Тоді всі починають вважати його дуже розумним і йдуть до нього за мудрою порадою.
– З приводу твого світу нічого не можу відповісти. Зараз Сірі дотична до твоїх спогадів і саме у неї тобі потрібно про таке питати. Бо я взагалі не зрозуміла, про що ти питаєш, і навіщо вашим зейцям Бог посилає щось, що можна їсти. Он вона. Іди, питай.
Ми вийшли на велику галявину, десь пів сотні метрів у діаметрі, що мала форму майже ідеального кола. На галявині росла низенька травичка і лиш за межами цього великого зеленого кола різко починалося різнотрав'я, кущі та дерева. Всередину, за межі галявини, не росла жодна із гілок крон дерев гігантів.
Коли я вийшов на галявину і подивився вгору, то відчув себе у велетенському храмі з рівними зеленими стінами. Сонце знаходилося десь збоку. Чисте блакитне небо у формі кола слугувало для зеленого храму стелею. Не помітив підрізаної зелені. Гілки за межу кола просто не росли. Напевно, вчора ввечері Аїд і Сірі займалися саме створенням цієї галявини.
Деміург сиділа навколішки ближче до центру галявини та щось викопувала з землі. Аїда помітив на краю галявини. Він напівлежачи ширяв над землею і, схоже, спав. Дівчата неспішно пройшли через усю галявину і, піднявшись у повітря, доєдналися до аса, також зависнувши у повітрі. Позаплющували очі й відкинулися назад, начебто сиділи в невидимих кріслах стоматолога.
Не спала лише Сірі, тому я попрямував до неї. Підійшовши, побачив, що дріада, у своєму зеленому комбінезончику, навколішки сиділа в піску. Площу, близько чотирьох квадратних метрів, замість м'якого килима з трави вкривав чистий річковий пісок. Ближче до центру цієї пісочниці навколішки сиділа Сірі, й розкопавши верхній сухий шар піску до вологого, зеленим пластмасовим совочком набирала вологий пісок у червоне відерце. Довкола по піску розкиданий дитячий набір для ліплення формочок, а поряд із дріадою стояли декілька свіжозбудованих пасочок. На Землі такі, свого часу, ліпив, напевне, кожен малюк.
Було дуже дивно побачити тут земні іграшки. Сірі дуже зосередилася на своїй справі, тому я, вмостившись на траву, деякий час тихенько спостерігав за її діями.
Ввічливе очікування не допомогло. Сірі натхненно продовжувала свою справу і зовсім на мене не зважала. Пригадав, що, поки немає питань від учня, вчитель вважає, що учню нічого не потрібно, і вирішив спробувати спитати:
– Вітаю, Сірі. Дозволь тебе трохи відірвати від цієї, без сумніву, цікавої справи. У мене є багато питань. Чи можна у тебе отримати на них відповіді?
Сірі на мить підвела погляд, пильно подивилася на мене, а потім знову заходилася робити пасочки, але почала відповідати.
– Вітаю, Ваароне. Знаєш, чим далі, тим більше мені подобається ім'я, яке ти мені дав. Для того щоб отримати відповіді на свої питання, немає потреби відривати мене від моєї справи. Он бачиш, три тушки над рівнем Зеї. Вони зараз дуже щільно обмінюються зі мною дурними питаннями. Дурними тому, що вони просто беруть від мене інформацію з різних шарів пам'яті поколінь, яку могли б і самі відшукати, і переписують її у свої архіви тієї ж таки пам'яті поколінь. Твоєю мовою, відбувається копіювання та подвоєння інформації за різними адресами. Оскільки ти ще не ввійшов у свідомий контакт із пам'яттю поколінь Зеї, я спробую тобі відповісти, але лише на ті питання, які заважають тобі більш конструктивно дивитися на реальність і відвертають від подальшого розвитку. Подекуди банальна цікавість заважає зейцям зосередитися на отриманні навичок, які допомагають пізнавати світ і розвиватися. Тож, я надам тобі відповіді усною формою спілкування, але ти повинен пам'ятати, що швидкість передачі інформації усно у десятки разів повільніша від можливостей пам'яті поколінь, тому раджу тобі швидше освоїти кристал переходу. Оскільки я зараз дотична до твоїх спогадів, то буду говорити з тобою твоїми образами. Це допоможе швидше зрозуміти процеси, що відбуваються, на зрозумілих тобі прикладах. Отже, почнімо. Питань можеш не ставити. Я вже їх знаю. Відповідатиму лише на найболючіші. Які тобі заважають. Чим ми зараз тут займаємося, я тобі вже розповіла. Ті троє навчаються, а я аналізую земні захоплення та вподобання дітей. Цю галявину справді створив мені вчора увечері Аїд. Асу доступний повний контроль над рослинами й живими організмами. Для нього змінити навколишнє середовище не є складним завданням.
Затамувавши подих, я сидів і слухав. Хоча питання, які обирала деміург, можуть здатися наївними, але мені дійсно було то так цікаво, що цікавитися чимось іншим поки не хотілося.
Я намагався структурувати отриману інформацію.
Світ Зеї.
Він інший. Виявилося, що він не належить до земної теорії паралельних світів, він не знаходиться у звичному мені всесвіті, він зовсім інший. Насправді, байдуже, як його сприймати.
Можна вважати його паралельним світом. На моє життя це ніяк не вплине. У мене немає амнезії, моє тіло дійсно має спогади живої істоти, що прожила на Землі понад п'ятдесят років, вважала себе людиною, чоловіком, українцем і ще багато ким. Земне суспільство майстерно спонукає людей до навішування на себе різноманітних ярликів і обов'язків.
