Лишившись без підтримки каменю, водяна маса із гучним "плюсь" розплескалася на піщаному березі річки. Розслаблене тіло безвільною масою човпнулося на пісок. Майже пів хвилини істота не подавала ознак життя.
Евеліна продовжувала напружено спостерігати за нею. Я також вирішив поки що не подавати ознак життя, бо якщо експеримент закінчився невдачею, я ризикую ненадовго пережити цю подію.
Нарешті мокре тіло на березі заворушилося і підвелося на карачки. Молода дівчина, з білим волоссям, що мокрими патьоками виснуть на голові. Вона здригнулася в блювотному поклику, і з рота на пісок вилився товстий струмінь води. Ривком дівчина підвелася на коліна і голосно втягла в легені повітря. Відразу зайшлася глибоким кашлем, випльовуючи залишки води на пісок. Відкашлявшись, ненадовго завмерла, приходячи до тями. Розчепіривши замацані піском пальці на руках, вона із подивом оглянула їх. Потім оглянула всю себе й, хитаючись, незграбно підвелася на ноги. Озирнувшись, помітила нас із Евеліною. Упізнала. Помахала рукою.
З Евеліни наче випустили повітря. Поглянувши на неї, побачив, що вона радісно усміхається. На очах у неї бринять сльози. Ну все, отже, можна трохи розслабитися. Але довго спостерігати за дріадою нецікаво, зважаючи на те, що недалеко знаходиться оголена ельфійка.
Татанія відвернулася від нас і пішла до води. Підійшовши до лінії прибою, ельфійка невисоко злетіла в повітря. Розвівши руки й ноги в сторони, вона завмерла, створивши в повітрі "зірочку". Від річки до неї повітрям потяглися струмені води. Вкривши все тіло, кінцівки та голову, вода спінилася як шампанське, і стекла на пісок.
Натомість довкола тіла Татанії почав швидко крутитися туман. Побачивши, як розвівається біле волосся, я зрозумів, що то не туман, а гаряче повітря. Такий собі фен для просушування.
Далі взагалі почався майстер-клас для публіки із застосуванням умінь багаторазового майстра. Татанія вже у розслабленій позі розвернулася в повітрі й дуже повільно полетіла в наш бік. Тим часом на одній зі шкаралупок кам'яної кулі утворився круглий чорний отвір підпросторової кишені. З води піднялася в повітря чималенька рибина, десь на пів кіло. Сіпнувшись, вона повисла в повітрі, підозрюю, вже мертвою, зі зламаним хребтом. Потім, по дузі, тушка риби залетіла до чорного отвору і відразу вилетіла звідти. За нею рівною колоною почали вилітати такі ж мертві рибини.
Коли їх набралося з десяток, усі вони раптом злетілися докупи й утворили сіро-червону кулю м'ясного фаршу, що, перемішуючись, утратила у розмірах і змінила колір до темно-коричневого. Тим часом одна з колишніх кам'яних шкарлупок кулі здійнялася в повітря і почала кришитися, ламатися, втрачати форму. З неї на землю посипався сірий пил.
Коли від багатокілограмової кам'яної шкаралупи залишився невеличкий, величиною з фалангу пальця, сріблястий м'ячик, він повторив шлях рибини, і вже десятки темно-сріблястих м'ячиків утворили ще одну кулю металевого забарвлення, схожу на велетенську краплю живого срібла.
Від найближчих кущів до ельфійки підлетіла відрізана гілляка з листям, до неї додалася невелика водяна сфера. Рослинність утратила форму, перемішавшись із водою і помножившись, вона утворила кулю з якоїсь багнюки.
Всі ці дії відбувалися навколо ельфійки одночасно, і я ледь устигав поглядом відстежити та зрозуміти цей упорядкований хаос.
Коли сформувалися всі три кулі, вони наблизилися до ельфійки й, втративши форму, одночасно обліпили все її тіло. Кольори та речовини розтеклися й змішалися на жіночих формах. Декілька секунд абракадабри – й все припинилося.
Широкий пояс, браслети та чобітки із чорної шкіри зі сріблястими металевими вставками. Чорні шкіряні обтислі штани. Біла сорочка з довгим загостреним комірцем, оторочками й чорними вставками. Відкинутий за спину чорний плащ із великим каптуром та срібною застібкою на грудях. Загалом, три кольори: чорний, срібний і білий. Недбало розтріпане молочно-біле коротке волосся лише доповнювало цю гармонію.
Перелетівши межу берегового піску, Татанія ступила на траву вже повністю одягненою. Ми з Евеліною підвелися їй назустріч.
– Вітаю тебе, майстре Евеліно, – Татанія простягла руку для рукостискання.
– Моє вітання, майстре, – Евеліна потисла простягнену руку.
Після ручкання на долоні у Татанії лишився новий зелений кристал переходу, який вона сховала до невеличкої кишені на своєму поясі.
– Як твоє ім'я? – продовжує Евеліна.
– Нехай лишається Татанія. Мені до вподоби, як воно звучить, – ельфійка повернулася в мій бік і простягнула мені руку. – Ваароне, дозволиш?
Подумавши, що ельфійка теж хоче зі мною привітатися з нагоди перевтілення у нове тіло, я схилився і церемонно поцілував простягнену руку.
Не знаю, що мене підбило на такий вчинок. За минуле життя я може пару разів виконував таке привітання, і звички так вітатися у мене не було. Але зараз я зробив це чисто автоматично.
Піднявши голову, я побачив на обличчі Татанії підняту від здивування праву брову і саркастичну посмішку.
– Ну, від слів минулої я не відмовляюся, тіло в тебе справді цікаве, і на контрасті міг би бути цікавий досвід, – ельфійка неспішно зробила крок до мене впритул й обличчям потягнулася до моєї шиї, немов би бажаючи поцілувати. Повела носом біля вуха і відступила. – Але, на жаль, ні. Запах усе псує. Проте, я все ще хочу отримати назад речі, які тобі давала на збереження моя минула.
