Що це нове тіло з вашими спогадами і є ви. Уявіть, що всі ваші спогади, і ви самі, зараз у такому тілі – одноденки. Увечері вам захочеться спати, вночі ви помрете, а назавтра нове тіло з вашими спогадами буде жити завтрашній день уже без вас. Весь сенс у тому, що завтра у завтрашньому тілі будете жити вже не ви. То буде хтось інший і йому в голову будуть записані ваші спогади. А саме ви... Ви. Ви помрете сьогодні увечері. Все ваше життя, незалежно від ваших спогадів, становить лише сьогоднішній день із того моменту, коли ви відкрили очі й до цієї миті. А жити вам лишилося лише до вечора. Отож, я запитую, чи не страшно вам лягати спати увечері? Мені не страшно. І до можливої ліквідації я відношуся так само. А от жула у Мараванни справді вийшла дуже вдало. І, хоч би як це зараз звучало, я вперше у житті таку скуштував. Дякую.
За столом повисла пауза.
– Непогана інтерпретація одного із початкових інструктажів про освоєння кристала переходу, – вперше подала голос Барбена. – Евеліно, мені здається, що Ваарон не всю пам'ять утратив.
– У Ваарона цікавий випадок, – заходилася пояснювати Евеліна. – У пам'яті поколінь, не дуже заглиблюючись, я знайшла випадки, коли втрачалася пам'ять на невеликі проміжки часу. Декілька періодів, або навіть років. Тоді замість втраченої пам'яті лишається просто пусте місце. Ваарон утратив пам'ять повністю. Якби замість втраченого лишилося пусте місце, то Ваарон і розмовляти з нами не зміг би. Вочевидь, мозок Ваарона увімкнув якусь захисну реакцію і повністю переписав усі спогади, перекрутивши всі факти так, що начебто вигадав собі нове минуле життя, і згідно з його розповіддю він собі вигадав не лише минуле життя, а й інший, минулий світ, у якому він ніби жив. Тому я й думаю, що травма, яка викликала таку трансформацію пам'яті, повинна бути суттєвою.
– А мені сподобалося, – вступив у бесіду і другий гном, що був дуже схожий на Мраченоса. Здається, дріада згадувала про його брата-близнюка Мрачагоса. – Мені подобається, коли картина всесвіту подається у новому світлі. Розумієш, Ваароне, коли ми починаємо долучатися до пам'яті поколінь і отримуємо кристал переходу, – гном показав свій напівпрозорий зелений кристал, відхиливши комір ночнушки. У Мрачагоса він бовтався на блискучому ланцюжку, на шиї. – Нам розповідають і про принципи отримання наступного життя. У наступне тіло заноситься копія іскри розуму та іскри досвіду, зейця, котрий помирає. Але іскру життя скопіювати неможливо, бо вона прив'язана до фізичного тіла, тому у померлого іскра життя згасає, а наступне тіло отримує нову іскру життя від природи. Тобто все так, як ти й розповів, лише розмір життя ти зменшив до одного дня. І от це зменшення розміру я вважаю дуже цікавим. З'являється багато цікавих думок. Що ще у своїй пам'яті ти можеш видобути з цього приводу?
– У моїх спогадах... – я намагався правильно підібрати слова. – У тому, вигаданому світі, який я пам'ятаю, подібні розповіді застосовували для того, щоб у лю... У зейців виникало бажання більше цінувати час у своєму житті, і щоб надихати на працю.
Раптом я отримав іще одного "дружнього" стусана від Міхона. Бачу, потрібно буде звертатися до Евеліни, щоб знову лікувала мою праву руку від таких дружніх проявів гнома.
– А ти дуже цінний зейць! – Міхон був дуже збуджений. – Я часто подорожую по пам'яті поколінь. Ми там із друзями знайшли один новий світ для подорожей. Я тобі потім образ передам. Це просто до дрижаків цікава локація! Там у місцевих немає дерев життя, іще там катаклізми, і взагалі їм там не цукром посипано. То ми з друзями проводимо там тераформування земель на ще не освоєних територіях і будуємо там міста. Але я не про те. Якщо ти вигадав новий світ, і він досить цікавий, можливо, його можна долучити до плеяди світів для подорожей. Тоді ти навіть можеш не повертати свою пам'ять. За один такий світ твоя репутація сягне такої висоти, що наступні життя тобі забезпечені. Як мінімум, одне. Евеліно, хочу тебе просити від всіх любителів пам'яті поколінь. Зроби дублікат іскри досвіду Ваарона перед тим, як вести його до Аїда. Мені цікавий вигаданий ним світ, і я маю знайомого майстра досвіду. Він зможе вмонтувати світ Ваарона у плеяду світів для подорожей. Дев'яносто відсотків репутації зобов'язуюся повернути Ваарону. Десять... Ну, ти розумієш, і майстра треба зацікавити, і собі відсоточок лишити.
– Міхоне, ти претендуєш на горде звання афериста. Давай знайомство, – Евеліна простягнула через мене праву руку Міхону. Той у відповідь простягнув ліву.
– Міхоне, прибери ліву руку! Мені так незручно. Не буду я лікувати твого історичного пальця. – Міхон, засоромившись, забрав ліву та простягнув правицю, і вони потисли одне одному руки прямо перед моїм животом.
