Він відсутній. Твої знання і спогади підказують, що Він колись був, і деміурги були. На Землі навіть збереглися рештки дерев життя, але наразі немає ні Бога, ні деміургів. Куди вони поділися – не має значення, і інформації у вашому інфополі, яке тут називається пам'яттю поколінь, я не знаходжу. Але у вашому світі є інформаційне поле, себто пам'ять поколінь, хоча воно у дуже поганому стані. Ремесло на Землі у зародковому стані. Можу припустити, що на Землі існує певна, дуже обмежена кількість людей, які дотичні до ремесла і можуть бути віднесені до найнижчих рангів впливу на реальність. Але ці люди невідомі суспільству, і живуть відірвано від соціуму. Загалом, можу погодитися з твоєю думкою, що люди мають паскудну вдачу. Можу запропонувати теорію, що, після зникнення Бога і деміургів, та частина людства, яка була недотичною до ремесла, просто знищила ремісників, які могли передавати знання і вміння учням. Знищила, тому що земне суспільство не може стерпіти біля себе інших людей, або явища, що не вкладаються в картину світу, або на декілька щаблів перевищують соціум у загальному розвитку. Люди – ті ще звірі. Ви навіть Бога у своїх віруваннях розпинаєте, вимагаючи від нього чуда і перекладаючи на нього відповідальність за всі свої гріхи. Якщо серед вас народжуються генії, ви їх убиваєте, тим самим відкочуєте свій рівень розвитку на сотні років назад. А після смерті цих геніїв ставите їм пам'ятники й прославляєте ті їхні винаходи, знищити всі згадки про які у вас не вийшло. Калік і юродивих ви, навпаки, прославляєте за життя, а після смерті не згадуєте зовсім.
До речі, про кристалозалежних, яких ти намагався порівняти із земними мудрецями. Ти взяв неправильний приклад. Кристалозалежні зейці вимикають свій мозок, тому що починають бездумно спостерігати за навколишнім світом, а ваші мудреці, навпаки, вмикають мозок, намагаючись відійти від суспільного життя і налагодити зв'язок із вашою пам'яттю поколінь. Тому їх справді можна назвати мудрецями, хоча й серед них повно лінивців. А ось тих людей із Землі, які ведуть життя амеби й просто спостерігають за життям світу через екран телевізора, дійсно можна порівняти із нашими кристалозалежними. Там вимикається розвиток і йде деградація, бо вони користуються чужими думками й чужими ідеями. Вимикаючи творчий пошук та критичне мислення, вони перестають відчувати причинно-наслідкові зв'язки й не можуть розвиватися.
Чи були на Землі інші цивілізації? Були, й не одна. Про це свідчать багато фактів, про які ти отримав інформацію упродовж життя. Чому про це відсутня інформація у загальному користуванні для населення? Тому що люди схильні приховувати та підтасовувати історичні факти й виставляти себе вінцем творіння. Оскільки люди – як вони вважають, це вершина цивілізації, то вони не можуть визнавати, що хтось у минулому був більш розвиненим, ніж вони. Тому для людства найдоцільнішою виглядає історія, коли людські створіння розвивалися від пітекантропів до людей прямоходячих, із нижчих щаблів до вищих. Результатом такого розвитку мусить бути найвищий щабель – нинішнє покоління. У земній історії, яку пропонують на загал, можна відшукати якісь реальні факти у часі, що охоплює три минулі покоління, себто "поки діди пам'ятають". Усе, що було раніше, перекручується, спотворюється, переписується і трактується в угоду переможцям у війнах або панівному класу.
– Чи існують у земному світі інопланетяни? Ну і дурні ж питання тебе хвилюють, Ваароне! – Сірі дзвінко розсміялася. – Добре, з тієї інформації, що дотична до тебе, я не можу набрати фактів, які стовідсотково підтвердили б, або спростували факт існування інопланетян. Однак я бачу багато фактів, які підтверджують існування інших форм розумного життя на Землі, які були винищені людьми через занадто велику, як їм здавалося, різницю у зовнішньому вигляді. Ми починаємо схилятися до висновку, що свого часу Бог і деміурги ухвалили правильне рішення, знешкодивши людський вид повністю. Інакше Зея могла б зараз виглядати, як Земля.
Чути це мені було неприємно, але, знавши людей особисто, я змусив визнати, що Сірі таки права.
– Стосовно ж інопланетян, оскільки факт їхнього існування є бездоказовим, і ти зараз ніяк не можеш поповнити інформативну базу у своїй пам'яті, пропоную зняти питання, як несуттєве.
