Тобі вистачить. Їж. Ти, якщо захочеш щось згадати, відразу питай мене. Я тобі все розповім!
Праворуч від мене сидів якийсь гном у нічній сорочці й ковпаку. Спостерігаючи за берегинею і не розуміючи, що вона пищить, він вирішив підкинути й свої п'ять копійок у процес нагадування постраждалому мені законів природи в побуті:
– Це вариво називають жулою. Це наша традиційна страва. А стакани та будь-які інші речі переносити повітрям можуть усі дотичні до ремесла. Ось приблизно так. – Гном склав руки на столі й поглянув на склянку з соломинками. Одна соломинка злетіла в повітря й плавно опустилася до його тарілки з кашею. Взявши соломину до рук, гном приклався до каші й за один раз всмоктав майже половину тарілки. – Бери соломину і їж.
– Це щоб бороду не замурзати? – взявши соломину, я спробував місцеву кулінарію. Жула дійсно була схожа на дуже рідку солодкувату манну кашу. Пити її через соломинку було доволі зручно. І хоча виникало бажання взяти тарілку і просто напитися через край, я вирішив не порушувати місцевих звичаїв.
– Не зовсім. Це ознака культури. Ми ж не гобліни якісь, руками їжу хапати.
Тим часом Гелікоклес щось розповідав Евеліні та співчутливо кивав головою. Потім звернувся до мене:
– Що ж, не поталанило тобі, хлопче. Якщо ми зможемо чимось допомогти, звертайся. Я чув про такі випадки втрати пам'яті, але самому бачити не доводилося. А серед дріад таке взагалі дуже рідко трапляється. Проте Евеліні, напевно, і не такі випадки зустрічалися. Вона найкращий цілитель. Усе тобі вилікує, дай лишень трохи часу. Скоро будеш пам'ятати все своє минуле життя, навіть те, що раніше не пам'ятав. Будеш розповідати, якого кольору були пелюшки, які ти бруднив у дитинстві! Мраченосе, – Гел звернувся до гнома, що сидів навпроти мене. – Ось тобі й відповідь про те, про що ти мене зранку питав.
Мраченос із видимим задоволенням кивнув головою.
– Гел, мені, звісно, приємна твоя безмежна віра в мене, – виправдалася Евеліна. – Але повинна визнати, що з такими випадками я не зустрічалася. Можу лише сказати, що це випадок не для лікаря, а для майстра з досвіду. Тому я попрохала допомоги в Аїда.
– Ого, хлопче! – Гном, що сидів праворуч від мене, добряче луснув мене по плечу.
"– Це, напевно, він тебе так по-дружньому, по-гномськи вдарив. Підтримує так."
"– Із такою підтримкою я без кінцівки можу лишитися. Руку до самого плеча не відчуваю."
– Навіть не знаю, заздрити тобі чи співчувати, – зовсім "по-дружньому" розповідав далі гном. – Про Аїда я лише чув, але того, що я чув, мені вистачає, щоб остерігатися потрапляти до його рук. Ось, бачиш?! – Гном добре відомим усім землянам жестом ткнув мені під носа відставлений від кулака підмізинний палець.
"– Здається мені, нас зараз кудись послали..."
"– Я б із тобою погодився, якби це був не підмізинний, а середній палець. І до того ж думаю, невербальна система спілкування тут трохи відрізняється від земної. Хоча, трохи потролити нас він, здається, не проти."
"– Так, очі у нього хитрі. Але через велику кількість рослинності на обличчі неможливо прочитати міміку. До речі, за наявності тут живих тролів, вираз "потролити" також набуває нового значення. Хоч рота не відкривай!"
– Бачу, – смиренно відповів я, трохи відхиливши голову назад.
