Десять років у шлюбі — і жодної дитячої коляски. Замість пелюшок — іпотека, замість нескінченних "дитині треба" автобани Європи. А мої доньки? Меншу дитину сім'я привела до смерті, а старшу зробила нещасною.
Дружина кладе мені руку на плече й зазирає в монітор:
— Дивись, знову вони під час війни десь у Парижі. Що люди скажуть? Скажуть, що ні сорому, ні совісті. Сорок років дівчинці, а вона все "світом дихає".
— Ти ще скажи, як нашим донькам говорила: Хто їй на старості склянку води подасть? Кого вона державі залишить?
— Я її люблю і не буду дорікати, але й такі люди знайдуться.
Я різко закриваю ноутбук:
— Державі? Ти справді думаєш, що прем'єр-міністру не спиться вночі через її порожню колиску? Вони мандрують, бо вони — вільні. Вони платять за свою квартиру, а не за чужі ідеології. А наші доньки платять своїм молодим тілом і нервами за наш сільський страх "що люди скажуть".
Дружина махає рукою:
— Так природа велить! Треба розмножуватися, щоб рід не перевівся!
Мій голос стає тихим і металевим:
— Природа не знає кордонів і виборів. Якщо ми — лише засіб для збільшення цифр у звітах про кількість населення, то ми нічим не кращі за худобу. Племінниця, як і моя рідна сестра, зрозуміла це ще 10 років тому. А я зрозумів тільки зараз після смерті однієї доньки й коли бачу, як старша донька рахує мідяки, поки її чоловік їсть по ресторанах та тринькає гроші на інші свої забаганки.
Моя дружина зітхає і знесилено опускається на ліжко:
— Прости Господи, що таке кажу, але наша донька сама винна в тому, що померла. Я їй скільки разів говорила, щоб не голодувала. Та вона нікого не слухалася… Якщо донечка померла, то тепер ніхто не повинен виходити заміж і народжувати дітей?
Та горе й далі туманить мені голову. Кляті дикі думки штурмують мій мозок.
Політики брешуть, як дихають. Вони кличуть нас народжувати нових платників податків, загорнувши це в красиву обгортку патріотизму чи традицій. А якщо нас не вистачить — вони просто змінять налаштування в лабораторіях або відкриють шлюзи для мігрантів. Людина для них — лише одиниця в Excel-таблиці. Я зрадив своїх доньок, бо занадто рано змусив їх стати частиною цієї таблиці. Я боявся, що вони не встигнуть стати матерями, а тепер боюсь, що інші молоді люди повторять їх помилки й рано помруть або не встигнуть пожити, як люди.
Племінниця вийшла заміж ще 10 років тому, але не поспішає народжувати дітей. Двоюрідна сестра разом з чоловіком-блогером на авто об'їздила всі країни Європи. Сестра спочатку хоче заробити достатньо грошей, щоб не хвилюватися за завтрашній день і будує будинок. Ніхто з наших рідних і знайомих не поспішав виходити заміж за наполяганням батьків.
Під час війни племінниця організувала свій бізнес – відкрила школу англійської мови. Охочих море!
Племінниця мчить автобанами Європи, як сонячний зайчик, а одна моя донька лежить на кладовищі, інша — загрузла в побуті, як муха в сиропі.
75.Доля старшої доньки
Якщо у Вас є сумнів
чи варто створювати сім'ю,
то не створюйте сім'ю
Моя рідна сестра, племінниця дружини й мама зятя обрали свободу й самі розпоряджаються власним життям. А ми з дружиною зіпсували життя своїм дітям, бо дозволили їм рано вийти заміж. Менша донька замордувала себе голодом та недоїданням, бо вирішила знаходитися на утриманні чоловіка і бути вічно прекрасною. Чоловік міг не тішитися від того, що його дружина мало їсть і зачаровує своєю красою всіх довкола. Він мав пояснити їй, що кохатиме її й тоді, коли вона стане схожою навіть на Бабу Ягу. А старша донька страждає через прояви божевілля чоловіка.
Моя старша дочка така ж добра проста та довірлива, як і її сестра. Старша донька теж вірить словам і чекає від людей тільки добра. Я боюся за доньку, яка йде шляхом сестри.
Для старшої дочки її сестра-красуня була кумиром. Старша донька намагається копіювати свою молодшу сестру.
Чи вистачить у старшої доньки сил змінити своє життя? Чи вистачить у старшої доньки відмовитися від того життя, яке їй пропонує чоловік.
У молодшої доньки зникло бажання змінювати і рятувати своє життя. За день до смерті під час останньої розмови з мамою в неї з'явилося бажання врятувати собі життя і втекти у Канаду, але вже було пізно. У неї вже не було сміливості, часу і сили, щоб залишитися живою.
Я дивлюся на свої руки й бачу на них кров нездійснених мрій старшої дитини. Я був тим пастухом, що загнав вівцю у вовче лігво, переконуючи, що це і є пасовище. Моя рідна сестра врятувалася, бо не слухала таких, як я. Вона вибрала себе, а я змусив старшу доньку вибрати обов'язок перед сільською традицією, яка вже давно мертва. Тут, у Канаді, де кожен цінний сам по собі, моя дівчинка виглядає як біженка з середньовіччя, обтяжена побутом і безпорадним чоловіком. Яка іронія: я втік від війни, щоб побачити, як моя дитина капітулюватиме перед бідністю за моїм же наказом.
