Решта представників вищого командування лише хочуть погіршити ситуацію із-за незаконних дій, забуваючи, що втрата Амінгема заведе війну у глухий кут, — чоловік відпив склянку води, — Але я здатен владнати ситуацію тут і зараз. Отже, є дві проблеми – бригада й командування, правильно?
— Так, сер, — підтвердила Ліза.
— Бригада понесе своє покарання. Кинувши власні позиції, на більше годі й сподіватися, але доки сюди не відправлять три тисячі солдат з тилу, вона буде тут. Що ж до командування, то я призначаю тебе лейтенанткою.
Жінка втратила дар мови. Вона гадала що її судитимуть за надання злочинного наказу, а тут призначили лейтанткою, лишивши бригаду у місті. Їй захотілось обійняти Оскара.
Той провадив:
— Командир Ентоні просто скинув на тебе відповідальність. Але ти, Хендерсон, чудово себе проявила. Таких людей дійсно бракує, на відміну від зрадників. Хоча у певному сенсі я розумію Вільяма: Еллада крім повістки не дала йому нічого, а от Романдія за допомогу ще й заплатить. Не дивно, що він був слабким і нерішучим, якщо зрадив свою країну. Знаєш, я давно просив вище командування замінити його, однак усі казали "Немає ким", — байдуже обличчя генерала вкрила тінь усмішки, — а зараз є. Хоча ти наразі тимчасова лейтенантка. Аби обійняти важливу посаду, потрібен дозвіл кожного представника вищого командування. Ти лише пару років як повнолітня, а ще – жінка. Ніхто не захоче обирати тебе, хай саме ти і звільнила Амінгем, втім розуміння того, що з Ентоні лейтенант вийде не ліпший за Вільяма, мусить переконати їх. Питання є?
— Ні, сер.
Чоловік поклав кулак на гладенько поголену щоку.
— Точно? А чотириста трупів коло заводу мені наснилися?
Лізу пройняло холодом. Певна річ, не все так гарно. Хай яким Оскар був, він – представник вищого командування і не міг оминути цю тему. Невпевнено мовила:
— Я віддала злочинний наказ і… визнаю це.
— Яка твоя думка щодо цього?
— Я… Я не знаю, сер.
Генерал важко зітхнув.
— Можеш слухати мене, а можеш ні. Ти вибрала найкращий з можливих варіантів. Більшість людей не здатні приймати складні рішення і брати за них відповідальність, але ти не така, тож і працюватимеш лейтенанткою. Я генерал та знаю як це, відчувати кров на власних руках, однак ось тобі правда: мета виправдовує засоби. Що ж до незаконності твого наказу, то свої п'ятнадцять років в'язниці таки відсидиш. Я переконую решту, аби перенесли розгляд справи на післявоєнний час. Вони цьому не надто зрадіють, однак доки є хоч один переконаний представник, відмовити не зможуть. Це все. Гарного вечора, Хендерсон, — Оскар підвівся та пройшов до входу, гучно зачинивши по собі двері.
Жінка відкинулась на стільці та відчула втому сьогоднішнього дня. Смерть Роберта, вбивство підлеглих, а тепер ще й посада лейтантки. В кімнаті панувала абсолютна тиша, даючи бажаний спокій. Вона заплющила очі та зітхнула, здавалось що от-от засне, ррямо на стільці у кабінеті.
З одного боку Оскар мав рацію: мета виправдовує засоби. Проте… Ліза ніби знову відчувала сморід сотень мерців. Байдуже, правильно чи неправильно вона чинить.
"Я вже стала на цей шлях, тож маю дійти до кінця".
Розділ 4
Джеймс зайшов до госпіталю аби навідати свого друга Генрі. Останнім часом чоловік мав багато роботи, тож опинився тут лише зараз.
