Згадавши про білого ведмедя, я згадав і про той спосіб, за допомогою якого я вчився не думати про білого пухнастого ненажеру.
Я увійшов у стан медитації й кілька разів увімкнув і вимкнув купол узагалі без думок.
– У мене вийшло.
– Добре. Зараз твій ментальний купол невеликий, метрів п'ять у діаметрі. Тобі потрібно навчитися розтягувати його аж до меж свого огляду, та зменшувати до меж власного тіла. Мусиш носити ментальний купол постійно. Знімати його варто лише в окремих випадках. Купол тобі необхідний для того, щоб відвертати увагу всіх недотичних до ремесла істот від своєї особи. До цього списку належать і маленькі комахи, і гризуни, і хижі звірі, і ті істоти, які зараз у цій лікарні лікують свою іскру розуму.
– Чекай, чекай, Евеліно, ти хочеш сказати, якщо я не буду тримати на собі ментальний купол поки буду спати, то мене можуть заїсти або взагалі з'їсти?
– Саме так, і не лише комахи. Зараз ти знаходишся під захистом мого купола, тому поряд із нами весь час так комфортно. Коли я піду спати, ти лишишся сам на сам із аборигенами.
– Але як я зможу тримати купол під час сну?
– Тренуйся. Це можливо.
Мені згадалося, як у дитинстві мої родичі намагалися виправити мій сколіоз. Мільйони разів мене ляпали по спині зі словами "тримайся струнко", але здихався я від зігнутої спини й сутулості, лише коли отримав справжню мотивацію. Почав тягати залізо у спортзалі, раз і назавжди дав собі команду ходити із прямою спиною і підтягнутими м'язами преса, лише коли почав соромитися, що мене можуть дівчата зігнутим побачити.
Зараз мотивація була навіть більшою, бо комарі уночі кому хочеш життя зіпсувати можуть. Але під час сну...
Уявивши собі, що я вже щось можу, вхопив бога за бороду, що з такою методою навчання миттю стану великим ремісником, звісно, не асом, але до майстра зможу швиденько доскочити, я попрохав Евеліну навчити мене прибирати за собою лайно. Дуже вже мені хотілося не залишати після себе слідів і завести собі біде за викликом.
– Тобі ще зарано такому вчитися.
– Чому?
– Тому, що ти повторюєш помилки всіх охочих долучитися до ремесла. Та тут простіше один раз показати, ніж довго розпатякувати.
Евеліна відірвала шматок драпана і кинула його на траву.
– Уяви, що це твій послід.
Я швиденько всівся на губку, розслабив тіло і сказав:
– Уявив. Готовий.
Далі я з допомогою своєї наставниці розчинив шматок драпана в землі, і відразу ж зрозумів, чому мені справді ще не на часі вчитися таких умінь.
Уявіть собі картину. Ви спите і бачите сон. Уві сні ви кладете на підлогу залізну кулю, на неї кладете дощечку, на яку стаєте лівою ногою і стоїте, підтримуючи рівновагу. Правою ногою ви крутите хула-хуп, ваші руки жонглюють гострими ножами, а на носі у вас стоїть тростина. Її ви також підтримуєте у рівновазі. Мало того, уві сні у вас це все дуже добре виходить! Уявили? А тепер прокиньтеся і спробуйте відтворити цю картинку в реальності.
А дзуськи! І зважте на те, що у вас анічогісінько не вийде, навіть якщо ви знайдете вдома шість однакових ножів, щоб ними можна було зручно жонглювати!
– Зрозумів?
– Зрозумів. Але я так просто не здамся!
– Звісно. Напевно, витративши море часу і безліч разів повторивши тобі демонстрацію вміння, ми й змогли б досягти результату, але зараз це не потрібно ні мені, ні тобі. Набагато краще, якщо ти почнеш освоювати вміння в порядку зростання складності. Від завтра ти будеш знаходитися біля Сірі. Раджу тобі не ставити їй дурні запитання, а відразу давати запит на демонстрацію вмінь. Вона це зробить для тебе набагато професійніше, ніж я. Скажу тобі ще дещо. Ми з Татанією також будемо знаходитися там, і можна сказати, плануємо скористатися можливістю повчитися у Сірі. Їй байдуже, скільки учнів учити одночасно. Думаю, що Аїд також захоче на дурняк отримати кілька уроків від деміурга.
– Тоді для того, щоб не витрачати задарма час, мені потрібен список усіх умінь у вигляді таблиці, розподілений у порядку зростання складності.
– Перестань згадувати свій світ. Не можу я тобі зробити список. Може, Татанія змогла б, але в неї мало часу, і ти все одно не зрозумієш ельфійські літери. Але я можу тобі надати блок образів умінь від різних напрямів ремесла зі зростальною складністю. Я за цим блоком сама вчилася. Але для цього тобі потрібно освоїти кристал переходу і пам'ять поколінь.
– Точно! Ми ж за кристал зовсім забули. Ось він, – я дістав із ремінної кишені зеленуватий кристал переходу. – А можна його якось на шию мені прилаштувати? Бо відчуваю, що найближчим часом буду дуже часто ним користуватися.
– Звісно, можна, – Евеліна взяла в мене кристал, відділила від найближчого куща гілку, яка, втративши форму, перетворилася на сірий мотузок. У кристалі з'явився отвір, сам кристал став більш пласким, мотузок, немов тоненький хробачок, самостійно проліз в отвір і дріада наблизила кристал мені до шиї. Мотузок самостійно зав'язався десь позаду.
Помацавши пальцями й не відчувши вузлика, я зрозумів, що зняти його самостійно не зможу. Але наразі це мене не бентежило.
