Те, що на додаток до ремесла я отримаю таку небезпечну зброю, як я зрозумів, знаходиться поза можливостями мого впливу. Тобто, хочу я її отримати, чи не хочу – не має значення, бо я її все одно отримаю. На Землі звичаї ще доволі дикі, і в нас побутує таке прислів'я: "Бог створив людей різними, сильними й слабкими. А потім Семюел Кольт створив свій револьвер і вирівняв їхні можливості". Обов'язком чоловіка є захист свого життя і життя своїх близьких, і наявність зброї надає чоловіку на Землі впевненості у собі. Тому те, що я буду мати можливість убити живу істот, мене навіть тішить. Але тішуся я, імовірніше, з того, що буду мати можливість убити захищаючись, тобто матиму змогу дати відсіч і перемогти агресора. А думка про те, що мені доведеться когось навмисно вбивати не надає радісних емоцій. Якщо заради ремесла мені потрібно буде взяти участь у ритуалі вбивства… Я просто готовий до цього, але радості точно не отримаю.
– Що ж, тоді продовжимо. – Сірі ніби й не робила паузи.
Зараз дріада стояла біля свіжого фундаменту, на якому було викладено вже три ряди цегляної кладки.
У синьому будівельному комбінезоні й оранжевій касці Сірі, тримаючи в руках кельму, стукала нею по свіжопокладеній на цементний розчин цеглині й пильно слідкувала, щоб цеглина лягла рівно, звіряючись по мотузці, яку попередньо натягнула для підтримання горизонту.
Серед галявини така новобудова виглядала трохи дико, але всім на це було начхати. На межі лісу кількість летючих тіл збільшилася. Там на своїх місцях лишилися Аїд і Евеліна. Татанія зникла. Мабуть, кудись пішла.
Але натомість з'явилися ще з десяток нових клієнтів, що також у позі пустих марнотратників життя, на невидимих шезлонгах, розляглися у повітрі із заплющеними очима.
Серед новоприбулих я помітив двох гномів і одного ельфа. Інші були дріадами. Сірі взяла до рук наступну цеглину і, не звертаючи на мене ніякої уваги, продовжила розповідати так, неначе розмовляла сама із собою:
– Так, що там у тебе далі? Чому дівчинка? Тут усе простіше, ніж тобі здається. Коли ми з Аїдом зустрічалися минулого разу, був потрібен процес навчання. І хоч світ Зеї – це світ минулих і наступних, де молодість і старість тіла майже нічого не означають, однак похилий вік учителя все ще надає вагомості тій інформації, яку від нього отримують. Тому тоді був дідусь Хнор. Зараз головним є процес отримання великих масивів інформації. Тому я використовую дитячий організм дріади. Мозок дитини може дуже швидко засвоювати нові знання і досить гнучкий, щоб сприйняти незвичну інформацію. Дитячий організм також не обтяжений перенавантаженням статевих рідин, які заважають сприйняттю й обробці інформації. У тіло Сірі я вклала не лише іскри розуму і досвіду. Тілом Сірі також скористалася і моя іскра життя. Це спричиняє певні незручності, бо тіло також впливає на іскру життя, а часу на адаптацію немає. Тож інколи слід давати тілу можливість вволю побавитися.
Тепер розповім про деміургів. Деміурги – це безтілесні істоти, що мають одночасно багато іскор життя, багато іскор розуму та досвіду. Всі іскри існують у певному симбіозі на рівні енергетичного та інформаційного полів. Ми всі маємо окремі свідомості та одні спогади, і водночас кожен із нас має свою інформацію, а я до того ж маю одну загальну особистість. Усі разом і все окремо, але у кожного. Точніше пояснити навряд чи можливо. Одна особистість тільки думає, що може осягнути багатоособистісну істоту. Насправді ж, за більш детального вивчення й усвідомлення, як ти кажеш, почне підтікати дах. Я можу донести це до твого розуміння, лише навівши приклад неможливості усвідомлення безмежності космосу. Спробуй уявити собі безмежний космос. Ти відразу подумки розтягнеш свою уяву якомога далі й намагатимешся уявити найбільші розміри простору, які можуть існувати. Як тільки у тебе в уяві з'явиться якась картинка, ти зрозумієш, що сама ця картинка уявного величезного космосу вже має межі, а за умовою потрібно, щоб космос був саме безмежний, і ти знову починаєш розтягувати уяву далі й далі. І так буде повторюватися до нескінченності. А оскільки життя живої істоти обмежене часом, то смертний, тобто обмежений мозок увійде в клінч перед нескінченим завданням і видасть напис "ERROR". Щоб уникнути таких помилок, існує втома організму. Щоб своєчасно відмовлятися від нескінченого повторення алгоритму безконечності, люди спочатку вигадали нескінченні казки. "З'їв вовк порося, а порося вовка, наша казка гарна й ловка, та не вся, бо з'їв вовк порося, а порося…". Дитині подобається весела примовка, яку можна казати так довго, як заманеться. Вона спочатку довго бавиться, повторюючи цю криваву вакханалію, бо це взаємне поїдання лише звучить весело, а через деякий час, утомившись, просто відкидає цю справу, щоб зайнятися чимось цікавішим. Коли діти підростають, настає час легенд. Свиню й вовка змінює Уроборос, змій, що охоплює всю земну кулю, постійно поїдає свій хвіст й одночасно росте в довжину. Він, своєю чергою, трансформується в образ кола, яке не має ні початку, ні кінця, а далі можна вже переходити й до безмежності космосу. Просто засвоюється нова аксіома, що космос не має меж, і все. Немає потреби уявляти безмежність. Людина вже навчена, що, крім втоми, нічого від подібного заняття не отримає. Так само відбувається із намаганням уявити багатоособистісний організм. Немає сенсу намагатися пізнати це поняття, краще просто поставити галочку поряд із фактом, що такий організм існує. Максимально, на що здатна уява – це сіамський близнюк з багатьма головами, Лернейська гідра, багатоголовий Смоґ, шизофренічне помноження особистості. Насправді ж, єдиний спосіб уявити собі багатоособистісний організм – це стати багатоособистісним організмом, і ніяк інакше. Це як за допомогою уяви істоти, що живе у тривимірному світі, намагатися уявити себе у світі з чотирма вимірами. Це неможливо. Однак зейць усе ж може приблизно уявити собі, як то воно, бути частинкою істоти із великою кількістю особистостей. Для цього у нас, та й на Землі, існують командні ігри. Після досить довгих і досить продуктивних тренувань у команди виробляється щось схоже на загальний егрегор, командне мислення. І під час напруженої гри, коли вся команда, неначе один організм, вдало співпрацює у загальній дії, один гравець може відчути себе часткою чогось більшого, але відчути себе водночас і цим самим більшим, на жаль, він не зможе.
