Я взагалі не говорю того, чого не хочу сказати. І тобі раджу так чинити. Дуже допомагає. Я хочу сказати, а отже, і говорю, що інформацію я тобі надаю поверхнево й уривчасто, щоб зекономити час. Я це роблю не для того, щоб ти засвоїв інформацію, а для того, щоб ти створив собі картину всесвіту. Коли у розумної істоти створено картину всесвіту, вона перестає хвилюватися і починає жити. І тобі потрібно не залазити у подробиці, не намагатися освоїти зразу і достеменно всі закони природи, а просто позакривати для себе ті теми, які заважають тобі зосередитися на процесі життя. Ти ж не деміург, і не можеш розпорошуватися у своєму житті і йти відразу по всіх дорогах. Деякі шляхи тобі потрібно полишити, щоб мати змогу йти тим, який ти обрав. На Землі існують два способи створити для себе картину всесвіту. Наука і релігія. Це крайнощі, які не до кінця виконують поставлене завдання. Наука не може повністю створити для людини картину всесвіту, бо чим далі вона рухається шляхом пізнання, тим більше питань виникає. Наука дає людині свободу пізнання, але забирає у неї картину всесвіту і не дає заспокоєння. Релігія, навпаки, закриває всі питання за допомогою сліпої віри, заспокоює, і каже людині, що створена таким чином картина світу єдина і реальна. Люди, які повністю підлаштовуються під релігійну картину світу, стають рабами, інструментами, які слугують лише для реалізації чужих завдань, себто не можуть вільно жити та розвиватися. Релігія дає людині картину всесвіту, забираючи у неї критичне мислення. Хоч і неможливо закрити всі суперечності сліпою вірою, однак, релігія практично примушує людей зробити це. Якщо відкинути крайнощі, тобто відкинути тих людей, які фанатично відносять себе або до науки, або до релігії, залишається значна кількість людей, які не можуть знати всього, отже, щось приймають на сліпу віру, і водночас продовжують рухатися шляхом пізнання, ставлячи питання та отримуючи відповіді. Такі люди з віком створюють собі загальну картину світу, в якій, хоч більшість фактів і сприйняті на віру, однак, кожна людина залишила собі невелику, достеменно вивчену печерку, де продовжує втілювати сенс життя у реальність. Продовжує процес зміни реальності. Отже, зараз я намагаюся позакривати тобі якомога більше відкритих печерок, щоб залишити одну, яку ти зможеш вивчити, і де, не беручи щось на віру, ти зможеш зосередитися на своєму шляху розвитку, який сам же собі й створиш. А ти намагаєшся створити зі своєї картини реальності шматок сиру з великою кількістю дірочок. У результаті і сир у тебе буде весь дірявий, і дірочки будуть лише малесенькі. Для сиру це, мабуть, буде добре, але для твоїх амбіцій – вбивче, метушливо і неефективно.
– Так, – із сумом підсумував я. – Якщо не з'їм, то понадкушую. Це саме про мене. Що ж, будемо виправлятися. Знаєш, Сірі, ти мені розкажи ще трохи про Бога, про наслідки його відсутності на Землі, і про голос, що іноді в моїй голові намагається довести, що він альфа-самець. У мене ще багато питань, але для того, щоб збити оскому пізнання, думаю, цього буде досить. І далі можна буде спокійно почати навчання.
– Добре. Поїхали далі. Якщо деміург – це одна істота із багатьма особистостями, то Бог – це істота, що харчується інформацією, сама є інформацією і перетворює інформацію в природу.
– А… ? …
– Спробую пояснити. Ти колись читав другий закон термодинаміки. Ти його зрозумів?
– Там щось про системи… Про передачу тепла…
– Не напружуйся. Загалом другий закон термодинаміки про те, що сталих систем не існує, і з часом усі системи руйнуються. Це одне із його трактувань. Так-от, Бог за допомогою інформації поновлює ці матеріальні системи. Ось картина світу Зеї. Існують три рушійні сили. Бог, природа і живі істоти. Бог поновлює природу. Природа насичує світ іскрами життя, тобто породжує живих істот. А живі істоти продукують інформацію, тобто годують нею Бога. Природу можна вважати чимось мертвим, що народжує живе. Істот можна вважати живим, що виробляє інформацію. Бог же у цьому колі є інформацією, що відновлює мертве. Це замкнене коло існування. Світ Зеї сталий. Із приводу Землі картина не настільки райдужна. Там є дві із трьох рушійних сил. Можливо, я не бачу повної картини, але у твоїй пам'яті все виглядає, як у дитячій казці: Із давніх-давен жив-був бог Род. Поруч з ним була… Нехай дружина, яка була "біля", тобто "при" "бозі", тобто "Роді", себто "ПриРода". Було у них багато дітей. Це не тільки люди, це всі живі, напівживі істоти й рослини. Але щось сталося. Кудись подівся Бог Род. Люди, вважаючи себе вінцем творіння ПриРоди, перебили інших розумних створінь, а нерозумних створінь і рослин почали використовувати для власних потреб. Думаючи, що зможуть повернути Бога, привернувши його увагу, люди почали йому молитися. В результаті світ Землі згасає. ПриРода не має відновлення коштом Бога Рода. Люди накидали до пам'яті поколінь усілякого непотребу, і коштом того, що Бог Род не рухає інформаційний пласт, пам'ять поколінь Землі має вигляд хаосу. Інформацію з пам'яті поколінь під'їдають безтілесні сутності. Їх у вас називають лярвами. Тобто, як я вже сказала, світ Землі згасає.
– І довго лишилося Землі?