Крім спогадів, як виявилося, я маю канал у пам'ять поколінь свого земного світу, яким зараз скористалася Сірі для отримання великої кількості інформації, дотичної до моїх спогадів. Я ним також можу користуватися, але, на відміну від деміурга, лише для читання. Поповнити звідти свою тутешню базу знань на невідому мені раніше інформацію у мене не вийде.
Пояснити для себе існування світу Зеї можна безліччю способів. Сірі навела декілька на вибір:
Перший. Зея – новонароджений світ. Мій попередній аватар, старий землянин Валерій, створив Зею за допомогою свого волевиявлення, самостійно, разом із багаторічною історією, разом із моїм тілом, і всіма іншими мешканцями, разом із лісами, морями, полями та горами, сонцем і небом, разом з усім. Після створення, він записав у моє тіло свої спогади.
Другий. Земля і Зея – різні світи. Мій попередній аватар жив на Землі все життя. За допомогою властивостей мозку він випадково натрапив на канал, що поєднує світи Землі й Зеї, і наприкінці життя перекинув свої спогади у нове тіло, яке, знову ж таки, самостійно створив собі тут на Зеї.
Третій. Весь світ Зеї – це галюцинація, котру я, як житель Землі, створив у своїх свідомих сновидіннях. Зараз я сплю і бачу сон. Коли прокинуся, все життя на Зеї буде мною забуте, або залишиться у пам'яті легким маревом сну.
Ще існує безліч варіантів: варіант, де мій аватар зараз живий; і варіант, де він помер; варіант, де я – єдиний носій свого "я"; і варіант, де я – лише аватар, яким грає в гру від третьої особи якийсь невідомий гравець, у голову якого моє "я" переселиться після смерті.
Загалом, варіантів безліч. Головне, що потрібно зрозуміти: всі ці варіанти ніяк не вплинуть на моє сьогоднішнє самосприйняття світу. Всі ці варіанти – це лише намагання осягнути велич свого творця. Всі ці потуги марні.
Можна для власного заспокоєння прийняти для себе один із варіантів, який найкраще підходить для заспокоєння свого его.
Можна, навпаки, відкинути всі варіанти й засвоїти для себе, що значення має лише той варіант, який у цей момент допомагає із розв'язанням життєвих питань і проблем, але при цьому потрібно постійно пам'ятати, що навіть цей варіант не має значення, бо довести його істинність неможливо.
З огляду на свій життєвий досвід, можу лише порадити ставитися до життя, як до улюбленої гри у стилі ММО РПГ. Для психіки – це один із найліпших варіантів. Виглядає це так: ти закинув свій аватар у гру, стер свої справжні спогади та натомість записав аватару штучні, які нададуть грі більшого драйву.
Всю інформацію, яку ти сприймаєш у цій грі, можна для себе класифікувати як правила гри. Деякі з них є справжніми правилами, деякі хибними. Твоє завдання – розрізнити їх.
Ти можеш керуватися правилами гри, а можеш їх порушувати. Свідомо чи несвідомо, але, порушивши чи то справжні, чи то хибні правила, ти ризикуєш понести відповідальність. Не важливо – порушив ти їх свідомо чи ні. Ставкою у цій грі є твоя іскра життя.
Сірі побудувала вже з десяток фігурок із піску.
– Зі світом Зеї поки що все. Цього достатньо, щоб тимчасово притишити твою задрану цікавість. Далі продовжу, затвердивши Зею як реальність. Згідно з моєю реальністю, повторюю, що у тебе немає амнезії, твої спогади про Землю є реальними, ти зараз маєш реальне тіло людини. Жодне зі створінь Зеї, навіть Бог, не дотичні до створення твого тіла, але твоє тіло створене саме на Зеї, за нашими принципами. Тобто у твого тіла значно знижена статева функція, твоя репродуктивність стерильна, твій варіант тіла без зайвого волосяного покриву на підборідді й під пахвами, але твоє тіло створили все ж не зейці. Згідно з інформацією з пам'яті поколінь, твоє тіло з'явилося нізвідки, на дорозі до поселення зейців, де ти вперше побачив Евеліну з Гелікоклесом.
Сірі скінчила займатися пасочками. Викопала ямку завглибшки з лікоть. На дні ямки з'явилася вода. Дріада заходилася черпати воду з піском рукою, і, пропускаючи крізь пальці вологу піщану кашу, створювати на сухому місці чудернацький замок із наляпаного розчину.
Шмат XIX
∞ Невідомо коли. Невідомо де
Багато разів бачив як батьки з дітлахами робили споруди з мокрого піску на пляжі. Пильнуючи, як каша із води й піску протікає крізь пальці та залишає кияхи затверділої маси, Сірі продовжила свій урок, відповідаючи на непоставлені питання, які видряпала з моєї голови:
– Шес? Шеси, згідно з нашою теорією, підкреслюю, лише теорією, є проєкцією у наш світ жителів іншого паралельного світу. Контакт із ними неможливий. Вони живуть за своїми, нікому не відомими законами і правилами. Зустрічаються частіше на рівнинах. До них дійсно потрібно ставитися як до меблів.
Гори? Тобі приємніше буде вважати гори рештками дерев кремнієвої ери? Будь ласка. Чим вони є насправді, для тебе не має значення. Тобі варто лишень знати, що в горах знаходиться більшість міст наступних. Земляни ж звикли великі скупчення людей і споруд називати містами.
Бог на Землі? Його немає.