Друг дитинства заради підняття власного престижу та щоб викликати заздрість нарозповідав зятю різних казок про чарівне і легке життя в Канаді, а зятю ліньки було скористатися Інтернетом і все з'ясувати про цю країну, тому і повірив брехуну. Нині їх дитяча гра в Канаду вже перетворилася не дуже зрозуміло на що й обом важко тут жити. Самі розуміють, що у них нічого не виходить, але не знають що робити й пливуть за течією. Друг, у якого теж дуже скромні досягнення в Канаді, ще й заздрить зятю, який завжди нагодований смачною їжею, що готує нам моя дружина, професійний дипломований кулінар, а дружина друга з двома маленькими дітьми, взагалі, майже не готує: їдять, в основному, в сухом'ятку, консерви, піцу. Накручений кращим другом проти нас, батьків дружини, зять приходить ввечері з роботи повний сил. Якщо енергія з нього так і б'є фонтаном після основної роботи, то може варто подумати про якийсь додатковий підробіток? Ні! До глибокої ночі тріпає усім нерви, а зранку злий сідає за кермо й їде на роботу, а ми хрестимо його вслід, щоб у такому знервованому стані не потрапив в аварію.
Друг дитинства познайомив зятя з безхатьком у Торонто який, мені здається, перебуває в розшуку за скоєння злочинів. Друг дитинства пояснює зятю, що життя бездомних теж має чимало позитивних моментів і не потрібно боятися, що станеш безхатьком. Добрий і благородний зять був зачарований тим, як безхатько висловлює своє захоплення ним, тож подарував бездомному телефон, давав дрібні гроші та багато продуктів, які ми отримуємо у "фудбанку", а також кілька місяців їздив до безхатька і читав йому лекції на теми моралі. Домашні не могли відмовити зятя від зустрічей з дуже підозрілою людиною, яка, коли попадеться на скоєнні чергового злочину, то потягне за собою і зятя. Та безхатькові самому набридли розмови зятя як правильно жити, і коли зять відмовився дати йому грошей, бо у самого було безгрошів'я, то безхатько послав нашого проповідника якомога далі й вони перестали спілкуватися.
По дитячій наївності зять думає, що його сила не в родині, а в друзях та приятелях. Можливо, в майбутніх, але не в нинішніх, які нічим йому не допоможуть, бо самі потребують допомоги, а дехто з них такий, що зятю й ворогів не треба. Як дитина, зять у глибині душі надіється, що в Канаді він буде комусь потрібен. Крім сім'ї нікому! То все ігри ввічливих та доброзичливих канадців – приятелів. Та й кому потрібен такий приятель, як зять, котрий вивалює на вас тонни свого негативу. У Канаді, точно, такий нікому не потрібен. Від такого намагаються ізолюватися, як від інфікованого. Тут усім, навіть, безхатькам, потрібні лише приятелі — оптимісти, які вірять у світле майбутнє. Хто хоче занурюватися в негатив, та ще й чужий? Зять бігав до канадських друзів і скаржився, що втратив роботу, що роботодавці не такі, як він хоче, розповідав про свої домашні проблеми. Всі приятелі відразу казали зятю, що нічим не можуть допомогти. Проблеми друга, навіть його біда, в Канаді нікого не хвилює. Це твої проблеми. У Канаді між друзями не заведено скаржитися на життя, обговорювати будь – який негатив. Друг тут лише для відпочинку, а не для вирішення своїх і його проблем. Можуть разом випити пива, пограти в спортивні ігри. Родичі приятелів зятя вже й не знають як його позбутися, бо збиває їх близьких і хоче змінити налагоджене життя, від чого можуть постраждати сім'ї. Коли працював разом з канадцем, то почав настроювати його проти господаря компанії та розповідати як буде класно, якщо приятель звільниться з роботи, бо зять не захотів там працювати й хоче послати боса йти лісом, і знайде щось краще. А якщо не знайде? Перелякана дружина канадця з двома малими дітьми, яка ще й ухитряється працювати на заводі, ледь умовила свого значно старшого хворого на цукровий діабет трохи дивакуватого чоловіка не робити дурниці, бо вони й так ледве тягнуть виплату іпотеки за свій будинок і вона ледве терпить часті невиправдані покупки та витрачання грошей свого коханого на різні дурні забаганки. Як банний лист, зять приклеївся і до канадського українця, який працював у будівельній компанії й на яку зять покладав великі надії щодо росту своїх заробітків та кар'єри, навіть, попросив його стати хрещеним батьком свого сина. Доки з допомогою кума не влаштувався в ту компанію та переконався, що там особливо нічого не світить непрофесіоналу та його не вигнали звідти, то місяцями на кожні вихідні тягав кума на виснажливі тренування до спортивного залу. Кума дуже нервувала, що чоловік стільки вільного часу витрачає на спортзал замість того, щоб побути з дочкою чи допомогти дружині по дому, тож дуже зраділа, що зять дав їм спокій та нині сам дуріє у спортзалі. Зять почав строїти плани організувати власний бізнес, в якому мало