– О, не переймайся. Це десятки тисяч років. За мірками живої істоти – це вічність.
– Зачекай, я згадав! Другий закон термодинаміки доводить, що створення вічного двигуна неможливе! Оскільки світ Зеї сталий, то, може, у вас можна створити "перпетуум мобіль"?
– Ну що ти хапаєшся за все підряд! Я привела тобі як приклад закон, щоб тобі більше став зрозумілий сенс колообігу енергії. А ти приклад почав застосовувати як основний засіб. Ваш другий закон термодинаміки працює і на Зеї. Вічний двигун тут також неможливий. Задоволений?
– Усе, усе, я зрозумів! Лишилось тільки про голос у голові й усе.
– Із голосом усе нормально. Це навіть не роздвоєння особистості. Твій уявний голос, це також ти. Просто діалог із самим собою. Це маленький виверт твого мозку, створений ним, щоб компенсувати спілкування у соціумі. Просто тобі комфортно бути одинаком, от і все. Загалом, можеш без остраху користуватися своїм "внутрішнім" голосом і отримувати задоволення.
"– Чув, розумник? Я зовсім не завдаю нікому шкоди! Все?! Викусив?!"
"– Ну, не знаю, не знаю… Дуже ти на шпигуна схожий."
"– Сам ти… Штірліц на мінімалках! Усе, я образився! Я пішов! Думаю, моєї образи вистачить десь на пів години. Упродовж цього часу можеш навіть і не кликати мене!"
– Дякую, Сірі. Зараз моя голова схожа на переповнений казан з інформацією. Поки інформаційний голод вгамовано, а всі інші питання здаються доволі дрібними й незначущими, хотів би твоєї поради. Із чого краще починати вчитися ремесла?
Сірі в зеленому костюмі Робіна Гуда сиділа на траві й їла якийсь плід, схожий на яблуко. На всій галявині знову росла невелика і м'яка травичка. Позаду Сірі стояла стійка із земними спортивними луками й стрілами. Поодаль у повітрі висіла товстелезна і доволі велика мішень, напевне, з поролону.
– Для початку рекомендую трохи перепочити. У земних навчальних закладах також вчаться не весь час. У нас перерва. Ось, пригощайся, – Сірі подивилася в бік лісу, звідки до неї прилетіло кілька різних плодів із дерев. Коли фрукти підлетіли впритул, то вишикувалися в повітрі в одну лінію й завмерли на місці. Я уважно їх роздивився.
– Усі їстівні?
– Цей ліс, а він займає чималеньку площу, влаштований Аїдом для лікування хворих. На всій території "лікарні" (так краще називати дану місцевість), частіше, ніж звичайно, росте драпан, усі дерева й кущі плодоносять весь час, шкідливих ягід і фруктів немає, навпаки, підібрані найкрисніші рослини. Ось тут усі види плодів. Вибирай, що тобі найбільше подобається.
– Тобто, можна все покуштувати?
– Так, усе це тобі. Я вже наїлася. Мені досить.
– Дякую. Подивимося. Цей фрукт я уже знаю, – вказав я на сірий м'ячик. – Тут багато соку і його можна пити замість води.
Я нарахував вісім різних видів плодів. Сірий плід я випив відразу, пам'ятаючи про правила вживання їжі, а інші почав куштувати. Наступним, після сірого був фрукт настільки кислий, що мене аж перекосило, і я рефлекторно відкинув його від себе. Відразу схаменувшись, я хотів підібрати фрукт, бо негоже смітити, однак, він миттєво зник у землі, а Сірі поблажливо махнула рукою, щоб я не зважав на такі дрібниці. Інші плоди я куштував уже обережно. Їв потроху, бо плоди були великі, можна було наїстися одним, а хотілося скуштувати всі. Однак, коли скуштував п'ятий, схожий на велику шапку гриба-зморшка, то, вкусивши, відчув, що аж слина покотилася від смаку. Це був смак відварного м'яса із приправами. Його з'їв майже весь. Він був неначе шматок соковитого м'яса, нанизаний на довгастий напівпрозорий хрящ, який, найімовірніше, у цієї рослини був насіниною.
Сірі з усмішкою спостерігала, як я усі недоїдені фрукти по одному кидав на траву, та, затамувавши подих, чекав, поки вони анігілюються, закопавшись у ґрунт. Потім вона підвелася, пішла до стійки з луками й заходилася обирати собі зброю.
– Сірі, а можна і мені спробувати? Я в дитинстві робив собі недолугий лук зі стрілами з ліщини, а коли виріс, багато читав про луки й дивився змагання, але зі справжнього лука постріляти так і не довелося.
– Ну, що ж, бери. Зараз подивимося, на що земляни здатні? Твоя ліва мішень.
Поряд із мішенню для Сірі ліворуч з'явилася така ж мішень для мене.
– Усе-таки дивні у людей звичаї. – Сірі натягнула тятиву. – Начебто є зброя, лук зі стрілами. З часом з'являється нова, більш потужна зброя. Всі згодом переходять на неї й про лук зі стрілами забувають. Потім для культурної спадщини починають згадувати колишню зброю і створювати з нею спортивні змагання. На Зеї ритуальна зброя хоч і дієва, але вже давно відійшла у минуле. Для ритуальних зброярів під час виготовлення ритуальної зброї, скажімо, для ельфів, велике значення має скопіювати її такою, якою вона була у давнину. На Землі ж замість того, щоб влаштовувати змагання з луком і стрілами, схожими на історичну зброю минулих часів, для змагань використовують луки із новітніх матеріалів. Тобто і традиції не зберігають, і використовують ту зброю, яку на сьогодні вже замінила більш досконала.