Далі про деміургів. Ми – багатоособистісна істота без матеріального втілення. Це не дає змоги нам повноцінно опрацьовувати інформацію. Ми, як енергетична істота, можемо збирати інформацію, можемо її структурувати, але без матеріального втілення ми не можемо аналізувати інформацію і робити висновки. Тож ми доволі часто використовуємо матеріальні тіла для того, щоб утілити в них одну зі своїх іскор життя, розуму й досвіду, і проаналізувати події у світі, зробити певні висновки, або, як у твоєму випадку, поповнити пам'ять поколінь пластом інформації про інший світ. У світі Зеї не було ще жодного такого випадку, щоб можна було отримати знання іншого світу і вивчити психологію невідомих розумних істот. Бо, вигадуючи інший світ для пам'яті поколінь, ми вигадуємо його, застосовуючи місцеві знання. Всі вигадані зейцями світи чимось схожі одне на одного, бо вигадані вони жителями одного світу, світу Зеї. Тож отримати повну картину іншого світу ми вважаємо рідкісною удачею. Однак, перебуваючи в тілі Сірі, я відчуваю великі незручності. Знову ж таки, немає з чим порівнювати, але спробую. Ти, Ваароне, відчуваєш своє "я" в уявній точці позаду твоїх очей. Уяви, що ти не маєш рук і ніг. Ваш Рене Декарт сказав колись: "Я думаю, а значить я існую." Ми використаємо не зовсім вдале трактування цього вислову. Уяви, що твоя голова із твоїм "я" існує окремо від тіла. Ти можеш думати, але не можеш нічого робити. Не можеш змінювати реальність навколо себе. Для зміни реальності тобі необхідна хоча б одна рука. Далі уяви собі, що ти переніс своє "я" в руку, яка існує окремо від твоєї голови. Тепер ти можеш змінювати реальність, але не можеш думати. Тобі незвично і незручно. Це порівняння примітивне і зовсім не передає реальності, але для передачі знань необхідно користуватися образами, які найближчі для твого розуміння, тому я намагаюся тобі в такий спосіб донести, що хоч я і є частиною деміурга, хоч я і маю зв'язок з іншими особистостями свого загального організму, хоч я й отримала тимчасово деякі можливості для власного розвитку, однак, відчуваю, неначе мою іскру життя переселили у звичайний маніпулятор, і для того, щоб повернути собі відчуття звичного комфорту, мені необхідно покинути це дитяче тіло.
Так, із деміургами, здається, також усе.
Шмат XX
∞ Невідомо коли. Невідомо де
– Ні, дозволь іще питання про деміургів? – я вперше перебив Сірі. – На Зеї існує стійка ієрархія ремісників. Як я зрозумів, істота будь-якого виду може стати асом за умови проходження певних трансформацій. Чи є варіант, коли ас стане деміургом?
– Ваароне, який ти нудний! Усе тобі треба по поличках розкласти? Так, для аса є можливість стати деміургом, і водночас стати його частиною. І для деміурга є можливість трансформації в Бога. Але скажи, якби в аса такої можливості не було, що змінилося б особисто для тебе? Врахуй, що з часів апокаліпсиса жоден ас не долучився до деміургів, і тим більше не було трансформації деміурга в Бога. Навіщо тобі ця інформація?
– Я не винний. У всьому винен клятий перфекціонізм! Дехто вважає, що це хвороба. Отже, я просто хворий. Не зовсім хворий, а так, трішечки.
– Твій перфекціонізм безглуздий. Явища або інформацію для нормального розуміння потрібно споживати порційно і своєчасно. Якщо ти не доріс до певного щабля інформації, то для якогось засвоєння необхідно для тебе подавати цю інформацію у рафінованому вигляді. У вигляді образів, що є відомими тобі й наближають тебе до розуміння. Але навіть якщо ти зрозумієш наданий тобі матеріал, ти не зможеш ним користуватися, бо на перешкоді стануть ті самі образи, що схожі на засоби, але не є самими засобами, яких ти поки що не розумієш, бо просто не доріс.
– Ти хочеш сказати, що отримати інформацію про те, як стати деміургом, я зможу, лише коли стану асом?
– Ні, я не хочу цього сказати.