Старша донька дуже балує своїх рідних, які поводяться, як хочуть. Я хвилююся, щоб старша донька не постраждала через свою доброту.
Молодша донька так дуже балувала чоловіка і дітей, що й сама померла. Її велика любов до рідних привела до смерті.
Діти не повинні створювати сім'ї через те, що цього вимагають їхні батьки чи держава.
Діти повинні самі приймати рішення. Батьки думають так, як люди думали в минулих століттях. Батькам хочеться похвастатися перед родичами й знайомими, що їх дитина створила сім'ю і має дітей.
Якщо ви не можете фінансово забезпечити сім'ю і себе, то не треба псувати життя собі й майбутнім дітям.
Ми з дружиною піддалися стадному інстинкту, повірили політикам, що кричать про демографічну кризу. Яке їм діло до моїх дітей? Якщо завтра владі забракне рук, вона наштампує людей у пробірках або завезе мільйони безіменних тіней з бідних країв. Ми ж кинули своїх дітей у цей вир лише тому, що так велів обов'язок. Ми купили квиток на конвеєр, з якого немає виходу.
Ви не повинні заводити сім'ю лише для збільшення населення держави. Не слухайте політиків, які завжди говорять те, що подобається їхнім виборцям! Люди для влади — як запчастини на складі. Коли владі будуть потрібні люди, то влада клонує людей мільйонами або зробить штучне запліднення чи мільйонами вирощувати людей у пробірках. А швидше за все влада вибере простіший шлях і дозволить приїзд в країну іммігрантів з ще бідніших країн.
76.Зять, ти гей?
Сім'я як прикриття — це будинок,
де замість фундаменту — брехня,
а замість тепла — протяги
Вечірня вітальня. Зять сидить у кріслі з телефоном. Відсвіт екрана робить його обличчя схожим на воскову маску.
Я спостерігаю за ним крізь двері, стискаючи склянку з водою. Тепер я бачу не чоловіка, а актора погорілого театру. Ці його пошуки пізньої любові у 43 роки, відсутність минулого, порожнеча в очах, коли він дивиться на сина…
Це був не шлюб, це була угода з мамою за квартири та гроші? Він купив собі алібі ціною життя моєї дитини. Ми з дружиною боїмося вже не тільки війни в Україні, а ще й того дня, коли він скине маску. Коли йому набридне прикидатися правильним. Він піде шукати те, що насправді змушує його серце битися. А моя донька залишиться на руїнах декорацій, які ми самі допомогли звести.
Дружина пошепки каже мені на вухо:
— Ти бачив, як він здригнувся, коли вона хотіла його обійняти? Він наче від струму відскочив. Що ми накоїли? Бабуся ж казала – він не мав жодної дівчини до тридцяти років... Жодної!
Я тихо, з гіркотою:
— Ми бачили те, що хотіли бачити. Гарний хлопець, з порядної сім'ї, мама забезпечена. А він просто ховався. Він і зараз ховається — за нашою дитиною, за онуком.
Зять у сусідній кімнаті не підіймає очі від телефону і голосно кричить:
— Чого ви там шушукаєтесь? Знову кістки мені миєте?
Я вхожу до нього в кімнату:
— А ти, крім грошей, мами й друзів, хоч про щось думаєш? Ти на дружину хоч раз подивився не як на меблі?
Зять з кривою посмішкою, ховаючи телефон:
— Я зробив усе, як ви хотіли. Сім'я, дитина, Канада. Чого вам ще від мене треба? Свого приватного життя я вам не віддам.
Можливо зять думає:
"Вони починають здогадуватися. Ці старі дурні нарешті протерли очі. Думають, мені легко? Кожен день — це вистава. Кожен дотик до неї — через силу. Але мама обіцяла: терпи, і будеш мати все. Квартири, статус, спокій. Я втік від мобілізації, я втік від самого себе в цю країну, де кожен може бути ким хоче, але я продовжую грати роль гетеросексуального зразкового татка, бо так дешевше. Якщо вони заговорять — я просто піду. Але поки що ці стіни мене захищають. Я в безпеці, поки вони вірять у свою ілюзію".
У мене виникли великі підозри щодо сексуальної орієнтації зятя. Я і дружина нічого не маємо проти сексуальних меншин, але хвилюємося, щоб зять через свою сексуальну орієнтацію не кинув сім'ю. Ми живемо, як на мінному полі, чекаючи, коли вибухне його справжнє "я". Якщо зять гей, то навіщо він мучить себе і мою доньку? Зять одружився лише для того, щоб сховати свою сексуальну орієнтацію і догодити мамі, яка пообіцяла йому квартири й гроші? Його шлюб — це плащ, який він накинув, щоб не змерзнути від материнського гніву? Він вибрав мою доньку, як вибирають зручну ширму, щоб приховати те, що не вписується в сільське уявлення про щастя.
Після виникнення конфлікту з зятем я почав скрупульозно, під мікроскопом, аналізувати всі нинішні й минулі дії та слова зятя.