– Зроблю. Але віддам тобі лише, якщо Ваарона ліквідують. Тоді, звісно, ніякої репутації нікому повертати не потрібно буде. Але, як я впевнилася, світ у Ваарона продуманий дуже детально. До дрібниць. Не те лайно, яке творці світів роблять у пам'яті поколінь на загал. Обсягом інформації потягне на ціле життя. Але мені нецікаво займатися перегонкою інформації до дерева досвіду. Нудно й одноманітно. Набагато цікавіше було б самій побувати у світі Ваарона. Буде жаль втратити таке творіння. Якщо отримаєш кристал, із тебе образ світу, щоб я довго не шукала. Але якщо Ваарон повернеться, то домовлятися будеш уже з ним. Зараз він тобі знайомство дати не зможе, у нього навіть кристала переходу немає. Зустрітися зможете через мене. Але і для тебе копію я зараз робити не буду, ти першонароджений, у випадку чого, з тебе – як із ящірки вода, а огрібати від ображеного на мене наступного мені не дуже подобається. Уяви, якщо у минулому Ваарон був асом?
"– Агов! Альтер-его, а ось і шанс повернутися на Землю."
"– Сумніваюся. Здається, пам'ять поколінь – це місцевий аналог Інтернету. А світи для подорожей – це віртуальні ігри, де такі аферисти, як Міхон, проводять час. Але які тут щирі люди, чи то пак, зейці! При живому мені укладають якісь угоди на випадок моєї смерті. І наче нічого не відбувається, а замість мене тут швабра сидить."
"– Складається враження, що тобі варто радіти вже тому, що у тебе до огляду в Аїда є хоча б статус живої істоти. Тебе он із-за столу не вигнали, нагодували, однак, для них ти майже мрець."
"– Усе ж мене більше непокоїть дивне відчуття. А що, якщо Землі справді не існує? Що, якщо я прожив дріадою тут усе своє перше життя і дійсно втратив пам'ять? Щось усі факти дуже підозріло сходяться в один логічний ланцюжок! А якщо мій мозок справді навигадував усілякої маячні, якої бути не могло? Земля, дитинство в СиСиРи, сіре життя в комуністичному кріпацтві, навчання, робота, безпросвітна рутина... Дійсно, ворогу такої долі не побажаєш."
"– Зваж іще й на те, що, не пам'ятаючи минулого тут, і вже не сприймаючи реальності свого минулого у спогадах, я взагалі втрачаю відчуття реальності. Зникає відчуття опори. Починаю жити одним днем і реагувати на все так, неначе мене у віртуальну гру закинуло. Мою улюблену ММО РПГ. Не існує ні минулого, ні майбутнього. Є гра, і я просто реагую, неначе втратив контроль уві сні, не маючи повної картини подій. І ставлення до смерті у мене таке, як у грі. Ну, ліквідує мене Аїд, що ж? Нормально! Полечу до кібеліска на переродження. Ніяких емоцій і жалю до свого нікчемного життя. Мені навіть нецікаво: перероджуся я біля кибеліска чи ні."
"– А ще у мене знову змінилося розуміння смерті. Для того, хто вмирає, поняття драматизму кінцевості життя можна відкинути зовсім. Смерть кожної особи має якесь відлуння лише в довкільних живих. Ось гноми з дріадою бачать мене уперше. Вони мають високий рівень суспільного життя і звикли, що кожному можна розраховувати на допомогу і кожний отримує моральне задоволення, допомагаючи іншим. Тож вилікували, прихистили, нагодували, але не чіпляти ж мене собі на шию? Або я і далі їм цікавий, і вони пропонують мені якесь подальше спілкування за ту цікавинку, яку можуть від мене отримати, або злазь із шиї, добродію, і йди, куди хочеш. Отримав допомогу, радій собі тихенько. Бо можуть узагалі ліквідувати, щоб не плутався під ногами."
"– Але це, по суті, й у нас так. Були б це знайомі, або рідні, на Землі, залежно від цинічності родичів, я міг би розраховувати деякий час на пансіон, але далі я повинен був би стати корисним, або багатим. У кожному варіанті розвитку подій моя смерть слугувала б для рідні приводом влаштувати собі свято поховання, де і поїсти можна, і кості покійному перемити. Щирий сум за покійником можливий лише у кровників. Але і це також залежить від тих земель де ти жив. Он у кацапських андрофагів-людожерів, у кращому випадку, якщо небіжчик устиг померти самостійно, тіло поховали б, у гіршому – добили б, не чекаючи смерті, щоб можна було з'їсти. Все в сім'ю, все в шлунок. Виходить, що для того, хто помирає, смерть не має значення... Та-а-а... Моя смерть для мене не має значення... Цікаве безглуздя завітало сьогодні до мене в голову."
Шмат XIV
∞ Невідомо де. Невідомо коли
Фургон неспішно їхав лісовою дорогою. Гелікоклес, як і обіцяв дріаді, віз нас до дерева життя. Гном сидів на передньому сідлі ящера й спостерігав за дорогою, а ми з Евеліною вмостилися на фургоні, прямо на ящиках, виготовлених із дерева, як і більшість виробів гномів, які я до цього часу бачив.
Я діставав дріаду питаннями. Цього разу отримував не всі відповіді, бо здебільшого цікавився життєвими дрібницями, розповідати про які дріаді було ліньки. Від нецікавих питань Евеліна відхрещувалася, відтерміновуючи їх до того моменту, коли я отримаю огляд від аса. Мовляв, якщо все буде нормально, то навчусь користуватися кристалом переходу і всі відповіді сам знайду. А якщо ні, то воно мені все одно не знадобиться.
Серед усього іншого я розпитав про Ніконіну.
Після сніданку, коли ми вийшли у двір, Ніка отримала від Евеліни свій кристал переходу. Я навіть не сумнівався, що це буде малесенька зелена кришталева паличка.