от якщо ви вирішите закритися ним від кулі, то для вас це буде подвійна помилка. Якщо щит виставити перпендикулярно пострілу, то куля з автомата спочатку проб'є вас наскрізь, пролетить метрів п'ятдесят, де уповільниться до повної зупинки, а потім полетить назад і на зворотному шляху вб'є вас удруге.
Таким перевернутим щитом я, немов покривалом, накрив те місце, де знаходилася яма. Вилізти звідти полонені точно не могли.
Як я вже казав, деміург у такій місії повинен моделювати все максимально наближено до реальності. Тобто у дорослому світі Зеї, коли я закінчу початкове навчання й отримаю квиток у вільне життя, за мною збережеться обов'язок бути катом. Якщо побачу порушення правил життя, або якщо мені дадуть наказ на ліквідацію порушника, я муситиму його вбити.
У цьому випадку я, захищаючись, ліквідував агресора, що не є порушенням правил і про це можна не доповідати. Всі мої дії, якщо буде на те бажання інших дріад, можна відновити та розглянути за допомогою пам'яті поколінь. Але я також побачив порушення правил життя. Ті горе-вояки підбурювали покійного до вчинення злочину, що також є злочином. Їхню долю повинна вирішити Сірі.
Тут вона не могла промовчати та не відповісти на мій запит. Після мого сигналу вона, чи то пак він, деміург, повинен передивитися події та винести вердикт із приводу поведінки цих істот, тож відмовчатися не вийде.
Ось зараз підведусь, підлечу подивитися, як там мої фігуранти на звинувачення себе почувають, і подам запит Сірі. Загалом, таке не пробачають. Утілювати у "наступному" спогади цих недоносків немає ніякого сенсу. Нічого цікавого для суспільства їхнє минуле життя не має. Отже, найімовірніше, вони стануть чорноземом. Це я вмію робити добре. Після запиту Сірі не відмовчиться, відповість і поверне мені мої здібності. Ось зараз лишень підведусь…
Паралельно з кволими спробами підвестися, протестував свої вміння. Щось лишилося, щось утрачено, маю надію тимчасово. Зібравши воду з повітря у водяне лезо товщиною в один атом, обережно розрізав скотч, який фіксував мою голову. Кривлячись від болю, підняв долоні на рівень очей. Уся шкіра на руках мала вигляд одного великого синця. Сині плями, крововиливи під шкірою. Бридотне видовище.
– Сірі, це занадто! Це ти, щоб обмежити мене в рухах, пропустила моє тіло через м'ясорубку?! Для того, щоб я звернув увагу на вміння ремесла лікування, не варто було наді мною так знущатися! Я й так усе розумію!
Відмітивши, що все моє тіло має вигляд відбивної, я, навіть не зірвавши з лоба рештки скотчу, злетів у повітря і перемістився до ями, бажаючи швидше мати можливість викликати Сірі.
Підлетівши до канави, я завмер, нажаханий видовищем. Ховаючись від уявного снайпера, рашисти стрибнули в яму, мало не вщерть наповнену тілами вбитих людей. Особисто я не бачив людей узагалі, а таку кількість мертвих цивільних людей бачив лише мій "минулий" по телевізору у чорно-білих хроніках Другої світової війни на Землі.
Погляд потихеньку рухався, відмічаючи звичайний буденний одяг, із чорними плямами крові, побілілі кінцівки, деякі зв'язані пластиковими стяжками, голови з отворами від куль і розплющеними очима. З-під напівроздягненого тіла літнього чоловіка, що з двома отворами від куль у спині лежав обличчям донизу, стирчали… Дитячі ноги в сандалях…
Серед мертвих тіл брьохалися, намагаючись підвестися, троє потвор у формі. Вирячені очі, роззявлені роти. Щось кричали. Гравітаційний бар'єр не пропускав звукові коливання. Помітивши мене, вони намагалися направити в мій бік автомати, але гравітація не давала їм цього зробити.
Відмітив для себе, що якби у них вистачило сили підняти автомат і вистрілити, то велика початкова швидкість кулі допомогла б їй зробити отвір у моїй дурній голові. То ж понизив рівень бар'єра по вертикалі й убивці, немов мухи, притиснуті склом, завмерли на дні канави.
– Сірі… Повинен сказати, що ти досконало покопалася у спогадах Валерія, добре вивчила його психологію, і я ледь стримався. Особисто я не бачив, щоб саме ці солдати були причетні до вбивства такої кількості людей, отже, згідно з правилами, я не можу виправдано загасити їхні іскри життя. До того ж ти позбавила мене доступу до пам'яті поколінь, де я міг би отримати підтвердження їхнього злочину. Але ти повинна враховувати, що якби я був на Землі, то тут діяли б земні закони, згідно з якими під час війни всі військові армії противника вважаються дотичними до злочинів, що коїть їхня армія, і я, як житель країни, на яку напали, маю повне право, захищаючи свій дім, прибити цих покидьків, незважаючи на те, чи особисто вони розстріляли цих цивільних, чи тільки хотіли закопати яму з трупами.