Інтернет у квартирі в Києві є – можна грати в "Танки", прямо на дивані перемагати всіх ворогів і наближати Перемогу. Краще ж сидіти під замком й грати в танчики під ракетами в Україні, ніж працювати в Канаді. У Києві можна самовдосконалюватися і без поїздок до монастирів на гору Афон чи в Непал, про що зять давно мріє. Здалеку заводимо при зятеві й розмови про можливість купити бронь в Україні, щоб він міг спокійно ходити по Києву. Знайомий зятя, хоч і не зізнається, але дуже схоже, що за хабарі купив собі бронь і возить туристичні групи на екскурсії в Карпати. У нього постійно перевіряють документи та навіть одного разу затримали та протримали кілька годин, але відпустили й він продовжує організовувати відпочинок киян. Я вірю, що в Києві зять знову стане такою прекрасною людиною, як і був до війни, — ясним сонечком, яке зігріває і прикрашає сірі будні, а про наші сімейні непорозуміння в Канаді забудемо, як про страшний сон, наче його ніколи й не було. Щоб зять не втратив обличчя перед приятелями й ніхто не дорікнув йому тим, що не потягнув Канаду, може і в Києві розповідати, що знаходиться в Канаді і як прекрасно йому живеться в Північній Америці. Та проти повернення в Україну протестують канадські знайомі, бо хочуть, щоб у зятя в Канаді чи в іншій країні продовжувалися його пригоди. Тутешні приятелі заради приколу лякають зятя, що його прямо на кордоні відправлять служити до війська:
-Та тобі в Україні весь час снитиметься, що тебе ловлять, щоб відправити на війну.
Я вірю, що тимчасова імміграція змусить зятя подорослішати; що зять переживе важкий період у Канаді й повернеться у свій вік та стане дорослим. Зятю потрібно вже переставати бути жертвою обставин та бути під постійним гіпнозом друзів і приятелів та перших – ліпших зустрічних. Щоразу з острахом очікуємо в якому настрої зять прийде з роботи. Настрій і поведінка зятя повністю залежить від кількості зароблених грошей. Коли грошей заробляє більш – менш, то зять – прекрасна людина; тільки виникають фінансові проблеми, то часом, перетворюється на сердите дитя, а такі діти, як зять, запросто можуть розбивати людям серця, з дитячою обмеженістю не розуміти скоєного та бігти далі до наступної жертви. Мені навіть приснився сон, в якому я був матір'ю зятя. Сон схожий на відому притчу про матір, якій син вирізав їй серце, бо побився об заклад з друзями, і ніс серце, щоб похвастатися перед ними, та спіткнувся і впав, а материнське серце його й питає:
-Тобі не боляче, синку?
Але я запитав у тому своєму сні:
-Коли ти вже, синку, повернешся в Україну?
В КАНАДУ ПРИЇЗДІТЬ БЕЗ РОЖЕВИХ ОКУЛЯРІВ
Канада — не Україна – У 80-літньому віці життя лише починається – Помру, але не поїду на заробітки за кордон! – Мій батько надто запрограмував своє життя й програма виконалася, про що ми всі жалкуємо — По закону Ома сидіть дома – Канада не для всіх — Мільйони вхідних дверей зі звичайного скла в будинках канадців як символ безпечності Канади – Половина українців не ризикнули пожити в Канаді – Без шансів залишитися назавжди — Без мови і фаху в Канаді нічого робити – Туристи з України — Канаду лають за те, за що й хвалять — В гостях добре, а вдома краще – Війна за робочі місця – Ціни сарайчиків і фанерних халабуд дорожчі, ніж замки у Франції, а то й за ціною літака – У Канаді є кого дурити – Канадці працюють, як в уповільненому кіно. Не розуміють, що таке український "аврал і завал на роботі". Куди їм! – Українцю в Канаді спалили пельменну, а він і радий – Без сертифікатів високих заробітків ніяк – 500 резюме не допомогло, все одно на вакансію взяли свого – Спочатку потрібні знайомства, аж, потім гарна робота — Працюй без вихідних і прохідних, виплачуй замість канадців іпотеки! – Звільняють з роботи, ну, дуже толерантно, можуть, навіть, заплакати за компанію — Дуже освічених бояться, великий попит на біороботів – Тисячі липових канадських дипломів — У Канаді корупцію ніхто не зустрічав – Школи, дитсадки, медклініки, де ви? Агов? – У швидку зі своєю подушкою і пледом – Клімат на всі смаки – Плач за минулим, коли трава була зеленіша – Усе до лампочки – Кінець канадської мрії?
За 3 роки перебування в Канаді я чув різні думки про цю країну:
-Розпіарили Канаду на кожному кутку, як фінансові піраміди в 90-х роках, а по факту виявилася жахлива дірка. Дно! Страшний сон! Летаргічний! Катастрофа! Дуже дороге село. Передбанник США.
