Коли разом зі старшою вагітною донькою батько Принцеси прилетів до Канади, то їх в аеропорту зустрічав зять з друзями. У зятя сповзли ззаду спортивні штани й він ходив по найбільшому аеропорту Канади й всім показував добрячу частину верхньої частини своїх сідниць. Тоді я лише посміявся і сприйняв це за випадковість. Але зять, наче жінка дуже слідкує за своєю зовнішністю, годинами може приводити себе в порядок і крутитися перед дзеркалом.
Коли на початку перебування в Канаді у мене і зятя були хороші відносини, то я якось розповів йому про свого кращого університетського друга, який виявився геєм. Зять почав переконувати мене, що ні в якому разі про це не можна нікому розповідати, бо, мовляв, в Україні багато людей погано відноситься до геїв і до їх знайомих, тому через дружбу з геями можна отримати великі проблеми. Це якось дико прозвучало. Які проблеми? Навпаки, нині геї в тренді й гордяться своєю сексуальною орієнтацією! Геї нарешті отримали все, чого хотіли кілька тисяч років на цій планеті. У Канаді дозволені одностатеві шлюби. На вулицях Канади багато геїв та лесбійок, навіть пенсіонерів, які ніскільки не соромляться і демонструють свою закоханість один в одного. Коли ти гей – то ти крутіший за всіх. Йдеш попереду планети всієї! Погане відношення до сексуальних меншин – то дикий пережиток темних часів.
Трохи незвично для мене дивитися і на яскраву багатоколірну екстравагантну білизну зятя, яку доводиться прати бабусі. Добила нас, стареньких, і сорочка зятя, яка має всі кольори світового веселкового прапора ЛГБТ-спільноти. Кращому моєму другу набридло в Україні приховувати свою сексуальну орієнтацію. Друг поїхав на заробітки до Італії й одружився з чоловіком-італійцем. Тож я і дружина відтепер ще й живемо у страху за майбутнє старшої доньки. Ми боїмося, що зять припинить прикидатися, залишить сім'ю та знайде нарешті чергового коханого чоловіком, який погодиться з ним жити.
Я згадую слова бабусі зятя про те, що її внук ніколи не зустрічався з дівчатами й нинішня дружина була його першою жінкою, з якою одружився в 30 років. І, дійсно, зять, як жінка, може годинами сам говорити телефоном ні про що з чоловіками, або не менше часу розповідати про чесноти якогось прекрасного чоловіка, який потім, після того, як його краще взнають старенькі, виявиться рідкісним мерзотником, як найкращий друг дитинства зятя, що нині проживає разом з зятем в одному місті в Канаді. Зять закохується в усіх підряд чоловіків, яких зустрічає, але поки що ніхто з них не відповідає йому взаємність і це доводить чоловіка до сказу, який після дифірамбів на початку знайомства згодом починає їх проклинати та лаяти. Отаке воно життя в декораціях, де підмостки щомиті можуть завалитися під вагою правди.
77.Девіденди від сварок
Найстрашніший розрахунок ховається
за маскою образи, де кожна
сльоза дитини — це зекономлений цент
У канадському домі за столом сидять пани Ніхто. Принаймні так мене і мою дружину називає зять. Він заходить на кухню з пакунком із ресторану, від якого пахне прянощами та розкішшю, і демонстративно починав їсти, не пропонуючи навіть шматочка синові.
Він 2 роки він плекає свою образу на моє слово "ідіот" про нього, наче рідкісну орхідею. Це була найвигідніша інвестиція в його житті й він багато думає на цю тему:
"Ідіот, кажеш? О ні, старий, ідіот тут не я. Ідіот той, хто купує продукти на всю ораву. А я ображений. Я глибоко поранений у свою дворянську душу. І поки ця рана гоїться, мій гаманець товстішає. Кожен ваш погляд, сповнений голоду — це мій десерт. Я мщуся вам за те, що ви не побачили в мені генія. Ви бачите прибиральника? Тоді дивіться, як прибиральник проїдає ваше майбутнє".
Зять витирає губи серветкою й дивиться на мене
Я прошу зятя:
— Твоєму синові потрібні вітаміни. І моїй дочці треба купити зимове взуття. Ти отримав зарплату. Дай хоча б частину на господарство.
Зять примружує очі й з крижаною посмішкою каже:
— А пам'ятаєш, 2 роки тому, у вівторок о 8:45, ти назвав мене ідіотом? Ти образив гідність чоловіка. Яка допомога? Ви для мене — порожнє місце. А порожнє місце не їсть і не одягається.
Я витримую й кажу:
— Ти 2 роки використовуєш одне слово, щоб морити голодом власного сина. Це не образа. Це бізнес-план. Ти просто підла людина, яка знайшла зручний привід бути нікчемою.
Зять встає і верещить:
— Я — геній, якого ви зацькували! Я витрачу кожний цент на себе, щоб ви відчули мою вагу! Ви для мене — Ніхто! Почули? Ніхто!