Не чекаючи мого підтвердження, Сірі продовжила:
– Зміна тіла? Ще раз наголошу, що ніякого продовження життя у новій оболонці не відбувається. Так може здатися, але так не є. Ти повинен усвідомити, що зараз тривалість твого життя складає два дні. Просто, ти маєш життєвий багаж іншої живої істоти з іншого світу. Тобі добре запам'ятався відхід попередньої Татанії. Тебе це обурило, тобі це не зрозуміло і ти так на це реагуєш лише тому, що у суспільстві твого минулого таке не прийнято і ти до такого не звик. З твого погляду, це можна порівняти із вбивством, або з евтаназією, що, за законами твого суспільства, також має вважатися вбивством. Якби твій минулий народився в сім'ї жителя далекої півночі на Землі, де серед законів був би один, згідно з яким старих і немічних жителів племені необхідно відправляти на крижині в океан, на смерть, твоє ставлення до смерті попередньої Татанії було б іншим. А якби ти народився в племені канібалів, які в голодні роки з'їдають старих і немічних, попередньо відрубуючи їм голови, то ти дивувався б жорстокості та недоцільності варіанта з крижиною. Крім того, що марно витрачається така кількість м'яса, так літню людину ще й змушують іти на тяжкі страждання і на можливе самогубство у крижаній воді, або смерть від холоду, голоду, або від зубів хижаків. А у вашому племені канібалів усе доцільно, швидко і безболісно. Людина відходить у світ духів без мук, і допомагає зберегти життя своїм нащадкам, віддаючи їм своє м'ясо у голодні часи. Тобто, нагадаю тобі ваше ж прислів'я про те, що у чужий монастир зі своїм уставом не ходять. До речі, і на Землі є багато країн, де евтаназія вважається нормальним явищем. Щодо відходу, то у випадку з Татанією він був добровільним. Якщо минулий бажає дожити своє життя до кінця, це його право, і ніхто йому в цьому заважати не буде. Якщо ж минулий за якихось причин вважає своє подальше існування непотрібним ані йому, ані суспільству, то він звертається до будь-якого майстра життя. А на Зеї майстрами життя можуть бути лише дріади, отже, до дріади зі званням майстра, і майстер гасить його іскру життя та передає кристал переходу до дерева життя, де вирішується, чи варто надавати іскри розуму і досвіду іншому тілу. Так, не всі отримують можливість передати свої іскри наступному. Це вирішують біля дерева життя. У випадку із Татанією це вирішував Аїд. Ти цього не помітив, бо всі перемовини та аналіз кристалів на передачу велися у пам'яті поколінь. Може тому відхід минулої Татанії здався тобі якимось обов'язковим і тривіальним. Бачу, що цей момент тобі не дуже зрозумілий, тому наголошу на тому, що "минулому" байдуже, чи передадуть його іскри розуму і досвіду "наступному", чи ні, бо саме його, "минулого", життя кінчається. Саме він, "минулий", скінчить своє існування. Його унікальна іскра життя згасне. Ти сам добре пояснив це за столом у гномів. Так, "наступний" може вважати себе тим же зейцем, досвід якого він отримав, але може і не вважати. Все залежить від того, наскільки велика різниця наступної іскри життя від минулої. Можливо, варто краще пояснити сутність іскри життя. Твоєю мовою іскру життя можна назвати твоїм "я", твоєю особистістю, твоїм самоусвідомленням, твоїм его. Знову ж таки, твоєю мовою іскра життя пов'язана з ДНК, але не відображається нею. Іскра життя особлива для кожної живої істоти. Якщо взяти іскру життя окремо, то з самого початку, крім тієї енергії, яка підтримує в одній купі клітини твого тіла, іскра життя несе з собою невелику кількість інформації. Це базові інстинкти і невеличкий алгоритм реакції на обставини. Цей алгоритм земляни називають свободою ухвалення рішень. Саме цей алгоритм, хоч і маленький, але особливий для кожної живої істоти. Відразу після народження на нього кріпляться іскри досвіду і розуму. Зрештою, коли істота стає дорослою і являє собою результат усіх подій, які з нею відбулися за час її життя, цим маленьким алгоритмом можна взагалі знехтувати. Однак на Зеї бувають варіанти, коли іскра життя "наступного", коштом цього алгоритму, настільки відрізняється від минулої іскри життя, що істота зовсім відмовляється приймати розум і досвід "минулого". Наприклад, якщо "наступний", згадуючи досвід "минулого", настільки відкидає всі вчинки свого "минулого", настільки не вважає їх своїми, бо він би так ніколи не вчинив, що відбувається нервовий розлад, то ми змушені загасити таку іскру життя, переносячи іскри розуму і досвіду "минулого", що дуже цінні для суспільства, до наступної іскри життя. І так, доки не знайдеться підхожа іскра життя. Але сама іскра життя несе настільки мало інформації, що такі випадки трапляються дуже і дуже рідко. Наприклад, Аїд, за свої двадцять два життя, бачив таке лише один раз. Хоч твоєму его і неприємно буде чути таку новину, але іскри життя є витратним матеріалом. Після смерті твоє самоусвідомлення згасне. Люди твого кола існування, що якнайдалі відкладають необхідність створити для себе закінчену картину всесвіту, відкладають на безвік і усвідомлення своєї смертності. Дуже часто вони, почувши від релігійних діячів, що душа після смерті продовжує свою ходу у вічність, об'єднують для себе поняття душі з поняттям его і заспокоюють свою свідомість тим, що саме его, саме його "я", продовжить шлях у вічність. Можливо, таке самозаспокоєння і корисне, але воно не є чесним. Що ж, пішли далі.
Ас? Так, асом за одне життя не стати. Свого роду рекорд зробив доволі давно дріада Фастор. Він за перше життя отримав звання майстра ремесла тричі. Всі двадцять чотири звання майстра різні аси збирали від семи до тринадцяти життів. Асом може стати зейць, навіть якщо він не народжений дріадою. Якщо під час одного із переходів, наприклад гном, отримає тіло дріади, то, провівши у ньому два або три життя, зможе асимілювати свої іскри й пробудити у собі риси дріади.