Під час звільнення Амінгема елліни втратили тисячу шістсот людей пораненими. Їх розмістили в різних місцях: у закинутих школах, магазинах і домах, але споруда де сім днів лежав Генрі, колись і справді слугувала госпіталем. Простора зала зі стінами блідого мов крейда кольору освітлювалась вуличним сяйвом, викликаючи напівтемряву, у стелі знаходилось чимало тріщин.
"Діра якась" подумав Джеймс. Не пощастило ж Генрі провести тут тиждень, і бозна скільки ще: траса, яка сполучала Амінгем із тилом давно вкрилась ямами від вибухів, тож їхати на ній під час шторму – не найкраща ідея.
Вони лежали на матрацах чи купі ковдр, які встеляли пильну, потріскану підлогу. Дехто втратив кінцівки, дехто мав відкриті рани на животі й грудях., розмовляли тільки медики, більшість солдат мирно спали. Усі, окрім Генрі.
Маючи середній вік та світле волосся, він був на заплямованому кров'ю матраці. Поруч стояв візок різноманітних ліків, серед яких виднілись знеболювальні. "Ось у чому справа" здогадався Джеймс. Жоден військовий не спить, він просто марить. Ці знеболювальні вважалися наркотиком і чимало солдат повертались додому залежними. Сівши на стілець поблизу, заступник розгледів чоловікову рану. Права нога закінчувалась в районі коліна та вкривалась червоними бинтами. Вийнявши сталеву банку води, озвався:
— Будеш?
— Що це?, — хрипко сказав він.
— Мінеральна вода з гірських джерел, — Джеймс щиро посміхнувся, мов рекламував цю воду.
— Ніби у мене є вибір, — Генрі неохоче узяв банку, зробивши великий ковток. Напій повільно потік підборіддям.
На чоловікових вустах досі грала усмішка. Він завжди ділився їжею та напоями зі своїми друзями, ще з раннього дитинства. проте вираз обличчя різко змінився, коли довелось спитати:
— Як ти?
Чулося лише завивання вітру, гуркіт грому та биття дощу об вікна.
— Час від часу трапляється гарячка. Тоді я мов зсередини закипаю: ногу прошиває пекучий біль, а голова розколюється. однак ці знеболювальні дійсно непогана штука.
Заступник проковтнув клубок у горлі. Отже Генрі стане залежним, купляючи наркотик, що легалізували тільки в збройних силах.
— А додому коли повернешся?
— Як погода дозволить. Тоді мене відправлять до столичної лікарні на якісну операцію, офіційно звільнивши зі служби. Моя дружина має гарну зарплатню, тож голодувати не буду, — він зробив черговий ковток мінеральної води, — А ти? Під час минулого бою ти працював заступником командувачки.
Джеймс провів рукою по густим, чорним бакенбардам.
— Ну, тепер я заступник лейтенантки.
— Хендерсон?, — це навіть не звучало, як питання.
— Так, її, — Джеймс пам'ятав, що Генрі завжди називав Лізу на ім'я.
— Не розумію, як вище командування може давати таким, як вона, важливі посади. Минулого місяця коли обороною міста керував Вільям, ми втратили пораненими вісімсот солдат. А із-за Хендерсон, удвічі більше за один день, один! Та в Амінгемі ані ліків, ані медиків для допомоги такий кількості немає, багатьом військовим просто дають знеболювальні, бо оперувати немає чим і кому. Цій жінці чхати на власних підлеглих.
"А в цьому є доля правди" подумав чоловік, розглядаючи десятки травмованих людей. До горла підступив клубок. Складно було усвідомити, що його мила подруга здатна на цей жах.
— Можливо їй і начхати та… саме вона здобула перемогу, втримавши увесь фронт. Вільям цього б ніколи не зробив.
В очах Генрі читалася лють.