– Цей палець трохи кривий, – гном, насупивши свої кущисті брови та склавши губи трубочкою, заходився роздивлятися свій, із виду нормальний підмізинний палець. – Це коли я ще був молодий і дурний, як ковадло, ми з учителем ходили у сліпі печери, що під тригір'ям Гаракам. Там мені на палець Гмирх камінь упустив. Тобто, зламався палець. А оскільки дріад там немає, то вчитель наклав мені з боків металеві пластини й туго замотав. А через чотири дні, коли ми вийшли назад, під склепіння міста до дріади мені звертатися було вже ліньки. Так цей палець мені й заріс кривим. Зараз іноді болить! Ось! А ще дідо мій каже, що якщо прокинешся ти зранку, а в тебе не болить зовсім нічого, це означає, що ти помер і починаєш у наступного переселятися. Так-от, вилікує тебе Аїд, а він ас, він тебе добре вилікує. Зовсім, зовсім вилікує. Прокинешся ти наступного ранку...
Вибух сміху не дав гному закінчити жарт.
– Давай, Міхоне, подивлюся твій палець після сніданку, – відсміявшись, запропонувала дріада.
– Не дам! – гном злякано сховав праву руку за спиною. – Що я потім своїм онукам показувати буду?! Рівний палець?! Хто потім мені повірить, що я у сліпих печерах був і палець там зламав?
Я взяв до рук одну із соломинок і пильно оглянув її. Товстостінна трубочка. Майже прозора. Схожа на пластик. Спробував її зігнути. Трубочка пружинила, ледь гнулася, але не ламалася, навіть коли я доклав значних зусиль.
– Вона зі скла? – спитав я в Евеліни.
– Так, ти швидко вчишся.
Під кінець сніданку Мраченос кудись відходив ненадовго. Повернувся із невеличким пакунком. Помітивши це, Евеліна скривилася.
– Гел, що знову? Ну навіщо ці політеси?
– Не переймайся, це не тобі. – Гел подав знак, і Мраченос через стіл посунув пакунок у мій бік.
Я, навчений настановами дріади, не бажаючи зараз своїми діями вчинити якийсь зашквар, із німим питанням подивився на неї.
– Бери вже. – Дріада махнула рукою. – Це подарунок. Сім'я Турнак дуже полюбляє старі звичаї. Раніше, можливо, ще до апокаліпсиса, за різні послуги необхідно було відповідати іншими послугами, або якимись коштовностями. Зараз цей звичай лишився лише в народах, недотичних до ремесла. Там використовують монети. Для будь-якого учня ремесла, помножити монети – це просто дитяча забавка. Під час спілкування ремісників із недотичними існують певні закони та ціни за послуги, але сьогодні це вже умовності. А от сім'я Турнак ставиться до історії Зеї з дуже великим пієтетом. І вважає, що нагорода за послугу повинна бути матеріальною.
– Саме так, – підтвердив Гелікоклес. – Однак зараз це не нагорода за послугу Евеліни. Це просто наш подарунок тобі. Бо невідомо коли ти повернеш свої знання ремесла, а до того часу тобі належить якось жити. А тобі навіть захиститися немає чим. А ця річ справжня. Коли згадаєш ремесло, буде тобі цінна річ.
Я розгорнув пакунок. На шматку м'якої тканини лежав широкий пояс із масивним ножем у футлярі.
"– Хочу, хочу, хочу!"
"– Ого, то ти в мене не альтер-его, а жадібний хомка?"
"– Я одночасно ще й жаба, що поночі може задавити. Не візьмеш собі цей скарб – прокляну."
"– Нащо воно тобі?"
"– Забув свою дитячу мрію? Це ж справжній мисливський ніж!"
"– Та заспокойся вже. Звісно, візьму. Ніж справді гарний."
– Щиро дякую. – Я підвівся і відразу почав одягати пояс. Він був трохи малуватий. Гел, помітивши це, скептично подивився на Мраченоса. Той засоромлено зобразив жест "Рука-чоло" і я відразу відчув, що пояс, прямо у мене в руках, подовжується. Відчувши, що він досяг необхідної довжини, я сказав: – Відмінно! – і застебнув його. Те, що пояс пройшов через трансформацію, помітила також і Евеліна:
– Просто подарунок Ваарону? І випадково саме мого розміру?