-Мій приїзд у Канаду, то найправильніший вибір у моєму житті. На початку нелегко, але коли знаєш чого хочеш…
— Тут життя проходить мимо. Коли нормально почуваєте себе в Європі, маєте роботу, то в Канаді робити нічого. Та довоєнне життя в Україні було на порядок вище.
-Ми все життя мріяли про таке щастя, як Канада.
-Тримайтеся якомога далі від цієї країни великих можливостей, яка стрімко перетворюється на країну третього світу. Канадській мрії кінець. До Канади приїхали люди з тих країн, де погано, і в Канаді теж стало погано. Банки й корпорації усім тут заправляють, для них Канада – трудовий табір. Ціни летять у космос, а економіка – в кому. Депресивна країна через холод, сірість, посередність, відсутність естетики.
-Канада прекрасна і найкраща, але після України.
Я за те, щоб кожен мав право говорити те, що думає, але має бути й право не погоджуватися та мати власну думку. Я – великий фанат Канади. Канада дуже різна: все залежить куди поїдете і як все у вас складеться. У Канаді є все, як і в будь – якій країні. Оскільки няньчу внука, про що мріяв 10 років, і знаходжуся на повному утриманні дітей, то, я вважав би час, проведений у Канаді, кращими роками свого життя, аби не війна росії проти України й не дуже хороше відношення до мене зятя. Часто, життя на пенсії лише починається. І не лише в багатьох канадських пенсіонерів, а й у декого в українців. Моя родичка прожила нелегке й успішне життя, з сім'ї сільських жебраків виросла до великої людини районного масштабу, а перед тим, як розміняти 9-й десяток своїх літ стала вдовою в невеличкому хитрому містечку, залишилася сама у квартирі, за місцевими звичаями стійко витримала пів року самітності та майже щодня ходила на могилу чоловіка, через якісь вигадані страхи спала лише вдень, а потім гайнула до доньки – мільйонерки в Київ та ще й жартома пустила чутку, що виходить заміж за генерала з палацом і багато її земляків цьому повірили, бо розуміли, що Бог віддячить бабусі за все, що зробила для людей. З донькою бабуся об'їздила півсвіту, а коли почалося повномасштабне вторгнення, то старенька понад 2 роки жила в номері — люкс найкращого американського готелю Кракова:
-У 80-літньому віці, Гриша, життя тільки починається...
Канада – цікава країна і не припиняє дивувати мене, як і чоловік моєї доньки, хоча коли порівнювати з війною, то всі проблеми цієї країни терпимі, а то й смішні. Канада – не Україна. Це зовсім інша країна й лишається тільки до неї звикнути, не ви її будували й ви її не переробите, вона така з першого дня, як здобула незалежність всього лише півтора століття тому. Канада дає великі можливості, але й вимагає багато від тих, хто живе на її території. За все потрібно платити. Ну, ніяк не обійти цей закон світобудови! Канада класна, можливостей купа. Я порадив зятю повертатися в Україну, не псувати хороше враження канадців про українців, бо він живе тут не своїм життям і перспектив для таких, як він, ніяких. Імміграція, хай, навіть, і тимчасова, то не для всіх. І не для нього. Зять спробував імміграції, то хоч не буде жалкувати, що не намагався. Схаменись. Коли нічого не виходить за кордоном, то не муч ні себе, ні всіх нас. Зять живе не лише в постійній образі щодо мене, а й до Канади. Синку, коли в тебе не вийшло в Канаді, то це твої проблеми. Звісно, шкода зятя, скільки йому доводиться витерпіти. Що, взагалі, не так з Канадою? 42-річне дитя вважає, що Канада йому щось винна. Образився на Канаду за те, що доводиться фізично працювати й країна не відповідає його ідеалу. Зять ображається на Канаду, як малюк, якому пообіцяли цукерку, але не купили. У глибині душі сподівався, що його оцінять – відразу видадуть дорогущий костюм, бентлі, віллу з видом на океан і запропонують на вибір купу керівних посад? Таким, як зять, точно, не треба в Канаду. Та й нікуди не треба. Як, до речі, й мені теж. Батьки дружини мого двоюрідного брата ще за часів Радянського Союзу виїхали в Ізраїль, сім'я племінника моєї дружини – до США і казали, що таким, як я, не потрібно їхати в чужі краї, бо то не для мене; мені краще жити в Україні і не мучити себе по закордонах. Я тоді, в молодості, їм суперечив і не дуже вірив не дуже порядним родичам — іммігрантам, але тепер переконався в цьому сам. Я тоді ще був здивований їх від'їздом і зауважував, що вони й так непогано влаштувалися в Севастополі та Харкові, мають квартири, авто, дачі, купу грошей, авторитет, тож чи вони бува не з'їхали з глузду та чи не роблять помилку з тією своєю імміграцією, але майбутні американці та ізраїльтяни з мене лише посміялися:
-Кому в Україні жити добре, то хочеться ще краще жити за кордоном та світи побачити.