Підключенню до місцевої мережі Інтернету (пам'яті поколінь) я навчився так само, як і ментальному бар'єру.
Опинившись у пам'яті поколінь, я виявився повністю дезорієнтованим. Різні голоси, постійне мерехтіння картинок і звуків, незрозуміла колірна гамма. Тут я стикнувся з певною проблемою.
Образ керування пам'яттю поколінь Евеліна мені не могла передати, бо передавати його необхідно було по каналу пам'яті поколінь, яким я поки що не міг користуватися.
Але я й без інструкції настільки захопився вивченням нової іграшки, що Евеліна ледве достукалася до мене. Повідомила, що вже вечір, що вона йде спати й радить мені не засинати сидячи, а лягти в драпан. Ще вона сказала, що зранку буде дощ, і я маю подбати про захист для голови. Не дуже зрозумівши почуте, я погодився.
Ще деякий час намагався опанувати пам'ять поколінь.
Стан, коли я входив у контакт із кристалом переходу, можна порівняти з тими моментами життя, коли людина зачитується цікавою книгою. Навколишній світ на деякий час перестає існувати, в голові виникають образи персонажів прочитаного, читач повністю випадає з реальності. Але у випадку з кристалом стан відволікання від довкілля повністю контрольований.
Перший день мого свідомого життя у світі Зеї був довгим та інформативним. Коли я спіймав себе на тому, що від утоми мене хилить у сон і думки в голові плутаються, було ще досить світло, і я встиг підготуватися до сну.
Не знаючи, який саме захист від дощу мала на увазі Евеліна, я обладнав собі спальне місце таким чином, щоб голова знаходилася під великим листком, схожим на листя лопуха.
Не довіряючи на сто відсотків драпану, я вирішив спати в одязі. Зробивши ножем дуговий поріз верхнього шару губки, я, ногами вперед, проламуючи м'якуш, немов у кишеню, заліз до імпровізованого спального мішка. Підігнувши трохи в узголів'ї верхній шар драпана, створив собі щось на кшталт подушки, і, лишень моя голова її торкнулася, поринув у сон.
Прокинувся я пізно вночі від відчуття тривоги. Відразу пригадав де я і де мої речі. Лежав на правому боці. Було трохи незручно. Вирішив повернутися на лівий бік і з'ясував, що імпровізованої подушки під головою вже немає, а моя "ковдра" так зрослася із драпаном, що не залишилося і сліду від розрізу. Моє тіло м'яко зафіксоване м'якушем драпана, і зовні стирчить лише голова. Посовавшись, немов ведмідь у барлозі, розриваючи рослинні зв'язки, звільнив собі трохи місця для життя. Перевернувшись, врешті, на лівий бік, підважив плечем м'якуш рослини та, загорнувши новий пласт драпана, відновив собі подушку для комфортного сну.
В лісі повної темряви не було, і повної тиші теж. Щось десь шурхотіло, ходило, зітхало. Іноді вдалині подавало голос якесь невелике лісове створіння. Небо від мого погляду приховувало листя лопуха. Я почав спостерігати за лісом ліворуч від себе. Серед рослин літало багато маленьких джерел світла, схожих на земних світлячків. Деякі мигали, деякі горіли постійно.
Плоди на деревах також означилися слабеньким фосфорним світлом.
Для того, щоб щось освітити, або створити тіні, природного освітлення не вистачало, тому ліс видавався темною плямою, на якій то тут, то там виникали й згасали білі зірочки.
Неподалік від мого обличчя пара світлячків затіяла гру у квача. Коли вони у своєму польоті наближалися до поверхні драпана, або сідали на нього, то освітлювали невелику площу губки, але яку форму мали самі комахи, я розгледіти не зміг.
Гадаю, що на фоні цих маленьких світлих плямок Ніконіна мала б видаватися прожектором. Напевно, у берегинь долини Ваахол ночами відбувається ціла світова феєрія.
Ось скінчить Сірі мене читати, навчусь у неї ремесла, і якщо Аїд мене не ліквідує, як непотріб, буду подорожувати. Полечу до Ніконіни на острів, подивлюся на нічне шоу берегинь.
Якщо не брати до уваги можливої ліквідації асом, то на Зеї можна жити, як у раю. Харчі та вода – під рукою, навіть такому недотичному до ремесла, як я зараз, можна іти, куди хочеш, жити, як хочеш.
Я відламав трохи м'якоті драпана і потягнув до рота. Смачно. Різноманіття невелике, зате кількість і доступність харчів вражає. Видався собі схожим на хробака в яблуці. Можна однією стороною їсти, іншою – гидити. Лишень іноді необхідно з місця на місце переповзати, щоб лайном не дуже смерділо. А головне, вночі є чим похряцати.
І тут я зрозумів, звідки взялося те почуття тривоги, яке мене розбудило. Я помітив, що два світлячки сидять на невеликій відстані одне від одного й зрідка моргають. Одночасно.
І напівсонний я допетрав, що це не світлячки! Це звір! Він сидів метрів за п'ять від мене і дивився мені в очі! Господи, як же я злякався! Куди й поділися всі позитивні результати тренінгів із підкорення страху!
Упорскування слонячої дози адреналіну! Пульс із шістдесяти, б'ючи всі рекорди, підскакує до двохсот! Холодний піт і порожнеча під серцем. Час уповільнюється і якась нещасна секунда паралічу, витрачена на обдумування правильної реакції, перетворюється на хвилину!
"– Ментальний бар'єр!!! Йолоп!!! Ментальний бар'єр!!!"
Хто б сумнівався, що, заснувши, я втратив контроль і ментальний захист разом із ним. З усієї сили, якщо це висловлювання можна вважати доречним, я одягнув ментальний бар'єр.