— Знаєш Джеймсе, ліворуч від мене була одна дівчина. Ще зовсім юна, не більше вісімнадцяти. Так ось на виході з заводу біля неї вибухнув снаряд, відтявши півобличчя. Воно навіть обличчям не було, суцільне місиво з крові. Лікарі звідти щодня витягали нові й нові осколки, ця дівчина кричала, плакала, благала припинити усе це. Тож вчора медик дав їй пігулки і вона заснула, — чоловік витер чоло зворотом долоні, — Назавжди. І ось тепер ти, сидиш переді мною, розповідаючи, що ця клята Хендерсон перемогла?!
Заступник не хотів сперечатися з другом, тим паче пораненим. Ліза кинула Генрі в бій як гарматне м'ясо, він втратив ногу й пролежав з гарячкою тиждень, вгамовуючи біль наркотиками, чимало його побратимів загинули чи травмувалися. Однак слова ніби самі вихопилися з вуст:
— Ти часом не забув? Дванадцять років тому ти теж воював у Романдії, якби не війна там, цієї б не було! Тож захист Еллади – наш обов'язок.
— Захист Еллади, — Генрі глузливо посміхнувся, — Кого ти захищаєш? Війна йде лише за прикордонні регіони, а усі цивільні давно з'їхали геть. Лишились самі руїни за які гинуть десятки тисяч солдат, і це ти називаєш захистом? Краще б романці забрали собі ці мертві землі, невелика ціна за припинення війни.
Джеймс не рухався, спокійно сказавши:
— Романці розграбували й спалили ці землі, закатрупивши тисячі їхніх мешканців. Їм тут не місце, як і нам не було місця у Романдії, — після цих слів чоловік підвівся, не маючи жодного бажання продовжувати розмову. В чому сенс просто сваритися? Втім йому не хотілось прощатись із другом на такій ноті, — Нехай щастить з операцією. Мені час вже йти.
За менш ніж півгодини опинився у кабінеті лейтенантки. Ця кімната мало чим відрізнялась від головного кабінету, призначеного для нарад. Єдиними відмінностями слугували наявність дерев'яного столу для двох людей і відсутність коштовностей: золотої люстри із червоним килимом. "Я не хочу сидіти в розкішному кабінеті, доки мої підлеглі мерзнуть під дощем" сказала тоді Ліза. "І зовсім їй не чхати на звичайних солдат, вона ж-бо сама була однією з них", міркував Джеймс. Принаймні, він хотів у це вірити.
Лейтенантка читала якийсь документ, навіть не помітивши присутності заступника. Той відкинувся на стільці навпроти і відчув холод. Вікно розчахнули навстіж, запускаючи сюди вітер.
— Привіт, Лізо, ти сьогодні чудово виглядаєш.
Оскільки волосся відростало, жінка його підстригла. Повсюди виднілася лисина, ніби вона просто відривала жмути, а праве око час від часу сіпалося.
— Звісно чудово, — сказала вона, підвівши погляд.
— Сьогодні вже квітень. Ти хоч трохи отримала?
Щомісяця уряд Еллади надав вищому командуванню кошти на ведення війни, тож воно перерозподіляло їх серед гарнізонів. Кожним гарнізоном керував лейтенант.
— Так. І перше, що я зроблю – підвищу зарплатню підлеглим.
Чоловіку пригадалась думка Генрі про Лізу.
— Хочеш купити їхню відданість?
Жінка швидко посміхнулась.
— Я відправила тисячі солдат в різанину, на відданість годі й сподіватися. Та і це не потрібно. Якщо не прагнуть бути розстріляними, накази виконають, питання в іншому. Хай Оскар умовив вище командування надіслати три тисячі людей до Амінгему на заміну бригаді, цього вистачить лише для оборони, — вона кинула погляд своїх холодних, сірих очей, — Чи ти думаєш я буду як Вільям, просто сидіти в місті й захищатися?
Коли Ліза убила чотирьохсот військових, заступник припинив сумніватися в її бажанні перемогти.
— Я тільки вважаю, що навряд чи солдати з інших гарнізонів переведуться до Амінгема задля вищої зарплатні, оскільки в разі чого, нова лейтенантка кине їх на забій.