Зрозумівши свою помилку, я похапцем підхопив лук і сагайдак Татанії, що клав біля себе на траву, і віддав їй до рук. Коли Татанія взяла свої речі, їхнє оздоблення змінило колір із зеленого на чорний зі сріблом.
Евеліна фиркнула:
– Пф... Татаніє, не бери в голову! У Ваарона в голові каша, він і сам не розуміє що робить. Зараз Аїд вивчає його іскри.
– Евеліно, ти хочеш сказати, що я в новому тілі така страшна, що не можу сподобатися молодому дріаді? – ельфійка махнула перед собою зігнутою рукою.
Перед нею з'явилася хмаринка туману й, згустившись, перетворилася спочатку на прозору плівку, а потім на срібне гладеньке люстро неправильної форми, без оправи, яке повисло перед обличчям Татанії. Вона подивилася на своє відображення і здивовано промовила:
– Овва! А ваш Аїд справді робить свою справу на вищому рівні. Я думала, що ще з пів року у нового тіла міміка буде підлаштовуватися до моїх іскор, а він мені зробив персональне тіло молодої Татанії!
Я вирішив хоч якось реабілітуватися і виступив на захист Евеліни:
– Аїд не міг вам зробити таке тіло, бо він вас не бачив, а якщо і бачив, то давно, а пригадувати ваші характеристики, певно, полінувався. Цей подарунок для вас зробила Евеліна. І, повинен зізнатися, зробила відмінно. І якщо я щось не так роблю, то прошу вибачити, бо я взагалі в цьому світі, немов у казці. Дивлюся на все, відкривши рота, і не можу повірити.
Татанія продовжувала дивитися в люстро. За цей час її зачіска трохи змінилася. На скронях залишився короткий їжачок, решта молочно-білого волосся рівненько зачесалася назад. Ельфійка тепер виглядала трохи по хижому.
– Евеліно, тобі окрема подяка. Однак мушу зауважити, що просто бути у молодому сильному тілі – це одне, і зовсім інше – бути у тому ж молодому і сильному тілі, але, маючи гору досвіду і спогади про сухе і слабке тіло старої карги. Чи можу я на подяку запропонувати тобі посидіти десь і потеревенити про наші жіночі справи?
– Вітаю, Татаніє. Радий вочевидь зустрітися з тобою. – Аїд, зненацька з'явившись позаду нас, із гідністю схилив голову, вітаючись з ельфійкою. – Звісно, Евеліна заслужила на відпочинок, оскільки якісно зробила свою роботу. Але навіть відмінна робота не дає їй право лишати після себе гармидер на березі.
"– Зрозумів, пентюх, як вітатися треба?"
"– Зрозумів. Добре, що не треба горланити на весь ліс, що бажаєш усім швидкої стріли та зеленого листя, чи ще чогось екзотичного."
Евеліна присоромлено зробила крок до берега і швидко перенесла рештки кам'яної кулі на лівий берег та трансформувала їх у пісок.
Татанія розвіяла люстро і, схиливши голову, також привіталася з Аїдом:
– Вітаю, асе. У тебе чудова учениця. У тілі, яке вона створила, стільки енергії, що я навіть після тисяч років минулих життів почала задивлятися на молодих дріад, що відрізняються своєю статурою.
Аїд посміхнувся:
– Татаніє, ви майстерно робите компліменти. Однак постава Ваарона – це не наша заслуга. Вас може зацікавити той факт, що тіло Ваарона є тілом людини й, можливо, у вашому тілі сколихнулися інстинкти, що своїм походженням сягають глибин нашої багаторічної історії.
– Людини?! – і ельфійка, і дріада повернулися у мій бік.
Евеліна здивовано спитала:
– Я думала, що це міфи. А чому я не бачила в дереві досвіду матриці для виготовлення тіла людини?
– Ти просто не шукала, – пояснив ас. – Треба було дивитися серед тіл, які не використовуються. Там є ще кілька цікавих зразків.
– А чому їх не використовували? Це заборонено?
– Ні, просто ні в кого з минулих не виникає бажання, щоб їхній майбутній прожив ціле життя в тілі іншого виду. На зміну виду йдуть рідко, і то, міняють вид на дріаду, щоб у своєму розвитку дістатися до аса.
– Тобто, це перше тіло людини, яке ми можемо бачити з часів апокаліпсиса?!
– Саме так.
– Ваароне, – дріада звернулася до мене з підозрілою показною люб'язністю. – А можеш зняти одяг? Я хочу подивитися, – очі жіночої половини запалали цікавістю.
– Що саме ти хочеш подивитися? – насторожився я, не знаючи, куди мені зараз треба буде тікати.
На обличчі аса з'явилася посмішка й у мене в голові залунав його голос:
"Аїд: – Не бійся, у цьому світі трохи інші закони поведінки різних видів. У цьому випадку в них чисто лікарський інтерес. А можливого збудження не бійся, я тобі відрегулював діяльність залоз на цей випадок."
"– Телепатія. І без усіляких звукових доріжок."
"Аїд: – Ні, це не телепатія. Це зв'язок через пам'ять поколінь. Я ж створював тобі кристал переходу. Отже, знайомство у нас із тобою вже є. Багато чого про твої спогади зрозумів. Усе поясню. Спочатку задовольни цікавість цих панянок. А то від них відбою не буде."
" Все знімати?"
"Аїд: – Все. Не соромся, їх лише анатомія цікавить."
Бурмочучи собі під носа вульгарну приказку: "Покажи, покажи, від утіхи не біжи", я заходився знімати одяг.