Я і моя дружина дивимося один на одного. В наших очах вже не має ні болю, ні гніву. Тільки порожнеча. Зять став для нас прозорим. Його крики сприймаються як шум несправної вентиляції.
Я кажу спокійно своїй дружині:
— Не зважай. Це просто звук. Чужа людина в чужому домі.
Зять замовкає, приголомшений нашим спокоєм. Він готував чергову сцену, але глядачі пішли з театру. Він залишився один у своєму золотому коконі з 6 тисяч доларів, обкладений чеками з кафе.
Втрата молодшої доньки випалила в моєму серці місце для скорботи, але для зятя там більше не було навіть ненависті. Він став біологічним шумом. Дезертир, який виграв війну за гроші, але назавжди програв право називатися людиною. Його геніальність виявилася простою формою паразитування на чужому горі, а його дворянство — брудом під нігтями канадського прибиральника.
Конфлікт задля економії грошей – це чудове заняття. Зять затіяв і вже 3 роки щодня підтримує штучну театралізовану сварку у своїй сім'ї з метою економії грошей. Він інвестує у свою лють. Для нього підтримання сварки — це спосіб витрачання капіталу лише на свої забаганки.
Щовечора зять запирається в кімнаті й нікому не відкриває двері. Його син може довго бити ногою у двері й разом з мамою просити батька, щоб їх впустив та погрався з малим. Та все дарма. Ми вже звикли до таких сцен і обурюються перед рідними за таку поведінку молодого татка, якого в Канаді можуть позбавити батьківських прав через відмову брати участь у вихованні дитини.
У цій ситуації їм залишається лише молитися.
Раніше ми виправдовували війною стрес зятя, але тепер бачать його свідому підлість і фінансовий розрахунок.
Для нього конфлікт став прибутковим бізнесом. Поки він витрачає левову частку своєї зарплати на власні примхи, батьки та дитина стали для нього лише зайвою статтею витрат. Він діє за методичкою: спалити всі мости, аби не дати ні копійки тим, хто потребує допомоги.
Два роки тому зять підслухав, як у розмові з дружиною і донькою я назвав його "ідіотом". Зять вчепився у моє слово "ідіот", кинуте мною в серцях, як професійний гравець у козирну карту. Він схопився за нього, як за скарб. Тепер щоденна театралізована образа — це його бізнес-план. Це привід не купувати їжу, не платити за рахунки, не помічати тестя й тещу. Зятю дуже вигідно протягом останніх років щодня ображатися на мене за слово "ідіот", бо відтоді зять припинив купувати продукти для всієї сім'ї та будь-які речі батькам дружини. Моя дрібна образа, за яку я так і не вибачився перед зятем, бо відтоді почав вважати його ще гіршим, стала фундаментом для професійного мародерства власної родини. Він діяв за методичкою випаленої землі, залишаючи рідних у пустелі безгрошів'я. Зять зумів зробити конфлікт своєю валютою, конвертуючи сімейне пекло у власну ситість.
Зять 3 роки всі вільні гроші щодня витрачає на походи по ресторанах і кафе та свої інші дурні забаганки. Зять всі гроші тратить на їжу, бо думає, що у такий спосіб мстить сім'ї за те, що рідні не хочуть визнати його генієм усіх часів і народів. Його походи в ресторани й безперервне тринькання грошей направо і наліво стало священним ритуалом помсти родині.
Я живу в постійному жаху за майбутнє доньки та онука. Коли зять затихає, я бачу в ньому божевільного. Коли зять починає сварку – я бачу рідкісного мерзотника. Я не розумію, за що доля так жорстоко покарала мою єдину дитину, зв'язавши її життя з цим кровопивцею. Зять свідомо випалив усе живе навколо себе, створивши атмосферу ненависті, щоб усі втекли від нього назад в Україну, під обстріли й у холод та темряву, аби тільки не бачити його обличчя. А потім в один день все переграв і залишив нас біля себе для знущань.
Мій біль від втрати молодшої доньки додався до болю від поведінки чоловіка старшої доньки.
Ми з дружиною перестали реагувати на хамство зятя і він стає для нас чужою людиною. Ми більше не ображаємося. Ми з дружиною стали для нього глухими стінами. Його хамство — це лише вітер у порожньому залі. Ми залишаємося тут лише як живий щит для внука та дочки, бо знаємо: цей 43-річний підсобник у своєму помутнінні може кинути їх посеред Канади без жодного цента. Він виграв у долі свої 6 тисяч доларів зарплати. Він виграв своє право їсти стейки наодинці. Але він програв життя. Навколо нього — випалена пустеля, де навіть пам'ять про його дворянство смердить смітником.
Ми вже не ображаємося й на слова зятя:
— Ви для мене ніхто.
Зять повністю знищив свою репутацію і тепер дід з бабусею можуть сказати таке саме і про зятя. Люди, які вважали себе 12 років близькими, стали чужими й байдужими один до одного. Поведінка зятя після смерті моєї дитини остаточно знищила останні наші ілюзії щодо зятя. Ми 12 років після його шлюбу з нашою дочкою відносилися до зятя як до сина і до бога.