Усередині вони підійшли до стійки реєстрації. Темноволоса дівчина ввічливо перевірила дані і направила їх на третій поверх до кабінету містера Хартера.
У ліфті вони піднялися на третій поверх, де розташовувався call-центр, офісні приміщення та конференц-зали. Пройшовши повз офіси, вони дісталися кабінету, який вказала дівчина. Постукавши, вони почули голос із середини:
— Заходьте.
Увійшовши в кабінет, Джошуа на мить зупинився. Стіни були прикрашені різноманітними картинами, полицями з книгами та сувенірами, а між ними — десятки кімнатних рослин: від маленьких вазонів на підвіконнях до високих фікусів у кутках. Атмосфера кабінету здавалася водночас затишною й владною.
Містер Хартер підвівся зі свого шкіряного крісла, привітав Джошуа і жестом запросив сісти навпроти свого масивного дубового столу. А Крісу коротко наказав:
— Вийди на хвилинку.
Коли двері зачинилися, Хартер схрестив руки на столі й почав без прелюдій:
— Може, Кріс уже тобі казав, він залишається працювати на об'єкті. Але я хотів поговорити з тобою окремо. Джошуа, я бачу в тобі не просто архітектора. Ти — найталановитіший керівник із усіх, кого я знаю. Тому я пропоную тобі не лише співпрацю. Я пропоную стати моїм партнером.
Він нахилився вперед, його голос заграв пристрастю:
— Уяви: ми разом будуємо майбутнє. Навколо нас обертатимуться мільйони. Ми станемо настільки багатими, що гроші перестануть мати значення. Цей проект — прорив у будівництві та заселенні. І вже зараз керівництво розглядає плани розпочати подібні проекти по всій Америці. Але спершу треба довести успіх цього.
Хартер зробив паузу і, дивлячись прямо в очі, промовив:
— То що, Джошуа? Ти зі мною?
У Джошуа закалатало серце. Його проект, над яким він працював сім важких років, тепер визнавали на світовому рівні. Йому хотілося кинути все й відпочити хоча б рік — забути безсонні ночі, дедлайни, напругу. Але жага визнання, можливість залишити слід в історії й заробити мільйони перемогли втому.
— Я з вами, — нарешті сказав він.