що петрає і зайнявся агітацією свого колеги, щоб той кинув роботу і пішов до нього найманим співробітником. Такою пропозицією зять теж налякав сім'ю свого колеги, який швидко заспокоїв своїх, бо розумів, що зять, коли й далі так себе буде поводити (не вчитиметься і не плануватиме; пливтиме за течією без дисципліни й відповідальності; з усіма конфліктуватиме; не заводитиме зв'язків з серйозними успішними людьми, а спілкуватиметься лише з невдахами та тими, хто нічим не може допомогти), то як бізнесмен не здатен буде заробити й долара в Канаді. Зять працював у будівельній бригаді, хазяїн якої допомагав здоровим простакам – українцям приїздити до Канади і за невеликі гроші працювати на важких роботах, які не хочуть виконувати канадці. Зять загорівся ідеєю й собі створити таку бригаду та без ніякої не те що будівельної освіти, а навіть елементарних знань у цій галузі, без зв'язків з великими місцевими компаніями, без долара грошей, без інструментів та необхідної техніки, яких потребує такий складний проєкт, без ніяких планів почав телефонувати тим своїм знайомим, яких вважав найдурнішими, і розповідати їм про великі гроші, які вони можуть заробити під його керівництвом у будівельній сфері в Канаді. Ми, перелякані члени сім'ї майбутнього будівельного магната, з острахом дослухалися до телефонних розмов зятя, який вирішив розмістити членів своєї майбутньої бригади у підвалі будинку, який ми орендували. Те що на весь будинок одна плита, один кухонний стіл, один унітаз, один душ та одна мийка, якими всі ми користуватимемося разом з його підлеглими, а в будинку немовля, то такі дрібниці зятя не турбували. Найбільше моя дружина хвилювалася, щоб зять не викликав у Канаду внука її двоюрідної сестри, який дуже добре до нього відноситься. Коли зять розповідав власникам будинків, що активно запрошує всіх знайомих до Канади, то хазяїни, щоб була причина підняти нам ціну за винаймання житла, намагалися з різних причин якнайчастіше приходити до нас і крадькома скрупульозно оглядали житло, сподіваючись знайти сліди перебування ще якихось людей. Ми полегшено зітхнули, коли знайомі зятя не повелися на його агітацію і ввічливо послали якомога далі, а наш вождь перемкнувся на наступну божевільну ідею. Зять зовсім не вміє планувати. Давай йому все і відразу, або побіжить далі. Спочатку говорить і діє, а потім включає голову. Через відсутність планів і дисципліни потрапляє з одної халепи в іншу в Канаді, де всі живуть з калькулятором в голові. Видається, зять ще й вчив приятелів як знущатися з близьких людей. І результати є: від одного через постійні докори пішла громадянська дружина; інший хоче відправити одну свою дитину в Азію на батьківщину матері, бо може не потягти її утримання в Канаді, за що та, певне, зненавидить його до кінця життя; а з якою радістю зять повідомив, що його слабовольний недалекий кум вміє поставити на місце свою дружину, значно розумнішу і мудрішу за чоловіка. Усі приятелі та друзі, коли зрозуміли, що на відміну від своїх розмов зять починає опускатися і перетворюється на ходячу проблему, то відразу почали тримати його на відстані, бо зрозуміли, що невдовзі проситиме у них гроші в борг під свої сумнівні обіцянки розрахуватися. Так і сталося. Всі друзі – приятелі відмовилися кредитувати його майбутні успіхи. Зять просив кума виступити гарантом його банківського кредиту, але кум сам ледве виплачує іпотеку за будинок і його ще й не викликають на роботу. Коли зять не зможе виплачувати кредит, то банк знайде спосіб здерти гроші з гаранта, у якого є будинок та авто. Колишній колега по роботі перестав запрошувати зятя на домашні святкування за 200 кілометрів. Останній раз цей колишній організував прекрасне святкування дня народження своєї доньки, на яке попросив зятя привести й мого внука. Зять дуже зрадів, коли перед самим від'їздом на святкування його син заснув. То беріть сонну дитину, доки доїде, проснеться. Ні! Чому? Бо малюк на святкуванні потребуватиме уваги й заважатиме зятю розповідати про свої хуліганські подвиги в Києві чи грандіозні досягнення в Канаді? Тож на дитячому святі без дитини був лише зять та моя донька і разом з дітьми їли смаколики та грали в ігри з малятами. Друг дитинства теж не захотів позичати грошей. Коротше, зять телефонував усім знайомим і всі відмовили. У мене складається враження, що місцеві приятелі зятя вже не дочекаються, коли вже він побіжить в якусь іншу провінцію чи країну за наступними пригодами. Усі приятелі тільки за. І якомога далі, бо з такими краще спілкуватися на відстані. Біжи, друже, біжи! Набрид усім. Показуй далі циркові номери. Хоча, як мені здається, канадцям нуднувато від спокою та стабільності й конфлікти зятя з роботодавцями та близькими людьми – то для них безплатна розвага.