Гел насупився і мовчки показав пальцем на Мраченоса, переводячи знущання Евеліни на нову адресу. Мраченос додав до свого жесту другу руку. Прикривши двома руками очі й лоба, гном зі своєї схованки захищався:
– Евеліно, ти найкращий лікар! Я просто в захваті від того, як швидко ти вилікувала мене! Просто хотів таким чином подякувати!
Дріада, не втримавши серйозну міну, розсміялася.
– Я вас також люблю, хлопці. Дякую і я вам за такий подарунок Ваарону. Хоча, якби ви спитали, то я вам розповіла б, що у Ваарона ще сьогодні огляд в Аїда.
– Та то пусте! – пожвавішав Гелікоклес. – Я думав справді щось серйозне. Ваарон уже наступний, отже, він уже заслуговує на життя. А Аїд найкращий ас, якого я знаю. І якщо Ваарон не заподіяв нікому шкоди, то в Аїда немає жодного сенсу ліквідувати наступного.
– Усе так. Але Ваарон утратив пам'ять, нагадую. Отже, ніхто поки що не знає, що саме скоїв цей наступний. Чого саме він не пам'ятає, і через який шок у Ваарона відбулася втрата пам'яті. І якщо в даному стані я вважаю Ваарона непоганою дріадою, то невідомо якою особистістю стане він після повернення пам'яті. І у випадку ліквідації мені треба буде щось робити з вашим подарунком, а ви знаєте, як мені це не подобається.
Під час цієї дискусії я ганяв соломинкою по тарілці останні краплі жули. Відчувши, що після останніх слів дріади всі погляди за столом звернулися до мене, я витягнув соломинку з рота і вирішив хоч якось відреагувати.
– Я в порядку, якщо вам цікаво.
– Питання від гномства, – Міхон висловив загальний запит: – Ти що, не боїшся ліквідації?
"– Що ж вони такі наївні? Ану, згадай свої практики, дай їм зрозуміти, що Ваарон не з лайна ліплений, що ми зі смертю на "ти"!"
– А ви не боїтесь кожного вечора лягати спати? – я з тугою подивився на свою пусту тарілку, потім оглянув майже повні тарілки оточення. Моє новеньке тіло починало освоюватися у цьому світі й хотіло ще трохи підкріпитися. – А добавку можна?
– Можна, – дріада підсунула мені свою тарілку, до якої вона ледь торкнулася. – Що ти маєш на увазі?
Я підсунув тарілку до себе і занурив туди соломинку. В паузах між всмоктуванням жули я почав пояснювати:
– Ви живете нормальним життям. Навколо літають берегині, у вас є сім'я, діти ростуть, дорослі старшають. Усі знають, що колись смерть неодмінно настане. Всі хочуть відтягти цей час якомога далі. Але поки до нього далеко, про такі дрібниці ніхто намагається не думати. Уявімо ненадовго, що у вас з'являються нові умови життя. Все, як і раніше, за винятком одного "але". Кожного вечора, як і раніше, ви лягаєте спати, але як тільки ви засинаєте, ваше тіло уві сні вмирає. До вашого ліжка приходить таємна бригада майстрів, на чолі з асом, забирає ваше тіло і закопує в землю, а на його місце кладе нове тіло, яке є точною копією вашого старого тіла, лише виглядає старшим на один день. Зовсім непомітні зміни. І в нову голову нового тіла записують усі ваші спогади з усіх ваших минулих одноденних життів. Настає ранок, нове тіло з вашими спогадами прокидається, і вважає, що це саме воно прожило все ваше багатоденне життя, бо воно добре його пам'ятає, що воно і є єдине ваше тіло.